ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2004 Справа N 2-20/6640.1-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали Кримського республіканського відділення
касаційної скарги Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 26.08.2003
у справі АРК
господарського суду
за позовом Кримського республіканського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів
до Виробничого підприємства ВКГ м. Євпаторія
про стягнення 64 680,0 грн.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Окунев І.С. – за довіреністю № 01-1/8 від
10.02.2004;
- відповідача: Палієнко А.В. – за довіреністю від
05.04.2004;
Степанов А.Д. – за довіреністю від
30.10.2003;
В С Т А Н О В И В:
У липні 2002 Кримське республіканське відділення Фонду
соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про
стягнення з Виробничого підприємства ВКГ м. Євпаторія 64 680,0
грн.
Справа слухалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду господарського суду
Автономної Республіки Крим від 19.05.2003 позовні вимоги
Кримського республіканського відділення Фонду соціального
захисту інвалідів задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 26.08.2003 рішення місцевого господарського суду скасовано.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав касаційну
скаргу в якій просить дану постанову скасувати та ухвалити нове
рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що судом
неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело
до прийняття незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з ст. 19 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(у редакції до
5.07.2001 року) місцеві Ради народних депутатів спільно з
підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями,
громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду
України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій
органів Міністерства соціального захисту населення України
щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, зазначений закон встановлював порядок визначення
нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості
обов'язкової умови передбачав, що такий норматив має бути
встановлений спільно з підприємством.
У відповідності з главою 2 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції
виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать
власні (самоврядні) та делеговані повноваження. Пунктом 12
статті 34 цього закону встановлено, що до делегованих
повноважень належить бронювання в порядку, встановленому
законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно
від форм власності робочих місць, призначених для
працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства
потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на
ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів, для Виробничого підприємства ВКГ м. Євпаторія був
визначений рішенням виконавчого комітету Євпаторійської міської
ради № 482/2 від 24.11.2000 р.
Проте, ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(у редакції до 5.07.2001 року)
передбачає, що нормативи робочих місць визначаються на сесіях
місцевих рад.
Із матеріалів справи не вбачається, а судами не встановлено, чи
одержував відповідач відповідні пропозиції, чи залучався він
місцевими органами до визначення нормативу робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів, чи делегувала
Євпаторійська районна рада виконавчому комітету вказані
повноваження. На зазначені обставини було звернуто увагу
колегією суддів касаційної інстанції в постанові від 12.03.2003
у даній справі.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Таким чином судами попередніх інстанцій було порушено норми
процесуального права.
Статтею 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначені підстави для
скасування або зміни рішення або постанови. Однією з таких умов
є порушення або неправильне застосування судом норм
процесуального права.
Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення та постанову, суди
дали невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно
застосували норми матеріального та процесуального права, в
зв’язку з чим рішення господарського суду господарського суду
Автономної Республіки Крим від 19.05.2003 та постанова
Севастопольського апеляційного господарського суду від
26.08.2003 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий
розгляд місцевому господарському суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
26.08.2003 та рішення господарського суду господарського суду
Автономної Республіки Крим від 19.05.2003 у справі
№ 2-20/6640.1-03 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.