814/1126/16 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств та суму податку на додану вартість - 13.08.2020 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року (суддя Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року (головуючий суддя Ступакова І.Г., судді: Бітов А.І., Милосердний М.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сісайд Термінал" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сісайд Термінал" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.01.2016 №0000312202 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 1991354,00 грн, з яких 1327569,00 грн за основним платежем та 663785,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0000322202, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток на 1971,00 грн, з яких 1314,00 грн за основним платежем та 657,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 05.01.2016 №3/14-03-22-02/34770199, яким встановлено порушення, зокрема, вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), що призвело до заниження податку на прибуток на1314,00 грн та ПДВ на 1332433,00 грн.

У акті перевірки податковий орган констатував відсутність правових підстав формування податкового кредиту з ПДВ за податковими накладними, виписаними контрагентом позивача ТОВ "Ростер", оскільки такі, в порушення пункту 201.1 статті 201 ПК України, не містять обов`язково реквізиту - коду товару згідно з УКТ ЗЕД. Безпідставність же формування валових витрат за операціями з ТОВ "Техно-Дизель" відповідач обґрунтовує відсутністю у останнього необхідних технічних та трудових ресурсів, посилаючись на результати здійснених заходів з податкового контролю по контрагенту та аналізу його податкової звітності.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення від 26.01.2016 № 0000312202 в частині збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на 1991354,00 грн, з яких 1327569,00 грн за основним платежем та 663785,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000322202 повністю.

Ухвалюючи рішення, суди прийшли до висновку про недоведеність податковим органом безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ "Техно-Дизель" щодо поставки дизельного пального, яке використане у власній господарській діяльності, а відтак Товариство правомірно сформувало валові витрати за результатами таких операцій. Також суди виходили з правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за податковими накладними ТОВ "Ростер", зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають істотне значення для правильного розгляду справи, що унеможливило реалізацію завдання адміністративного судочинства та призвело до формального та незаконного вирішення спору.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Так, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а").

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV (996-14) ) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Так, судами встановлено, що на виконання умов договорів поставки №17/12 від 17 грудня 2012 року, №18/46 від 03 травня 2013 року та №ST-35 від 21 серпня 2013 року, укладених позивачем (Покупець) з ТОВ "Ростер"(Продавець), останній поставив Товариству тепловози, рами та візки локомотиву, про що свідчать акти приймання-передачі основних засобів, технічні рішення, технічні паспорти, товарні накладні, оборотно-сальдові відомості по рахунку, рахунки-фактури.

Вказаний товар, як констатовано судами, а також зафіксовано у акті перевірки, використано позивачем під час ремонту двохмашинного агрегату МВТ25/9У2-МВГ25/11У1 тепловозу серії ТЕМ-2.

Контрагентом на адресу позивача виписано податкові накладні.

Крім того, 23.08.2012 між позивачем (Покупець) та ТОВ "Техно-Дизель" (Продавець) підписано договір поставки нафтопродуктів № 30, відповідно до умов якого Продавець зобов`язується протягом всього терміну договору поставляти і передавати у власність Покупця, а Покупець приймати і оплачувати нафтопродукти (дизельне паливо).

Товар в кількості 945 л отримано позивачем на підставі видаткової накладної від 07.09.2013 № 578, товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів №546 від 07.09.2013, сертифіката відповідності, паспорта продукції та паспорта якості.

Товариство отримало податкову накладну №530 від 07.09.2013.

Товар використано у власній господарській діяльності позивача, що підтверджується актами списання товарів №209 від 30.09.2013, №210 від 30.09.2013.

Як встановлено судами, податкові накладні були зареєстровані податковим органом.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами ТОВ "Техно-Дизель", ТОВ "Ростер" щодо поставки товарів фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неприйнятність тверджень податкового органу щодо неправомірності включення Товариством сум ПДВ до складу податкового кредиту за податковими накладними, які не містять такого реквізиту як код УТК ЗЕД.

Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 819/1383/17, від 01 липня 2020 року у справі №360/4010/18 навів правову позицію, відповідно до якої відсутність у податкових накладних такого реквізиту, як код товару згідно з УКТ ЗЕД за обставин реєстрації таких податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних є неналежним виконанням контролюючим органом своїх обов`язків при такій реєстрації, а тому подальше виключення сум податкового кредиту за такими податковими накладними, як і застосування до цього платника податків штрафних санкцій є неправомірним, так як за змістом вказаних норм обов`язок перевірки податкових накладних на відповідність пункту 201.10 статті 201 ПК України при їх реєстрації покладений на контролюючий орган.

Також касаційний суд погоджується з мотивами судів щодо того, що висновок відповідача про відсутність у контрагента ТОВ "Техно-Дизель" трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, ґрунтується лише на припущеннях контролюючого органу та недоведених останнім обставинах, в той час як доказів в підтвердження такої обставини не подано.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суд вже надавав оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції й задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року - без змін.