ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.04.2004 Справа N 2-5/5524.1-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційне Військового прокурора Південного
подання регіону України в інтересах держави
в особі Міністерства оборони
України
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 06.11.2003
року
у справі за позовом Військового прокурора Південного
регіону України в інтересах держави
в особі Міністерства оборони
України
до 1) ТОВ “К”
2) військової частини А–3674
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В:
у травні 2002 року перший заступник військового прокурора
Південного регіону України звернувся до суду з позовом в
інтересах держави в особі Міністерства оборони України про
визнання договору № 049/а від 21.06.1997 року “Про дольову
участь в будівництві для військовослужбовців та членів їх сімей”
укладеного між ТОВ “К” та військовою частиною А–3674, та
додаткових угод до нього недійсними з мотивів укладення їх
неуповноваженою на те особою та з порушенням установленого
порядку інвестування житла для військовослужбовців.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду АР Крим від 08.09.2003
року позов задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 06.11.2003 року рішення місцевого господарського суду
скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційному поданні прокурор посилається на невідповідність
висновків апеляційного суду матеріалам справи, неправильне
застосування судом норм матеріального права і просить постанову
апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції
залишити без змін.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представників сторін,
думку прокурора, зокрема і після оголошеної судом до 08.04.2004
року перерви, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи
подання судова колегія не вбачає підстав для його задоволення
виходячи з наступного.
На час укладення спірного договору умови та порядок інвестування
будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України
визначались Положенням про інвестування будівництва та придбання
житла для військовослужбовців Збройних Сил України ( 240/93 ) (240/93)
,
затвердженим Указом Президента України від 01.07.1993 року,
№ 240/93.
Зазначеним Положенням передбачалось, що джерелами інвестування
будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України
та членів їх сімей є кошти українських та іноземних юридичних
осіб, пайові внески, кредитні позики, благодійні пожертвування
та інші джерела, встановлені законодавством України.
Взаємовідносини між учасником інвестиційної діяльності
(Міністерство оборони України) та інвесторами здійснюються на
підставі угод (контрактів).
Згідно чинного на той час Положення про Міністерство оборони
України, затвердженого Указом Президента України від 13.06.1994
року ( 29/94 ) (29/94)
, № 29/94 Міністерство оборони України є
центральним органом державної виконавчої влади, який очолює
Міністр, до повноважень якого віднесено право розподіляти
обов‘язки між своїми заступниками та визначення повноважень
структурних підрозділів Міністерства.
Діючи у межах наданих йому повноважень, Директивою від
28.04.1993 року, № Д–12 Міністр оборони України надав право
укладати договори на інвестування житла від імені Міністерства
оборони начальнику капітального будівництва і розквартирування
військ Міністерства оборони, а останній у свою чергу дорученням
від 20.06.1997 року, № 142/5/48 уповноважив військову частину
А-3674 підтверджувати наявність та обсяги інвестування коштів у
будівництво та придбання житла для військовослужбовців цієї
частини та видавати довідки з цього приводу у межах укладених
інвестиційних договорів.
Укладені командиром військової частини А-3674 на підставі цієї
довіреності договори про залучення інвестицій для будівництва
житла для військовослужбовців є чинним і позивачем не
оспорюється, що отримані кошти у сумі 10 135 452,80 грн. були
спрямовані у повному обсязі на оплату вартості будівництва житла
згідно договору № 49/а від 21.06.1997 року.
При цьому укладення зазначеного договору не можна визнати
вчиненим з перевищенням повноважень командира військової частини
А – 3674, оскільки передбачена п. 1.7 Тимчасового положення про
організацію капітального будівництва в Збройних силах України,
затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.03.1994
року № 86 можливість виступати замовниками будівництва в
Збройних силах України як правило командуючим видами Збройних
сил, військових округів, об‘єднань, Положення про військове
(корабельне) господарство Збройних сил СРСР, затверджене наказом
Міністра оборони СРСР від22.02.1997 року і чинне до затвердження
нового Положення про військове (корабельне) господарство
Збройних Сил України ( z0615-97 ) (z0615-97)
наказом Міністра оборони
України від 16.07.1997 року щодо права військової частини
здійснювати капітальне будівництво, Положення про частини
топографічної служби Збройних сил України, яке визначає
військову частину А – 3674 самостійною структурною одиницею
центрального підпорядкування на правах юридичної особи з
розрахунковим рахунком, гербовою печаткою, наявність окремого
ідентифікаційного коду станом на 01.01.1996 року (а.с. 25 т. 2)
не виключають право військової частини бути замовником
будівництва за окремим договором.
Спрямування військовою частиною у повному обсязі отриманих нею
інвестицій на будівництво житла для військовослужбовців
підтверджується результатами перевірок, здійснених контролюючими
органами і позивачем під сумнів не ставиться, спірний договір
частково виконаний, 12.02.2003 року між військово –
топографічним управлінням Генерального штабу Збройних Сил
України та фірмою “Консоль” укладено мирову угоду про порядок
виконання спірного договору від 21.06.1997 року № 49/а та
передачі решти квартир для військовослужбовців.
З урахуванням наведених вище обставин, які свідчать про право
Міністерства оборони України залучати інвестиції для будівництва
житла і не містить прямої заборони військовій частині бути
замовником будівництва, цільове використання коштів і виконання
договору від 21.06.1997 року № 49/а та погодження умов його
виконання у подальшому апеляційний суд правомірно відмовив у
задоволеннў позову і підстав для скасування постанови
апеляційного суду з наведених у подані мотивів судова колегія не
вбачає.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання залишити без задоволення, а постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
06.11.2003 року, без змін.