ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2004 Справа N 31/102а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., – головуючого
(доповідач у справі),
Ткаченко Н.Г.
Волковицької Н.О.
розглянувши матеріали СДПІ по роботі з великими платниками
касаційної скарги податків у місті Донецьку
на постанову від 16.12.2003р. Донецького
апеляційного господарського суду
та рішення від 22.09.2003р. господарського суду
Донецької області
у справі № 31/102а господарського суду
Донецької області
за позовом Державного виробничого підприємства по
зовнішньому централізованому
водопостачанню “Укрпромводчормет”,
м. Донецьк
до СДПІ по роботі з великими платниками
податків у місті Донецьку
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача – Кізілова М.М., довір. від 20.12.2003 р. № 03-45;
від відповідача – Кравцова Е.В., довір. від 15.01.2004 р.
№ 828/10/08-10
В С Т А Н О В И В:
06.05.2003 р. позивач звернувся до господарського суду Донецької
області з позовом про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками
податків у місті Донецьку
№ 0000400840/0/616-08-26-2-1-00191678-30480/10 від 14.11.2002 р.
Рішенням господарського суду Донецької області від 22.09.2003р.
(судді: Ушенко Л.В. - головуючий, Ханова Р.Ф., Кониченко О.М.)
позов задоволено, визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками
податків у місті Донецьку
№ 0000400840/0/616-08-26-2-1-00191678-30480/10 від 14.11.2002 р.
Рішення мотивовано тим, що подією виникнення права на формування
податкового кредиту з ПДВ в даному випадку є отримання оплати за
товар по векселю та дата видачі податкової декларації, тому
позивачем правомірно сформований податковий кредит з ПДВ у сумі
500 000,00 грн. Крім того, відповідачем не доведено факту
наявності у позивача податкових накладних і відповідно останнім
не занижено податкового кредиту.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
16.12.2003р. (судді: Колядко Т.М.- головуючий, Мирошниченко
С.В., Скакун О.А.) апеляційна скарга СДПІ по роботі з великими
платниками податків у місті Донецьку залишена без задоволення, а
рішення у справі – без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України
звернулася СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті
Донецьку, в якій просить рішення та постанову скасувати та
прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги СДПІ по роботі з великими
платниками податків у місті Донецьку посилається на порушення
судом норм пункту 4.8 ст. 4 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та підп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього
Закону.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, на підставі
акта позапланової документальної перевірки позивача від
04.11.2002 р. № 222/08-26-2-1 СДПІ по роботі з великими
платниками податків у місті Донецьку було прийнято податкове
повідомлення-рішення №
0000400840/0/616-08-26-2-1-00191678-30480/10 від 14.11.2002 р.,
згідно якого позивачу визначено податкове зобов’язання з ПДВ у
сумі 401 455,00 грн. та фінансові санкції у сумі 200 727,50 грн.
Донарахування податку на додану вартість здійснено органом
державної податкової служби за порушення позивачем підпунктів
7.4.1, 7.5.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
шляхом заниження позивачем суми
податкових зобов‘язань з ПДВ на 401 455,00 грн., що склалось за
рахунок завищення податкового кредиту у вересні 2000 р. на
500 000,00 грн. з операції по передачі векселя в рахунок
передоплати за договором № 03-00-184д від 25.09.2000 р.,
укладеного між УМК “Востокстальконструкція” і позивачем, та
заниження податкового кредиту у грудні 2000 р. на 95 464,00
грн., у січні 2001р. на 1 685,00 грн., у березні 2002 р. на
1 396,00 грн.
Попередніми судовими інстанціями також встановлено, що на
виконання умов вказаного договору позивач в рахунок виконання
своїх зобов‘язань передав в якості передоплати УМК
“Востокстальконструкція” простий вексель № 66335429410271
номінальною вартістю 3 000 000,00 грн., емітованого КБ
“Приватбанк”, про що був складений акт про вексельний платіж від
28.09.2000 р.
Даний вексель 28.09.2000 р. був оплачений банком за
пред‘явленням третьою особою в сумі 3 000 000,00 грн.
По факту отримання оплати по цьому векселю УМК
“Востокстальконструкція” сформувала податкові зобов‘язання з ПДВ
і видала позивачу податкову накладну № 87 від 29.09.2000 р. на
суму отриманої передоплати.
По даній податковій накладній позивач сформував податковий
кредит у сумі 500 000,00 грн., виходячи із приписів підп. 7.4.1
та 7.5.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з положеннями підп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника податку на
податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного
рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням
кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Положення п. 4.8 ст. 4 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачають, у разі коли платник
податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які
є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього
Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане
такому платнику податку у формі простого або переказного векселя
або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених
таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є
договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування
дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя.
В силу приписів абз. 3 зазначеного пункту ст. 4 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
векселі отримані,
але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені
платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або
податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів
операцій, по яких такі векселі використовуються.
Таким чином, враховуючи факт оплати переданого позивачем векселю
та підтвердження сплаченої суми ПДВ податковою накладною, суд
першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про
правомірність віднесення позивачем суми ПДВ у розмірі 500 000,00
грн. до складу податкового кредиту у звітному періоді.
Крім того, відповідно до Правил виготовлення і використання
вексельних бланків, затверджених Постановою КМУ і НБУ від
10.09.1992 р. N 528, що діяли на момент спірних правовідносин,
векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену
продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком
векселів Мінфіну, Національного банку (п. 1 розділу 2), тобто
емітований комерційним банком України вексель може бути виданий
в якості передоплати за товари.
Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи заявника щодо
неправомірності віднесення позивачем до складу податкового
кредиту сум ПДВ по переданому в якості передоплати векселі, по
якому не відбулося постачання товару на повну суму за векселем,
з огляду на те, що виникнення права платника податку на
податковий кредит норми підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
пов’язують з
однією з двох подій, яка є першою, або з датою списання коштів з
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг), або з датою отримання податкової накладної.
Слід зазначити, що відповідно до п. 4.5 ст. 4 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли після
продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми
компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи
перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права
власності на такі товари продавцю, а також у зв'язку з визнанням
боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством
України, податок, нарахований у зв'язку з таким продажем,
перераховується відповідно до змін бази оподаткування.
При цьому продавець зменшує суму податкового зобов'язання на
суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно
збільшує суму податкового зобов'язання на таку ж суму в період,
протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
прийняті у справі судові рішення відповідають нормам
матеріального і процесуального права та підстав для їх
скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та ст. ст. 111-5,
111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками
податків у місті Донецьку на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 16.12.2003р. та рішення господарського
суду Донецької області від 22.09.2003р. у справі № 31/102а
залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
16.12.2003р. та рішення господарського суду Донецької області
від 22.09.2003р. у справі № 31/102а залишити без змін.