ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 40/48
Вищий господарський суд України у складі: суддя головуючий, судді
розглянув касаційну скаргу приватного підприємця К-ан Б.І., м.
Ужгород (далі - ПП К-ан Б.І.)
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.02.2004
зі справи № 40/48
за позовом приватного підприємства "Видавничий дім "В", м. Київ
(далі - ПП "Видавничий дім "В"),
до ПП К-ан Б.І.
про розірвання договору оренди від 12.06.2002, стягнення штрафу в
сумі 2 160,00 грн. та виселення ПП К-ан Б.І. із займаного
приміщення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача відповідача
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2004, залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 27.02.2004, позов задоволено: розірвано договір оренди
приміщення від 12.06.2002, укладений ПП "Видавничий дім "В" та ПП
К-ан Б.І.; відповідача виселено з орендованого приміщення; з ПП
К-ан Б.І. на користь ПП "Видавничий дім "В" стягнуто штраф у сумі
2 160 грн. Рішення суду першої інстанції по суті спору з
посиланням на приписи статей 15 та 16 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК), статті
651, а також пунктів 4 та 9 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК України)
мотивовано тим, що позивачем доведено істотні порушення
відповідачем умов договору оренди щодо сплати орендних платежів.
Судом апеляційної інстанції підтверджено висновок суду першої
інстанції про порушення відповідачем істотних умов договору
оренди, але цим обставинам справи дано іншу юридичну оцінку. Суд
апеляційної інстанції вважає, що до спірних відносин сторін у
справі слід застосовувати норми матеріального права, які були
чинними до 1 січня 2004 року, зокрема, приписи пункту 3 статті 269
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК УРСР), а
також частини третьої статті 26 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
У касаційній скарзі від 04.03.2004 до Вищого господарського суду
України ПП К-ан Б.І. просить скасувати постанову апеляційної
інстанції від 27.02.2004 зі справи і передати справу на новий
розгляд до господарського суду Закарпатської області. Скаржник
вважає, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги пунктів 2
та 6 частини третьої статті 104 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки цією
судовою інстанцією розглянуто справу за відсутності ПП К-ан Б.І.,
не повідомленої належним чином про місце засідання суду, а
судовими інстанціями прийнято судові рішення з цієї справи з
порушенням правил територіальної підсудності.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду
скарги.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги
з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 12.06.2002 ПП "Видавничий дім "В" (орендодавець) та ПП К-ан Б.І.
(орендар) укладено строком на п'ять років договір оренди
нежитлового приміщення загальною площею 187,2 кв. м.,
розташованого за адресою: м. Київ;
- відповідно до умов оспорюваного Договору та акта прийомупередачі
від 12.06.2002 ПП "Видавничий дім "В" було передано ПП К-ан Б.І. у
тимчасове користування зазначене приміщення;
- ПП К-ан Б.І. зобов'язувавалась:
утримувати приміщення в порядку, передбаченому санітарними та
протипожежними правилами (пункт 2.2.3 оспорюваного Договору);
підтримувати орендовані приміщення у технічно справному стані та
здійснювати за власні кошти його поточний ремонт (пункт 2.2.5
оспорюваного Договору);
сплачувати орендну плату у сумі 2 160 грн. на місяць у формі
передоплати до 5 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок
орендодавця (пункти 2.2.7, 3.1, 3.2 оспорюваного Договору);
сплачувати комунальні платежі, рахунки за електроенергію та
послуги телефонного зв'язку на протязі п'яти днів з моменту
виставлення рахунків ;
- ПП К-ан Б.І. порушено умови оспорюваного Договору щодо
своєчасного внесення плати за користування орендованим приміщенням
(пункти 2.2.7, 3.1, 3.2 оспорюваного Договору), причому періоди
невнесення відповідачем плати за користування приміщенням двічі
протягом 2002 - 2003 років становили три місяці;
- ПП "Видавничий дім "В" листами від 28.11.2003 № 56В та від
05.12.2003 № 60 В і № 63 В запропоновано ПП К-ан Б.І. розірвати
оспрюваний Договір і звільнити орендоване приміщення.
Причиною подання касаційної скарги ПП К-ан Б.І. стало питання про
дотримання судовими інстанціями у справі вимог статті 15 та
пунктів 2 та 6 частини третьої 104 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
.
ПП К-ан Б.І. заперечується правильність визначення судовими
інстанціями територіальної підсудності спору з цієї справи. Однак
скаржником не враховано змісту позову ПП "Видавничий дім "В" у
справі, яким є вимоги про розірвання договору оренди, стягнення
штрафу та виселення із займаного приміщення. Позов про виселення
із займаного приміщення є негаторним позовом, за яким власник або
титульний володілець мають право вимагати усунення будь-яких
перешкод у користуванні майном. Відповідно до частини другої
статті 16 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, що визначає виключну підсудність справ,
справи у спорах про право власності на майно або про витребування
майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у
користуванні майном розглядаються господарським судом за
місцезнаходженням майна. Тому судовими інстанціями правильно
визначено підсудність спору з цієї справи, а отже немає підстав
для висновку про порушення судовими інстанціями вимог частини
першої статті 15 та пункту 6 частини третьої 104 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Твердження ПП К-ан Б.І про порушення судом апеляційної інстанції з
цієї справи вимог пункту 2 частини третьої 104 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
не
знаходять підтвердження у матеріалах справи. У постанові
Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2004
встановлено, що ПП К-ан Б.І. дізналась про час і місце судового
розгляду у суді першої інстанції 26.01.2004.
Причиною виникнення спору у справі стало питання про правомірність
дострокового розірвання договору оренди нежитлового приміщення на
вимогу орендодавця у зв'язку з невнесенням орендарем плати за
тимчасове користування цим приміщенням.
Судовими інстанціями встановлено усі обставини, що входять до
предмету доказування у даній справі, і вони дійшли однакового
висновку про необхідність задоволення позовних вимог ПП
"Видавничий дім "В". Однак, якщо суд першої інстанції, посилаючись
на пункти 4 та 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
застосував до спірних відносин сторін у справі статтю
651 цього Кодексу, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку
про необхідність застосування до спірних відносин приписів пункту
3 статті 269 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та частини 3 статті 26 Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Судом апеляційної інстанції обгрунтовано свою правову позицію тим,
що підстави для подання позову мали місце у 2002 - 2003 роках,
тобто цивільні відносини сторін за оспорюваним Договором виникли
до набрання чинності Цивільним кодексом України. Однак судом
апеляційної інстанції не враховано змісту приписів пунктів 4 та 9
Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно з приписом абзацу другого пункту 4 Прикінцевих та
перехідних положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо цивільних відносин,
які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України,
положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,
що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. А
відповідно до припису пункту 9 цих Положень до договорів, що були
укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання
чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього
Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання
договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Тому
судом першої інстанції у справі правильно застосовано до спірних
відносин сторін положення частини 2 статті 651 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до яких договір може бути змінено або
розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі
істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках,
встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення
стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона
значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при
укладенні договору.
Крім того, слід враховувати і положення статті 782 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, згідно з якими наймодавець має право відмовитися від
договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить
плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі
відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з
моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від
договору.
Зазначена помилка суду апеляційної інстанції у застосуванні норми
матеріального права не потягла за собою прийняття неправильного
судового рішення по суті спору, і отже не може бути підставою для
скасування оскаржуваної постанови.
Водночас судом апеляційної інстанції правильно застосовано до
спірних відносин сторін у справі припис частини 3 статті 26 Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
відповідно до якого на вимогу однієї із сторін договір оренди може
бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у
разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав,
передбачених законодавчими актами України. Згідно з пунктом 4
статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
оренда майна інших форм власності може
регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено
законодавством та договором оренди. Судом апеляційної інстанції
встановлено, що оспорюваний Договір не містить умов, які виключали
б застосування до спірних відносин сторін положень цього Закону.
З огляду на викладене і керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.02.2004 у справі № 40/48 залишити без змін, а касаційну скаргу
приватного підприємця К-ан Б.І. - без задоволення.