Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

розглянув Державної податкової інспекції у Печерському

касаційну районі м. Києва

скаргу

на постанову від 20.11.2003

Київського апеляційного господарського суду

у справі № 29/478

господарського суду м. Києва

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Т-ко В.В.

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення- рішення

за участю представників сторін:

від позивача не з'явилися

від відповідача

В С Т А Н О В И В:

В липні 2003 року суб'єкт підприємницької діяльності Т-ко В.В. пред'явив в суді позов до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення № 0023771750/0 від 28.05.2003 яким визначено податкове зобов'язання по платі за землю в сумі 6119,21 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначав, що як суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, він не є платником податку за землю.

Рішенням господарського суду м. Києва від 08.09.2003 позов задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення № 0023771750/0 від 28.05.2003 Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов та залишаючи рішення без змін, судові інстанції виходили з того, що у відповідача були відсутні підстави направляти позивачу податкове повідомлення відповідно до п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) . Суб'єкт підприємницької діяльності Т-ко В.В., який сплачує єдиний податок, не є платником податку за землю.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду і постановити нове рішення яким в позові відмовити, посилаючись на порушення ст. 2, ч. 3,4 ст. 14 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , постанови Кабінету Міністрів України № 507 (507-2000-п) від 16.03.2000, п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи суб'єкту підприємницької діяльності Т-ку В.В. 12.12.2002 видано свідоцтво про сплату єдиного податку.

Згідно ст. 6 Указу Президента України "Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.1998 № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприґмництва" (727/98) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю. Судовими інстанціями встановлено, що основними видами діяльності СПД Т-ко В.В. є юридична практика, консультації, маркетингові послуги, здавання в найм нежилого приміщення.

Статтею 3 Указу Президента від 28.06.1999 № 746/99 (746/99) на Кабінет Міністрів України покладено завдання з надання роз'яснень щодо Указу. На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів була прийнята постанова від 16.03.2000 № 507 "Про роз'яснення Указу Президента від 03.07.1998 року № 727" (507-2004-п) . У п. 6 цієї постанови вказується, що суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6 Указу не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю тільки за земельні ділянки, що використовуються ним для здійснення підприємницької діяльності.

Судовими інстанціями встановлено, що земельна ділянка, а саме здача приміщення в найм, яке знаходиться на земельній ділянці, використовується позивачем для своєї підприємницької діяльності. Враховуючи викладене, доводи Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про неправильне застосування норм матеріального права не заслуговують на увагу.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2003 у справі № 29/478 без змін.