ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 6/219
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою
відповідальністю “О”
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
09.10.2003
у справі № 6/219
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “О”
до відкритого акціонерного товариства “Е”
про стягнення 363490,67 грн.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 06.04.2004.
Рішенням господарського суду м. Києва від 23.05.2003 у справі №
6/219 в задоволенні позовних вимог ТОВ “О” про стягнення
363490,67 грн. з ВАТ “Е” відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
09.10.2003 у зазначеній справі, залишено без змін рішення
господарського суду м. Києва від 23.05.2003.
ТОВ “О”, не погоджуючись з прийнятими судовими актами, подало
касаційну скаргу на рішення господарського суду м. Києва від
23.05.2003 та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 09.10.2003, водночас просить суд скасувати зазначені
рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити
позовні вимоги в повному обсязі, витрати по сплаті держмита
покласти на відповідача.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що
судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані
норми матеріального і процесуального права, що призвело до
прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам діючого
законодавства.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту
встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки
в рішенні місцевого господарського суду та постанові
апеляційного суду, судова колегія Вищого господарського суду
України встановила наступне.
Відповідно до частини 1 статті 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній
інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду
справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій,
пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Відкрите акціонерне товариство “Е” та Товариство з обмеженою
відповідальністю “О” 21.12.2001 уклали договір № 57/01 оренди
нежитлового приміщення, відповідно до якого відповідач передав
позивачу терміном до 31.12.2002 у користування площу 20 м2 у
складському приміщенні № 3, розташованому за адресою: м. Київ,
вул.Радищева,3.
У складському приміщенні 25.08.2002 за вказаною адресою виникла
пожежа, внаслідок якої було знищено майно позивача, а саме: газ
хладон та хладонове масло, що знаходилося на орендованій
позивачем площі.
Матеріали справи містять акт від 30.08.2002 огляду майна
складений комісією за участю представників позивача та
відповідача і зроблено висновок про його знищення у зв'язку з
виниклою пожежею 25.08.2002.
Відповідачем, факт приведення майна у непридатність внаслідок
пожежі не заперечувався.
Внаслідок пожежі випробувальною технічною лабораторією Державної
пожежної охорони м. Києва 26.08.02 було складено технічний
висновок по дослідженню причин пожежі, відповідно до якого
пожежа виникла у відсіку складу, який орендує приватне
підприємство “Р”.
Правові підстави стягнення шкоди, заподіяння якої не пов'язано з
порушенням договірних зобов'язань, регулюється главою 40
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Зобов'язання, які
виникають між сторонами внаслідок заподіяння даної шкоди, є
позадоговірними (деліктними), єдиною підставою яких є
правопорушення.
Складовими елементами правопорушення відповідно до ст. 440 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
є шкода, протиправна винна поведінка особи,
що спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою і протиправною
поведінкою.
Протиправність поведінки, внаслідок якої виникає пожежа, полягає
в порушенні (не додержанні) певними особами правил пожежної
безпеки. Дане порушення (не додержання) правил безпеки може
носити умисний або необережний характер.
Правові підстави для стягнення заподіяної шкоди існують тільки в
разі встановлення протиправної поведінки у діях винної особи.
Обставини, пов'язані з встановленням особи, внаслідок чиєї
протиправної поведінки виникла пожежа, були предметом
дослідження у справі № 12/547 за позовом ВАТ “Е” до ПП “Р”.
Відповідно до висновків суду, що містяться у рішенні від 20.1
1.02, залишеного без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 26.02.03, правила пожежної безпеки були
порушені ПП “Р” і воно зобов'язано відповідати за їх порушення.
Дані факти згідно з ч. 5 ст. 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
вважаються встановленими і не
потребують доведення при розгляді справи.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач доказів спростування вказаних фактів суду не надав.
Таким чином, дії відповідача щодо здачі належних йому приміщень
в оренду не знаходяться в причинному зв'язку із заподіянням
шкоди позивачу.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли
обґрунтованого висновку, що позовні вимоги задоволенню не
підлягають.
Позовні вимоги позивача про відшкодування шкоди заявлені на
підставі ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Суди, приймаючи рішення та постанову у справі, правильно
застосували вимоги ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, які конкретно
визначають підстави деліктної відповідальності, встановивши
відсутність факту правопорушення, а відповідно і шкоди, та
відсутність протиправної поведінки відповідача та причинного
зв'язку між шкодою та поведінкою відповідача.
Слід зауважити також, що позадоговірну шкоду відшкодовує особа,
яка її заподіяла, за виключенням відповідальності за шкоду,
заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Як у випадку
невиконання договору, так й за зобов'язанням, що виникає
внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з
принципу вини особи, яка заподіяла шкоду (стаття 440 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
). Крім застосування принципу вини при
вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з
того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього
причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка заподіяла
шкоду, і самою шкодою.
Рішенням господарського суду м. Києва у справі № 12/547,
встановлено порушення правил пожежної безпеки, які спричинили
пожежу зі сторони ПП “Р”.
Що стосується доводів позивача про порушення норм експлуатації
люмінесцентних ламп, слід зазначити наступне:
Стаття 5 Закону “Про пожежну безпеку” ( 3745-12 ) (3745-12)
, на яку
посилається в касаційній скарзі позивач, передбачає перелік
обов’язків для власників підприємств, установ та організацій або
уповноважених ними органів, а також орендарів щодо забезпечення
пожежної безпеки. Розмежування таких обов'язків між власником і
орендарем передбачено абзацом другим даної статті, згідно до
якої обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки
орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.
Крім того, наявний в матеріалах справи договір оренди, укладений
між сторонами не передбачає будь-яких зобов’язань відповідача
щодо відшкодування збитків, яких може зазнати позивач внаслідок
пожежі.
Як вбачається з технічного висновку спеціаліста випробувальної
пожежної лабораторії ДПО м. Києва, причиною виникнення пожежі в
даному випадку було порушення правил технічної експлуатації та
правил пожежної безпеки при експлуатації споживачами
електроустановок. Відповідно до цього висновку освітлювальна
мережа на складі знаходилась в працездатному стані. При огляді
осередку пожежі в ньому виявлено залишки нагрівального
елементу – електрочайник (невстановленої марки),
електроподовжувач та електропатронів від саморобних
освітлювальних пристосувань. Цей висновок був проведений
безпосередньо після пожежі (26.08.02), а висновок КНДІСЕ, на
який посилається позивач - 29.08.02, таким чином технічний
висновок спеціаліста ВПЛ ДПО м. Києва відтворює більш реальну
обстановку місця події.
Враховуючи наведене, є правомірним висновок суду першої та
апеляційної інстанції про необґрунтованість заявлених позовних
вимог ТОВ “О” до ВАТ “Е” про відшкодування шкоди в сумі
363490,67 грн.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було
вірно застосовано норми матеріального та процесуального права,
тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ “О” залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
09.10.2003 зі справи № 6/219 залишити без змін.