ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2004 Справа N 3/350-3189
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу ПП “З” на ухвалу Львівського апеляційного
господарського суду від 17.09.2003р. у справі за заявою ТОВ “О”
про зміну способу виконання рішення
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
В серпні 2002р. ТОВ “О” пред'явило у господарському суді позов
до ПП “З” про стягнення 19840 грн. заборгованості.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
02.10.2002р. позов задоволено, з ПП “З” стягнуто 19 840 грн.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від
24.07.2003 р. було задоволено заяву ТОВ “О” про зміну способу
виконання рішення по даній справі і звернуто стягнення на майно
ПП “З”.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від
20.08.2003р. ПП “З” апеляційну скаргу повернуто з підстав п.п.
2, 3, 4 ст. 97 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від
17.09.2003р. повторно подану апеляційну скаргу повернуто
відповідачу без розгляду з підстав ст.ст. 53, 93 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Львівського
апеляційного господарського суду від 17.09.2003р., а справу
направити для розгляду апеляційної скарги, посилаючись на
порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи, ухвалою Львівського апеляційного
господарського суду від 20.08.2003 р. апеляційну скаргу
повернуто ПП “З” з тих підстав, що скаржником не додано доказів
надсилання її копії іншій стороні, документів, що підтверджують
сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі та
скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її
подання, без клопотання про відновлення цього строку. Ухвала
вмотивована посиланням на частини 2,3,4 статті 97 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
11.09.2003 р. ПП “З” повторно подало апеляційну скаргу на ухвалу
господарського суду Тернопільської області від 24.07.2003 р. та
заявила клопотання про відновлення пропущеного процесуального
строку.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від
17.09.2003р. відхилено клопотання про відновлення процесуального
строку на подання апеляційної скарги та вдруге апеляційну скаргу
повернуто скаржнику. Ухвала вмотивована тим, що наведені ПП “З”
причини пропуску строку не можна визнати поважними.
Відповідно до частини 1 статті 53 цього Кодексу за заявою
сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може
визнати причину пропуску встановленого законом процесуального
строку поважною і відновити пропущений строк.
Відмовляючи у відновленні пропущеного процесуального строку,
Львівський апеляційний господарський суд виходив, зокрема, із
того, що за змістом статті 53 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
поважними причинами визнаються лише
такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з
дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного
вчинення процесуальних дій.
Проте зроблене судом апеляційної інстанції витлумачення
процесуальної норми не ґрунтується на її змісті, у зв'язку з чим
при вирішенні питання про відмову у відновленні пропущеного
процесуального строку допущено неправильне застосування статті
53 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право
суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним
колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному
випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску
строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання
про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо
поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Оскаржена ухвала Львівського апеляційного господарського суду
цим вимогам не відповідає.
Слід зазначити, що встановлені законом строки вчинення
процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного
захисту порушених прав особи.
Суд же не врахував наведене, як і те, що ухвалу господарського
суду Тернопільської області від 24.07.2003 р. було отримано
відповідачем 02.08.2003 р., а повертаючи вперше подану ним
апеляційну скаргу, суд другої інстанції, всупереч положенням
Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
,
обумовив це і не сплатою держмита, тоді як за подання
апеляційної скарги на ухвалу суд державне мито не сплачується.
Враховуючи викладене, оскаржену ухвалу не можна визнати законною
й обґрунтованою, у зв'язку з чим її слід скасувати, а справу
передати на розгляд до цього суду.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 - 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ПП “З” задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від
17.09.2003р. скасувати і справу передати цьому ж суду для
прийняття до провадження апеляційної скарги ПП “З” на ухвалу
господарського суду Тернопільської області від 24.07.2003 р.