ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 08/2381
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши матеріали касаційної скарги дочірнього підприємства
“З”
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.01.2004
у справі № 08/2381 господарського суду Черкаської області
за позовом дочірнього підприємства “З”
до відкритого акціонерного товариства “ШХ”
про стягнення 1728614,90 грн. та розірвання договору про сумісну
дідяльність
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.10.2003
року у справі № 08/2381 позов задоволено частково, з відповідача
на користь позивача стягнуто 1 728 614,90 грн. вартості
переданого майна, 1 700 грн. державного мита, а провадження у
справі в частині розірвання договору від 01.02.1998 року,
укладеного між відповідачем та позивачем, припинено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
15.01.2004 у справі № 08/2381 рішення господарського суду
Черкаської області від 29.10.2003 року у справі № 08/2381
змінено, а резолютивну частину рішення викладено в наступній
редакції:
“За позовом про розірвання договору про сумісну діяльність від
01.02.1998 року провадження у справі припинити.
В позові про стягнення 1 728 614 грн. 90 коп. грошової
компенсації за внесок у сумісну діяльність відмовити.”
Стягнуто дочірнього підприємства “З” (03141, м. Київ, вул.
Солом’янська, 22, к. 1, р/р 26004165946001 в КРУ КБ “П”
м. Києва, МФО 321842, код ЄДРПОУ 23735862) на користь відкритого
акціонерного товариства – “ШХ” (20600, Черкаська обл., м. Шпола,
вул. Артема, 10, р/р 2600318369001 в ЧФ КБ “П”, МФО 354347, код
ЄДРПОУ 05510987) 850 грн. держмита за розгляд апеляційної
скарги”.
Дочірнє підприємство “З” з постановою від 15.01.2004 не згодне
та просить її скасувати та прийняти нове рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін,
суд встановив наступне.
Сторонами було укладено договір від 01.02.1998 року про
здўйснення сумісної діяльності по переробці зерна та іншої
сільгосппродукції. Пунктом 2.1 договору від 01.02.1998 року
передбачено, що для організації сумісної діяльності в якості
внеску позивач, за договором фірма, поставляє комплект млинового
обладнання німецького виробництва вартістю в 324 318 доларів США
із добовою переробкою до 30 тонн зерна. Зазначене обладнання
передане відповідачу згідно акта передачі від 01.08.1998 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2002 року у
справі № 14/101 договір про сумісну діяльність від 01.02.1998
року, укладений між відповідачем і позивачем розірвано з
28.02.2002 року.
Відповідно до ст. 432 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
грошові та інші майнові внески учасників договору про сумісну
діяльність є їх спільною власністю.
Згідно зі ст. 115 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
кожний з
учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу
своєї частки з спільного майна.
У разі, якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом
будь-якого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо
без шкоди для його господарського призначення.
В іншому випадку власник майна, що виділяється, одержує грошову
компенсацію.
Як видно з матеріалів справи, судом першої інстанції було
встановлено неможливість виділу спірного майна без його
пошкодження тобто було визначено той факт, що неможливо було
демонтувати спірне обладнання з подальшим його використанням
відповідно до його господарського призначення.
Позиція господарського суду підтверджується також наявними в
матеріалах справи технічним висновком від 14.03.2001, у зв’язку
з чим твердження суду апеляційної інстанції стосовно того, що
позивач мав вимагати виділення спірного майна в натурі, а не
його грошової компенсації не може бути прийняте до уваги,
оскільки воно ґрунтується на неправильній юридичній оцінці
обставин справи.
Що стосується позиції суду апеляційної інстанції стосовно того,
що відносини між сторонами щодо використання спірного майна
здійснювалися на основі договору оренди, то вона є
безпідставною, тому що в матеріалах справи відсутні будь-які
докази дії зазначеного договору між позивачем та відповідачем,
що свідчить про порушення судом ст. 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім того, судом апеляційної інстанції порушено ст. 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а
саме п. 8, оскільки суд не зазначив доводи, за якими не
погодився з висновками суду першої інстанції щодо неможливості
демонтажу спірного обладнання без його пошкодження.
Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції прийнята за
невірною юридичною оцінкою обставин справи, що призвело до
помилкового застосування норм діючого законодавства, у зв’язку з
чим вона підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції
залишенню без змін.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу дочірнього підприємства “З” задовольнити
частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.01.2004 скасувати.
3. Рішення господарського суду Черкаської області від 29.10.2003
залишити без змін.
4. Стягнути з ВАТ “ШХ” на користь позивача судові витрати за
розгляд касаційної скарги.
5. Доручити виконання даної постанови суду першої інстанції.