ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2004 Справа N 09/2065
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали ДПІ у м. Черкаси
касаційної скарги
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 22.12.2003
у справі Черкаської області
господарського суду
за позовом НВК “Візир”
до ДПІ у м. Черкаси
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Іоненко В.П. – за довіреністю № 8 від
29.03.2004;
- відповідача: Радченко О.П. – за довіреністю № 3731/10-018
від 30.03.2004;
Крицько Ю.Г. - за довіреністю № 3731/10-018
від 30.03.2004;
В С Т А Н О В И В:
У травні 2003 НВК “Візир” звернулось до суду з позовом про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
м. Черкаси.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 22.07.2003
позовні задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
22.12.2003 рішення місцевого господарського суду залишено без
змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями відповідач подав касаційну
скаргу в якій просить скасувати дані рішення.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що
судом неправильно застосовані норми матеріального права, що
призвело до прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Судові рішення попередніх інстанцій цим вимогам не відповідають.
Судами встановлено, що відповідач провів планову документальну
перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства
за період з 01.07.2002 по 31.12.2002. За результатами перевірки
складено акт від 12.05.2003 на підставі якого прийняте спірне
рішення, за яким з позивача стягнуто податку на додану вартість
в сумі 12626 грн. і штрафних санкцій в сумі 6313 грн.
Підставою для донарахування ПДВ стало безпідставне коригування
позивачем податкових зобов’язань з ПДВ в жовтні 2002 по
дебіторським заборгованостям, оскільки за рішенням арбітражного
суду Черкаської області на користь позивача стягнута
заборгованість.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що
на його думку, у позивача були правові підстави вважати
дебіторську заборгованість безнадійною. Але які ці правові
підстави - не вказав і чому вони відповідають вимогам п. 1,25
ст. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та п. 4.5 ст. 4 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо можливості зменшення на суму
дебўторської заборгованості податкові зобов’язання з ПДВ - не
обґрунтував.
Апеляційний суд, залишивши дане рішення суду без змін, вказав,
що перевіркою ДПІ не встановлено відхилень в правильності
визначення платником податку в перевіряємому періоді відносно
сум, на які контролюючим органом збільшено податкове
зобов’язання позивача та визначено суму штрафних санкцій, а тому
збільшення сум податкового зобов’язання та визначення сум
штрафних санкцій є безпідставним.
Такий висновок апеляційного суду суперечить матеріалам справи,
нормам матеріального права і є абсолютно не обґрунтованим та не
об’єктивним.
Так, відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
безнадійна
заборгованість є такою, яка виявилася непогашеною внаслідок
недостатності майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної
банкрутом у встановленому законодавством порядку.
Судами попередніх інстанцій не встановлено чи в період з
01.07.2002 по 31.12.2002 дебітори позивача були визнані
банкрутами і ліквідовані чи ні, та здійснено стягнення
кредиторської заборгованості чи ні.
Доводи відповідача належним чином судами попередніх інстанцій не
перевірялися і юридичної оцінки не отримали, тобто судами не
досліджені обставини справи, які мають суттєве значення для
вирішення даного спору.
Враховуючи вище наведене, судова колегія вважає, що судами
порушені вимоги ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст. 84 і 105
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
відповідно.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1.
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
22.12.2003 та рішення господарського суду Черкаської області від
22.07.2003 у справі № 09/2065 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Черкаської області.