ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 12/236
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. (доповідач) і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу малого приватного підприємства "ХХХ",
м. Н-ськ (далі - МПП "ХХХ")
на рішення господарського міста Києва від 10.10.2003
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.12.2003
зі справи № 12/236
за позовом МПП "ХХХ"
до відкритого акціонерного товариства "YYY", м.Ч-ськ (далі - ВАТ
"YYY")
про стягнення 13735516,39 грн.
та зустрічним позовом ВАТ "YYY"
до МПП "XXX"
про визнання договору від 04.12.93 № 170 неукладеним.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
МПП "XXX": А.А.А.,
ВАТ "YYY": Б.Б.Б.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського міста Києва від 10.10.2003 у задоволенні
первісного позову відмовлено; провадження за зустрічним позовом
припинено. Відмову в задоволенні первісного позову мотивовано тим,
що продуктом винаходу, захищеного патентом № 831, є дробарки, які
ВАТ "YYY" використовувалися на підставі договору від 20.08.93 №
IV/19, і їх застосування не визнавалося порушенням виключного
права МПП "ХХХ" відповідно до пункту 17 Тимчасового Положення про
правову охорону об'єктів промислової власності та
раціоналізаторських пропозицій в Україні ( 479/92 ) (479/92)
, затвердженого
Указом Президента України від 18.09.92 №479/92 (далі - Тимчасове
положення). Позивачем в порядку, передбаченому пунктом 16
Тимчасового положення ( 479/92 ) (479/92)
не доведено порушення
відповідачем його виключного права на використання винаходу,.
Провадження у справі за зустрічним позовом припинено на підставі
пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.
2003 назване рішення залишено без змін, проте з інших підстав ніж,
ті з яких місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні
позову. Зокрема, постанову апеляційної інстанції мотивовано тим,
що ВАТ "YYY" свої зобов'язання за договором виконав в повному
обсязі, а тому вимоги МПП "ХХХ" задоволенню не підлягають.
Правильність припинення провадження за зустрічним позовом
обґрунтовано тими ж мотивами, що й у рішенні суду першої
інстанції.
МПП "ХХХ" звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого
господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції
скасувати і прийняти рішення про задоволення первісного позову.
Касаційну скаргу мотивовано посиланням на те, що попередніми
судовими інстанціями не взято до уваги:
- наявність в пункті 7.2 ліцензійного договору від 04.12.93 № 170
методики визначення суми платежів позивачеві як 50 процентів
будь-якого доходу від використання відповідачем винаходу
"Дробарка";
- наявність підстав для розірвання ліцензійного договору від
04.12.93 №170 або зміни пункту 7.2 названого договору в зв'язку з
набуттям чинності Законом України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(в редакції Закону України від 28.12.94
№ 334-ВР), що унеможливило застосування відповідачем узгодженої
сторонами Методики розрахунку доходу на підставі пільг,
передбачених підпунктом "б" пункту 2 статті 5 Закону України "Про
оподаткування доходів підприємств і організацій" ( 2146-12 ) (2146-12)
(в
редакції Закону України від 21.02.92);
- невідповідність методики визначення доходу від використання
винаходу "Дробарка", викладеної в листах відповідача, які
містяться в матеріалах справи, змістові попередньої методики,
узгодженої сторонами і заснованої на пільгах, передбачених
підпунктом "б" пункту 2 статті 5 Закону України "Про оподаткування
доходів підприємств і організацій" ( 2146-12 ) (2146-12)
;
- доводи позивача про невиконання відповідачем зобов'язань зі
сплати винагороди за користування названим винаходом згідно з
ліцензійним договором від 04.12.93 №170.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду
скарги.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про наявність підстав для часткового
задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями інстанції у справі встановлено, що:
- Державним патентним відомством України (далі - Держпатент)
30.04.93 видано патент № 831 фізичній особі А.А.А. на винахід
"Дробарка";
- рішенням Держпатенту від 14.09.93 зареєстровано договір між
власником патенту А.А.А. та МПП "ХХХ" про передачу права на
використання винаходу, що випливає з патенту від 30.04.93 № 831;
- МПП "ХХХ" та ВАТ "YYY" 20.08.93 уклали договір № IV/19 (далі -
Договір) на створення (передачу) науково-технічної продукції, за
умовами якого (пункт 1.1) комбінат доручив, а приватне
підприємство зобов'язалося розробити і втілити технології
приготування керамзитобетонних сумішей на частково дробленому
керамзиті для виготовлення зовнішніх стінових панелей;
- на час укладання Договору комбінат був структурним підрозділом
Державної комунальної фірми панельного домобудування № ХХ і діяв
на підставі Положення про взаємовідносини підрозділів Фірми
панельного домобудування № ХХ, за умовами якого (пункт 3.4) Фірма
делегувала Комбінату право укладати договори;
- додатковою угодою до Договору позивач зобов'язався згідно з
уточненим календарним планом виконати такі роботи: виготовити
дробарки ДБК (2 шт.); надати допомогу при відпрацюванні технології
застосування дробарки та виготовлення керамзитобетонних сумішей;
розробити "Методичні рекомендації по приготуванню та застосуванню
керамзитобетонних сумішей на частково дробленому керамзиті,
пристосовано до умов Комбінату ЗБВ ФПД-ХХ м. Ч-ська"; виготовити
комплект запасних бандажів для подрібнювальних валків (2 шт.);
- сторони зобов'язання виконали у повному обсязі, що
підтверджується актом завершення робіт від 10.10.94;
- згідно з умовами Договору дробарки були виготовлені із
застосуванням винаходу, захищеного патентом України, і як основна
складова частина технології виготовлення керамзитобетону передані
Комбінату;
- МПП "ХХХ" та Комбінат уклали ліцензійний договір від 27.10.93 №
170 (далі - Ліцензійний договір) про купівлю-продаж не виключної
ліцензії на застосування запатентованого винаходу "Дробарка", який
04.12.93 зареєстрований Держпатентом;
- предметом Ліцензійного договору є надання позивачем Комбінату,
на строк дії зазначеного договору і за винагороду, що сплачується
останнім, не виключної ліцензії на застосування винаходу, на який
видано патент від 30.04.93 № 831;
- відповідно до пункту 7.1 Ліцензійного договору перший платіж
здійснюється відповідачем протягом одного місяця з дати підписання
акта приймання робіт за Договором, невід'ємною частиною якого є
Ліцензійний договір, тобто з 10.10.94;
- відповідно до пункту 7.2 Ліцензійного договору поточні платежі
здійснюються в розмірі 50 процентів від доходу, отриманого від
застосування винаходу, щоквартально протягом першого місяця,
наступного за звітним кварталом;
- після підписання сторонами акта приймання робіт за Договором
позивач, не погоджуючись із встановленими Ліцензійним договором
умовами розрахунку винагороди за використання винаходу,
запропонував відповідачеві змінити ці умови та замість 50
процентів доходу, отриманого від використання винаходу, сплачувати
йому винагороду в розмірі 1 процента від собівартості продукції,
виготовленої з використанням цього винаходу;
- запропоновані позивачем зміни до Ліцензійного договору
відповідачем були відхилені, отже методика розрахунку винагороди у
вигляді 50 процентів доходу від використання винаходу, встановлена
умовами Ліцензійного договору, залишилася незмінною;
- відповідно до погоджених між сторонами умов Договору та його
невід'ємної частини - Ліцензійного договору, які в установленому
порядку не визнавалися недійсними ,відповідач нарахував та сплатив
позивачеві 48679,67 грн. винагороди за використання винаходу
"Дробарка", що підтверджується платіжними дорученнями у справі та
доказами з демонтажу дробарок ДВК - Х після закінчення дії
Договору.
Причиною подання первісного позову, на думку позивача, стало
ухилення відповідача від сплати позивачеві заборгованості, яка
ґрунтується на його розрахунках (методиці), виходячи з 1 проценту
від собівартості продукції, виготовленої з використанням названого
винаходу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної
інстанції дійшов правильних висновків про те, що судом першої
інстанції невірно було мотивовано рішення та про те, що сторонами
не було узгоджено новий розрахунок (методику обчислення) та не
було досягнуто згоди стосовно іншого порядку обчислення розміру
винагороди за використання винаходу, ніж той, що було передбачено
пунктом 7.2 Ліцензійного договору. При цьому апеляційний
господарський суд виходив з того, що здійснений відповідачем
розрахунок доходу, сплаченого на користь позивача, є вірним, і
складає 48679,67 грн. Разом з тим на порушення пункту 7 частини
другої статті 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судом у оскаржуваній
постанові не було зазначено доводи, за якими апеляційна інстанція
відхиляє ті чи інші докази.
Зокрема, у розгляді справи судом першої інстанції з метою
визначення розміру доходу, отриманого відповідачем від
використання запатентованого позивачем винаходу, та роз'яснення
інших питань було призначено судову експертизу щодо об'єктів
інтелектуальної власності. Згідно з висновком експерта доход,
отриманий відповідачем за період з 01.08.1994 по 01.11.1998,
становить 1932994 грн. Проте зазначений доказ попередніми судовими
інстанціями не досліджувався та належної оцінки не отримав,
незважаючи на те, що з цими висновками експертизи не погоджувалися
обидві сторони.
Разом з тим з урахуванням того, що апеляційний суд дійшов висновку
про наявність між сторонами угоди про обчислення розміру
винагороди у залежності від доходу відповідача, а отже й про
фактичний розмір заборгованості, розрахований відповідно до цієї
угоди, дослідження питання щодо обчислення доходу є визначальним
для розгляду даної справи.
Крім того, поза увагою судових інстанції залишилося дослідження
питань стосовно дотримання позивачем строку позовної давності та
поважності причин його пропуску.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог частини
першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового
рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини
першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Що ж до зустрічного позову, то попередніми судовими інстанціями у
цій частині вірно було мотивовано рішення та постанову про
припинення провадження у справі.
З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно: встановити зазначені у цій постанові
обставини стосовно дійсного розміру доходу від використання
винаходу, для чого дослідити висновок експертизи та, за наявності
обставин передбачених частинами третьою та четвертою статті 42 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вирішити питання про призначення додаткової
або повторної експертизу, надати доводам сторін і зібраним у
справі доказам належну правову оцінку та вирішити спір згідно з
вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7- 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу малого приватного підприємства "XXX"
задовольнити частково.
2. Рішення господарського міста Києва від 10.10.2003 та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2003 зі
справи № 12/236 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь