Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (далі – ДПІ) справу за позовом Приватного підприємства "Ексімтранссервіс-Південь" (далі – Підприємство) до ДПІ про визнання недійсними рішень,

У серпні 2006 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними рішення ДПІ від 31 травня 2006 року: № 0000512200/0 про застосування 49661 грн 65 коп. штрафних санкцій за порушення вимог Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) (далі – Закон № 185/94-ВР (185/94-ВР) ) та № 0000522200/0, яким на позивача накладено 289 грн штрафних санкцій за порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , а саме: недекларування валютних цінностей, що належать резиденту і знаходяться за межами України.

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що ДПІ помилково не врахувала того, що вчасно поставлений позивачу від нерезидента товар був поміщений на митний склад.

Господарський суд Одеської області постановою від 2 жовтня 2006 року у задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 6 березня 2007 року рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 березня 2009року рішення апеляційного суду залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій із залишенням у силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування скарги відповідач послався на неоднакове застосування касаційним судом статті 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність" і статті 2 Закону № 185/94-ВР та додав рішення Вищого адміністративного суду України та Вищого господарського суду України, в яких, на його думку, по-іншому застосовано вказані норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що підстав для задоволення скарги немає.

Судові рішення в адміністративних справах, переглянуті в касаційному порядку, а також рішення суду касаційної інстанції можуть бути оскаржені за винятковими обставинами з мотиву неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права, якщо воно мало місце за аналогічних обставин і призвело до ухвалення неправильного рішення.

Згідно з частиною 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Ухвала Вищого адміністративного суду України відповідає вимогам зазначеної норми.

Висновок апеляційного та касаційного судів про відсутність у діях позивача складу правопорушення, встановленого Законом № 185/94-ВР (185/94-ВР) , кореспондує приписам цього Закону, якими закріплено відповідальність, зокрема за порушення строків поставки продукції, робіт, послуг (товарів) на митну територію України, а не за неввезення товару в режимі імпорту у строк, передбачений статтею 1 цього ж Закону.

Це судження підтверджується положеннями Митного кодексу України (92-15) (далі – МК), у статтях 212-214 якого встановлено можливість збереження поставлених резиденту України товарів на митному складі, зокрема протягом трьох років з дати їх поміщення у зазначеному режимі.

За змістом частини 3 статті 214 цього Кодексу товари, ввезені із-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення строків зберігання, повинні бути задекларовані власником до іншого митного режиму, зокрема імпорту.

Відповідно до статті 212 МК митний склад – це митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання.

Суди встановили, що поставку товарів на адресу позивача було здійснена в межах 90-денного строку, тому помилкове посилання касаційного суду на нечинну на час виникнення спірних правовідносин редакцію статті 2 Закону № 185/94-ВР, яка передбачала більший строк, не вплинуло на правильність прийнятого рішення.

Оскільки обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися та оскаржуване рішення касаційного суду є законним, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України (rs3485750) від 12 березня 2009року відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.