ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 21/767
Вищий господарський суд України у складі: суддя головуючий, судді
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"ТК", м. Київ (далі - ТОВ "ТК")
на рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2003
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
28.01.2004
зі справи № 21/767
за позовом ТОВ "ТК"
до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення
(далі - Національна рада)
про: визнання недійсним рішення Національної ради від 15.10.2003
№ 1278; зобов'язання видати ліцензію на право користування каналом
мовлення 101,0 МГц у місті Черкаси, потужність передавача 1,0 кВт,
обсяг мовлення 24 г/добу,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,
- товариство з обмеженою відповідальністю "РС "ПР", м. Черкаси
(далі - ТОВ "РС "ПР")
та Черкаська обласна державна телерадіокомпанія, м. Черкаси (далі
- Черкаська ОДТРК).
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - не з'явились, відповідача третіх осіб
Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.03.2004 розгляд
касаційної скарги зі справи відкладений на 06.04.2004.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2003, залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 28.01.2004 у задоволенні позову відмовлено. Рішення судових
інстанцій по суті спору з посиланням на приписи статті 14 Закону
України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) (3759-12)
мотивовано
тим, що оспорюване ТОВ "ТК" рішення Національної ради видано
відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства України.
ТОВ "ТК" звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення
господарського суду міста Києва від 11.12.2003 та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2004 зі
справи і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Мотивом
касаційної скарги зазначено те, що внаслідок неповного з'ясування
судовими інстанціями умов конкурсного відбору між заявниками на
отримання ліцензії на право користування каналом мовлення ними
прийнято неправильні судові рішення по суті спору.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги
з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ТОВ "ТК" взяло участь у розробці радіочастотного ресурсу: за
пропозицією Національної ради позивачем надано план розбудови
регіонального каналу мовлення; Національною радою дозволено листом
від 13.02.2003 № 8/149-1 укласти угоду між Українським державним
центром "Укрчастотнагляд" та ТОВ "ТК" на першочергове проведення
робіт щодо визначення можливостей та умов використання мережі
радіочастот діапазоном 88-108 МГц; за укладеною угодою позивачем
сплачено кошти на користь Українського державного центру "УН";
- Національною радою прийнято рішення від 19.02.2003 № 167, у
пункті 7 якого зазначено, що участь телерадіоорганізацій в
розробці радіочастотного ресурсу буде враховано під час
конкурсного відбору, але така участь не є безумовною підставою
перемоги в конкурсі;
- згідно з рішенням Національної ради від 15.10.2003 № 1278 (далі
- оспорюване Рішення) переможцями конкурсного відбору на право
користування частотою 101 МГц у місті Черкаси, призначеного для
трансляції радіопрограм на територію міста Черкаси та області з
обсягом мовлення 24 години на добу, визнано ТОВ "РС "ПР" та
Черкаську ОДТРК.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про дотримання
Національною радою умов конкурсного відбору між заявниками на
отримання ліцензії на право користування каналом мовлення при
прийнятті оспорюваного Рішення.
Відповідно до пункту 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного
суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики
вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів
державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним
є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або
визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Згідно з частиною тринадцятою статті 5 Закону України "Про
телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) (3759-12)
до кола основних функцій
Національної ради відноситься, зокрема, видача
телерадіоорганізаціям на конкурсній основі ліцензій на право
використання каналу мовлення та часу мовлення. А відповідно до
частини шостої статті 14 цього Закону під час проведення
конкурсного відбору між заявниками на отримання ліцензії
Національна рада враховує: інтереси телеглядачів та радіослухачів;
необхідність захисту загальнонаціональних інтересів, поширення
культурних цінностей; необхідність більш повного висвітлення
позицій різних соціальних груп в теле- і радіопрограмах;
відповідність умов, зазначених у заяві про видачу ліцензії,
конкурсним умовам; відповідність технічних можливостей та творчого
потенціалу в організації телерадіомовлення заявленим
характеристикам, зобов'язанням телерадіоорганізацій щодо ведення
соціального мовлення; попереднє користування каналом мовлення.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 Закону України
"Про Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення"
( 538/97-ВР ) (538/97-ВР)
Національна рада видає телерадіоорганізаціям на
конкурсній основі ліцензії на мовлення, кабельне мовлення,
ретрансляцію, проводове (кабельне) мовлення та час мовлення.
Порядок видачі ліцензій визначається Законом України "Про
телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) (3759-12)
та положенням про порядок
ліцензування телерадіомовлення, яке розробляється Національною
радою і підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України. А
згідно зі статтею 24 цього Закону Національна рада розробляє та
затверджує положення про умови конкурсу на отримання ліцензії та
публікує його у засобах масової інформації.
Відповідно до пункту 4.2 Положення про порядок ліцензування
телерадіомовлення, затвердженого рішенням Національної ради
України з питань телебачення і радіомовлення від 07.07.2003 № 938,
рішення про видачу ліцензії приймається Національною радою після
визначення переможця конкурсного відбору і оформляється
протоколом, який підписується в ході засідання Національної ради у
порядку, визначеному статтею 36 Закону України "Про Національну
раду України з питань телебачення і радіомовлення" ( 538/97-ВР ) (538/97-ВР)
.
Основним доводом касаційної скарги з посиланням на припис пункту 7
рішення Національної ради від 19.02.2003 № 167 зазначено те, що
згідно з цим пунктом "участь телеорганізацій в розробці
радіочастотного ресурсу України буде безумовно враховуватись та є
перевагою перед іншими претендентами під час проведення
конкурсного відбору". Проте судом апеляційної інстанції у розгляді
справи встановлено - і викладено в оскаржуваній постанові - інший
зміст пункту 7 відповідного рішення Національної ради, а саме:
"участь телерадіоорганізацій в розробці радіочастотного ресурсу
буде враховано під час конкурсного відбору, але така участь не є
безумовною підставою перемоги в конкурсі". Будь-яких інших причин,
з яких ТОВ "ТК" не погоджується з результатами проведеного
конкурсного відбору, у касаційній скарзі не зазначено.
Наведена в цій постанові частина шоста статті 14 Закону України
"Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) (3759-12)
визначає перелік
обставин, які підлягають врахуванню у конкурсному відборі між
заявниками на отримання ліцензії Національної ради. Однак
зазначена норма не встановлює, яким саме чином ці обставини мають
враховуватись Національною радою і, що в даному разі є
визначальним, - не відносить до числа відповідних обставин таку,
як участь у розробці радіочастотного ресурсу. До того ж і
Національна рада у рішенні від 19.02.2003 № 167 передбачила, що ця
участь не є безумовною підставою перемоги в конкурсі.
Розгляд справи господарським судом першої інстанції за відсутності
будь-якої із сторін є в будь-якому разі підставою для скасування
судового рішення касаційною інстанцією лише у випадку, якщо
сторону (сторони) не повідомлено належним чином про час і місце
засідання суду (частина друга статті 111-10 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
). У
матеріалах даної справи немає даних, які б свідчили про
неповідомлення сторін про час і місце судового засідання.
Скаржником не зазначено, які саме докази "відносно даного спору"
сторони не мали можливості подати до господарського суду першої
інстанції.
Що ж до доводів скаржника стосовно "використання відповідачем
грошових коштів телерадіокомпаній в своїх корисних цілях", то вони
не входили до предмету з'ясування й оцінки у вирішенні даного
спору господарським судом, який повинен був визначитись виключно з
питання відповідності або невідповідності вимогам законодавства
оспорюваного рішення Національної ради.
Таким чином, оскаржувані судові рішення прийнято з правильним
застосуванням норм матеріального та процесуального права і
передбачених законом підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2003 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
28.01.2004 зі справи № 21/767 залишити без змін, а касаційну
скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК "К" - без
задоволення.