ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07-21.04.2004 Справа N 2-8/7986.1-03
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Української державної інноваційної
відкритому судовому компанії, м. Київ
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 24.10.2003
Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 2-8/7986.1-03
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Української державної інноваційної
компанії, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю
Кредитно-фінансової торгової компанії
“Спільне українсько-британське
підприємство “Є”, м. Сімферополь
Компанії Відкритого акціонерного
товариства “Бурова компанія “Б”,
м. Полтава
про визнання недійсними угод та стягнення 5 300 000 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14-
25.07.03 Українській державній інноваційній компанії відмовлено
у задоволенні позову до ТОВ “Спільне українсько-британське
підприємство “Є” та ВАТ “Бурова компанія “Б” про визнання
недійсними додатків №№ 1,2 до договору № 39.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 24.10.03 рішення господарського суду залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на неспроможність
доводів позивача про те, що оспорювані угоди укладені
представником позивача з перевищенням наданих йому повноважень.
Додаткові угоди №№ 1,2 до договору № 39 підписані після
прийняття Українською державною інноваційною компанією постанови
правління від 27.02.01 за № 118, в якому зазначені умови, на
підставі яких Центр та Кримське відділення державної
інноваційної компанії повинні були укладати угоду та постанови
правління за № 151 від 28.04.01, згідно якої Українська державна
інноваційна компанія дозволила здійснювати фінансування СП “Є”
на умовах сумісної діяльності за участю СП “Є”, ВАТ “Бурова
компанія “Б”, Центру фінансово-лізингових компаній та Кримського
регіонального відділення.
Не знайшли свого підтвердження, вказує суд, і доводи позивача
про те, що інші учасники угод ввели його в оману. Доповнення до
договору № 39, на яке посилається позивач – договір підряду
розробки свердловини № 202, доповнення № 2 від 20.12.2000,
доповнення № 2 від 01.06.01, протокол № 1 засідання правління
від 22.05.2000 та протокол № 2 засідання правління від 01.06.01
не зачіпають природи договору, не стосуються його суті, не
змінюють договору, вказує суд, а укладені сторонами для
виконання та з метою досягнення цілей сумісної діяльності.
Оскаржуючи ухвалені у справі судові рішення, Українська державна
інноваційна компанія просить їх скасувати, винести нове рішення,
яким позовні вимоги компанії повністю задовольнити, мотивуючи це
тим, що компанія СП “Є” та ВАТ “Бурова компанія “Б” умисно
замовчували обставини сумісної діяльності і залучили Українську
державну інноваційну компанію до спільної діяльності не як
рівноправного учасника, а лише з метою отримання коштів, тому
додаткові угоди №№ 1,2 від 15.05.2000 та від 04.06.01 були
укладені Інноваційною компанією під впливом обману. Якщо б
Інноваційна компанія була б поінформована про існування вказаних
додатків до договору про сумісну діяльність, то додаткові угоди
№№ 1,2 до договору № 39 були б підписані на інших умовах або
взагалі не були б підписані.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
21.03.02, залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 18.06.02, у задоволенні
позову Української державної інноваційної компанії відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.03.03
ухвалені рішення скасовані, справу передано на новий розгляд.
Касаційною інстанцією вказано на неповне встановлення всіх
обставин справи судовими інстанціями.
При новому розгляді справи суд дійшов тих же висновків, а саме:
доводи позивача про те, що додаткові угоди до договору № 39
укладені представниками позивача з перевищенням наданих їм
повноважень визнав неспроможними.
З такими висновками суду погодитися не можна.
Фінансування інноваційних та інвестиційних проектів за рахунок
коштів державного бюджету, згідно Закону України “Про
інвестиційну діяльність” ( 1560-12 ) (1560-12)
, статуту Української
державної інноваційної компанії (УДІК) здійснюється за рішенням
Української державної інноваційної компанії, а не її
регіональних відділень.
Постановою правління УДІК від 27.02.2001 № 118 ТОВ КФТК “Спільне
українсько-британське підприємство “Є” вирішено надати кредит в
сумі 5317200 грн. строком на 6 місяців зі сплатою 25% відсотків
річних.
Пунктом другим постанови доручалося голові Кримського
регіонального відділення виконати ряд дій по забезпеченню
повернення кредиту.
Постановою правління за № 151 від 28.04.01 постанову за № 118
визнано такою, що втратила чинність, а Центру фінансово-
лізингових операцій доручено відпрацювати умови договору про
сумісну діяльність з відповідачами.
Отже, станом на 28.04.01 рішення УДІК про надання кредиту ТОВ
“Є” та ВАТ Бурова компанія “Б” не існувало.
Незважаючи на це 15.05.01 Центр фінансово-лізингових операцій
УДІК та Кримське регіональне відділення УДІК укладають з
відповідачами угоду за № 1, якою передбачається надання їм
кредиту в сумі 109 мільйонів сімсот тисяч грн. Наступною
додатковою угодою № 2 від 04.06.01 Центр фінансово-лізингових
операцій УДІК та Кримське регіональне відділення УДІК
передбачають надання кредиту відповідачам в сумі 19111-7617,00
грн.
Розглядаючи справу повторно, суд першої інстанції та апеляційної
інстанції зазначеним обставинам не дали належної оцінки.
Посилання суду на довіреності, що були видані УДІК керівнику
Центру та Регіонального відділення УДІК за № 540 та № 679 не є
достатнім, оскільки згідно з положенням про Кримське регіональне
відділення та Центр вони мають право надавати кредити та
здійснювати фінансування проектів у порядку, визначеному УДІК.
Як вже зазначалося, законодавчими актами, що регулюють
дўяльнўсть УДІК фінансування інвестиційних проектів,
здійснюються за рішенням УДІК.
Крім того, УДІК посилається на ст. 50 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
мотивуючи заяву тим, що додатковими угодами за № 1 і № 2 до
договору № 39 не передбачалося ніякої інвестиційної діяльності,
що ці угоди не відповідають цілям УДІК, яка була створена з
метою забезпечення реалізації державної інноваційної політики.
Місцевий та апеляційний суди зазначені доводи позивача не
досліджували і не дали їм належної оцінки.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що господарським судом Автономної Республіки
Крим та Севастопольським апеляційним господарським судом рішення
ухвалені з порушенням вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а
тому підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд
до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати всі обставини
справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення
для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від
встановленого прийняти основане на законі рішення.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
24.10.03 та рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 14-25.07.03 скасувати, справу № 2-8/7986.1-03 передати
на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки
Крим.