ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 5/2558-9/375
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О.,
суддів: Рибака В.В.,
Уліцького А.М.,
за участю представників
сторін:
від позивача - не з’явився
від відповідача - не з’явився
розглянувши матеріали Городоцької міжрайонної державної
касаційної скарги податкової інспекції
на постанову від 26.12.03 Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 5/2558-9/375
господарського суду Львівської області
за позовом Городоцької міжрайонної державної
податкової інспекції
до Приватного підприємця – СПД
Ільчишина Т.М.
про стягнення до бюджету коштів в сумі 2314 грн одержаних без
встановлених законом підстав
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 30.09. –
17.10.2003 у справі № 5/2558-9/375 Городоцької міжрайонної ДПІ
відмовлено в позові до суб’єкта підприємницької діяльності
Ільчишина Т.М.про стягнення в доход державного бюджету коштів в
сумі 2314 грн., одержаних без встановлення законом підстав.
Рішення мотивовано тим, що відповідальність до відповідача за
порушення вимог Закону України № 1775-ІІІ від 01.06.2000 може
застосовуватись лише органами ліцензування, як контролюючим
органом, у порядку, визначеному ст. 22 цього Закону ( 1775-14 ) (1775-14)
.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
26.12.2003 рішення господарського суду залишено без зміни з тих
же підстав.
У поданій касаційній скарзі Городоцька МДПІ просить скасувати
рішення та постанову зазначених судових інстанцій, заперечуючи
при цьому висновок господарського суду, посилаючись на невірне
застосування судом норм матеріального права.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши
повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну
оцінку, дослідивши правильність застосування ним до них норм
матеріального права прийшла до висновку про наявність правових
підстав для часткового задоволення касаційної скарги виходячи з
наступного.
Матеріалами справи підтверджується і це встановлено судом, що
позивачем у справі в результаті проведення тематичної перевірки
з питань достовірності даних, заявлених у документах
обов’язкової податкової звітності та наявності ліцензії на право
здійснення пасажирських перевезень було встановлено, що суб’єкт
підприємницької діяльності Ільчишин Т.М. проводив господарську
діяльність по перевезенню автомобільним транспортом пасажирів на
території України без отримання на це ліцензії.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України “Про ліцензування
певних видів господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
№ 1775-ІІІ
від 01.006.2000 (надалі Закон № 1775-ІІІ від 01.06.2000) до
суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності
без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів
у розмірах, встановлених законом.
Суд прийшов до висновку, що ст. 20 Закону України № 1775-ІІІ
( 1775-14 ) (1775-14)
від 01.06.2000 встановлює певний порядок дій органів
у випадку встановлення порушень норм даного Закону. Виходячи зі
змісту мотивувальної частини рішення суть цього порядку полягає
в тому, що податковий орган, як контролюючий, повинен був
повідомити про виявлені порушення орган ліцензування, а останній
прийняти рішення про відповідальність суб’єкта господарювання за
допущені порушення.
Суд при цьому керувався ст. ст. 20, 22 зазначеного Закону
( 1775-14 ) (1775-14)
.
Але судом не було досліджено того, що відповідно з п. 4, 11
Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
№ 509-ХІІ від 04.12.1990 до функцій податкових
інспекцій віднесено контроль за наявністю у суб’єктів
підприємницької діяльності ліцензій та подання до судів позовів
в випадках отримання ними коштів без установлених законом
підстав; що відповідно до абз.3 ст. 22 Закону України № 1775-ІІІ
( 1775-14 ) (1775-14)
від 01.06.2000 рішення про стягнення штрафів за
порушення норм цього закону приймаються органом, на який згідно
з законодавством покладено функції контролю за наявністю
ліцензій, якими, з урахуванням вищезазначеного, є також
податкові органи.
Зазначене вимагає додаткової перевірки обставин справи та їх
оцінки.
Відповідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Львівської області від
30.09.-17.10.2003 та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 26.12.2003 у справі № 5/2558-9/375
скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.