ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2004 Справа N 30/229-03
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Суб'єкта підприємницької діяльності
судовому засіданні – фізичної особи В-ка С.Д.,
касаційну скаргу м. Харків
на постанову від 03.12.2003
Харківського апеляційного
господарського суду
у справі № 30/229-03
господарського суду Харківської області
за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності
– фізичної особи В-ка С.Д.,
м. Харків
до Суб'єкта підприємницької діяльності
– фізичної особи Ламкова О.А., м.
Харків
про стягнення 14 592,00 грн. та визнання договору недійсним
П О С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.10.03
частково задоволено позов приватного підприємця В-ка С.Д. до
приватного підприємця Л-ова О.П. про визнання недійсним договору
про сумісну діяльність за № 1 від 23.05.02 та стягнення 14592,00
грн.
Договір № 1 від 23.05.02 рішенням суду визнано неукладеним та
стягнуто на користь позивача 14592,00 грн.
Суд мотивував рішення тим, що не всі умови, необхідні для
виконання угоди, були узгоджені сторонами, зокрема, в тексті
договору відсутня домовленість сторін щодо порядку та умов
ведення спільних справ, умов використання результатів спільної
діяльності, в договорі не визначена спільна господарська мета.
Суд зробив висновок, що виконання договору про сумісну
діяльність не відбулося, спільної мети його учасниками досягнуто
не було, а тому вимоги про повернення 14592,00 грн. підлягають
задоволенню.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
03.12.03 рішення господарського суду від 16.10.03 скасовано, у
задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення господарського суду, апеляційна інстанція
виходила з того, що спірний договір був предметом дослідження
при розгляді судом справи за № 22/158-03. Цим рішенням визнано,
що договір укладено у належній формі, сторонами визначено його
предмет, порядок ведення спільних справ, долю кожного учасника,
та зазначено, що всі обов'язкові платежі, податки, пов'язані з
оформленням та експлуатацією автомобіля та полупричепа будуть
сплачуватися сторонами в рівних частинах.
У стягненні боргу в сумі 14592 грн. рішенням суду від 18.06.03
відмовлено. Апеляційна інстанція зазначила, що вимоги позивача
про стягнення заборгованості в сумі 14592,00 грн. не підлягають
задоволенню, оскільки підстави для визнання договору недійсним
чи неукладеним відсутні.
Приватний підприємець В-к С.Д. з ухваленним апеляційною
інстанцією рішенням не згоден, просить його скасувати, рішення
господарського суду від 16.10.03 залишити без змін, посилаючись
на порушення судом вимог ст. 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Скаржник стверджує, що судом у справі № 22/158-03 не
досліджувалась наявність таких умов оспорюваного договору, як
керівництво сумісною діяльністю, порядок ведення спільних справ
учасників сумісної діяльності, облік її результатів.
Крім того, судом не взято до уваги вимоги ст. 469 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідач одержав майно за рахунок позивача без достатніх
підстав і зобов'язаний його повернути.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що між сторонами
спору укладено договір про сумісну діяльність № 1 від 23.05.02
за яким сторони домовилися спільно придбати автомобіль марки
“Мерседесс Бенц Актрос 1843 ЛС” та полупричеп “Кроне СДП 27” в
компанії “ДК”.
У цьому договорі сторони визначили мету договору, а саме дохід
від сумісної підприємницької діяльності, який буде розподілятися
між сторонами в рівних частинах, долю кожного учасника сумісної
діяльності, встановили права і обов'язки учасників договору,
порядок ведення спільних справ.
Обставини укладення цього договору та його відповідність чинному
законодавству досліджувалися судом у справі № 22/158-03 і суд
визнав, що вказаний договір містить всі істотні умови, що
передбачені для такого виду договору.
Апеляційною інстанцією при винесенні оскаржуваної постанови
досліджені і відхилені доводи позивача щодо невідповідності
зазначеного договору вимогам чинного законодавства, у зв'язку з
чим не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення 14592,00
грн. а тому додаткова оцінка цих обставин не відноситься згідно
ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
до юрисдикції касаційної інстанції.
Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку дану
Харківським апеляційним господарським судом обставинам справи
такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному
законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
03.12.2003 залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.