ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 05-5-8/14924
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу СПД Приватного підприємця К-ць
і додані до неї матеріали Р.Д.
на постанову від 13.11.2003 р.
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 05-5-8/14924
господарського суду м. Києва
за позовом СПД Приватного підприємця К-ць
Р.Д.
до Державної виконавчої служби
Голосіївського районного
управління юстиції у м. Києві
про стягнення 16467,72 грн.
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2003 р. приватний підприємець К-ць Раїса Дмитрівна
звернулася в господарський суд м. Києва з позовом до Державної
виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у
м. Києві про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 16467,72
грн. та моральної шкоди в розмірі 1500 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.08.2003 р. позовну
заяву приватного підприємця К-ць Р.Д. повернуто без розгляду на
підставі п. 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Ухвала суду мотивована тим, що до позовної
заяви не додано доказів сплати державного мита у встановленому
порядку та розмірі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.11.2003 р. зазначену ухвалу господарського суду м. Києва
залишено без змін. Постанова мотивована тим, що подавши до
господарського суду позовну заяву про стягнення з Державної
виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у
м. Києві 16467,72 грн. матеріальної та 1500 грн. моральної
шкоди, позивач в порушення вимог п.п. п.п. “а”, “б” п. 2 ст. 3
Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
від 21.01.1993 р. № 7-93 сплатив державне мито в розмірі 85 грн.
Посилання позивача на те, що він звільнений від сплати держмита
на підставі ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
колегія суддів відхилила, оскільки державна виконавча
служба не відноситься до юридичних осіб, про які йде мова в ч. 1
ст. 86 вказаного закону.
У касаційній скарзі приватний підприємець К-ць Р.Д. просить
скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 18.08.2003 р.,
постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.11.2003 р. та передати позовну заяву до суду першої інстанції
для вирішення питання про прийняття її до провадження. Скаржник
посилається на те, що він звільнений від сплати державного мита
на підставі ст. 86 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
позивача, перевіривши правильність застосування Київським
апеляційним господарським судом норм процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України не знаходить
підстав для задоволення касаційної скарги.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Згідно з п. 4 ст. 63 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суддя повертає
позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не
подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та
розмірі.
Відповідно до п.п."а" п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
від 21.01.1993 р. № 7-93 із
позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських
судів, держмито справляється в розмірі 1 відсотку ціни позову,
але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51
грн.) і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян (1700 грн.).
Підпунктом "б" п. 2 ст. 3 цього ж Декрету передбачено, що із
позовних заяв немайнового характеру, що подаються до
господарських судів, держмито справляється в розмірі 5
неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Надана позивачем до позовної заяви квитанція № 450 від
16.07.2003 р. не відповідає наведеним вимогам, оскільки подавши
позовну заяву про стягнення з Державної виконавчої служби
Голосіївського районного управління юстиції 16467,72 грн.
матеріальної та 1500 грн. моральної шкоди, позивач сплатив
державне мито в розмірі 85 грн., тоді як повинен був сплатити
держмито в розмірі 249,67 грн. (164, 67 грн. за вимоги про
стягнення 16 467,72 грн. матеріальної шкоди та 85 грн. за вимоги
про стягнення 1500,00 грн. моральної шкоди).
Посилання позивача на те, що він звільнений від сплати держмита
на підставі ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з
наступного.
Частина 1 ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
передбачає, що стягувач має право звернутися з
позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення
коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї
юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати
державного мита.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним
особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають
відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. (ч. 2 ст. 86
Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного закону у випадках,
передбачених законом, рішення судів та іншіх органів щодо
стягнення коштів виконується податковими органами, установами
банків, кредитно-фінансовими установами. Згідно з ч. 3 ст. 9
Закону органи, установи, організації та особи, зазначені у
частині першій цієї статті, не є органами примусового виконання,
крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про
притягнення до кримінальної чи адміністративної
відповідальності.
Таким чином, стягувач звільняється від сплати державного мита у
разі подання позову до юридичних осіб, які зобов'язані провадити
стягнення коштів з боржника, і які не є органами примусового
виконання.
Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
примусове виконання рішень в Україні
покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до
системи органів Міністерства юстиції України, висновок
Київського апеляційного господарського суду про те, що Державна
виконавча служба не відноситься до юридичних осіб, мова про які
йде в ч. 1 ст. 86 вказаного закону, є правомірним.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги,
оскільки оскаржувана постанова прийнята Київським апеляційним
господарським судом з правильним застосуванням норм
процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу приватного підприємця К-ць Р.Д. на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2003 р. у
справі № 05-5-8/14924 господарського суду м. Києва залишити без
задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.11.2003 р. у справі № 05-5-8/14924 залишити без змін.