ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 3/139
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого,
Судідв,
за участю представників:
позивача - присутній,
відповідача - присутні,
розглянувши
касаційну скаргу АТЗТ "МК"
на постанову від 18.06.2003 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 3
за позовом Комунального підприємства по утриманню
житлового господарства Печерського району міста
Києва "П"
до АТЗТ "МК"
про дострокове розірвання договору оренди та
виселення відповідача з орендованого
приміщення,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 17.03.2002 позов
Комунального підприємства по утриманню житлового господарства
Печерського району м.Києва "П" до Акціонерного товариства
закритого типу "МК" про дострокове розірвання договору оренди
№ 36447 від 23.09.1997 р. та виселення з орендованого нежитлового
приміщення загальною площею 489,60 кв.м., що знаходиться за
адресою: м.Київ, задоволено. Рішення суду мотивовано порушенням
орендарем п.п. 1.1, 4.2 договору оренди щодо користування займаним
приміщенням за цільовим призначенням (як книжковим магазином),
яке полягає у використанні частини приміщення (20 кв.м.) для
торгівлі канцелярськими виробами.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.06.2003 р. № 3 згадане рішення господарського суду м. Києва
залишено без змін з тих же підстав.
Акціонерне товариство закритого типу "МК" у поданій касаційній
скарзі просить постанову Київського апеляційного господарського
суду від 18.06.2003 та рішення господарського суду м. Києва від
17.03.03 р. по справі № 3 скасувати і прийняти нове рішення про
відмову в позові, так як вважає, що при їх прийнятті були
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права України, а саме ст.ст. 4, 151 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини)
справи на предмет повноти їх встановлення та правильності
юридичної оцінки судом першої і апеляційної інстанцій та
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
На спірні орендні правовідносини, пов'язані з невиконанням
орендарем (відповідачем) договірних зобов'язань щодо користування
займаним нежилим приміщенням за цільовим призначенням, поширюється
дія ч.2 ст. 18, ч.3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного
та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
та п.1 ст. 269 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, чим спростовуються помилкові посилання
скаржника в обґрунтування своїх заперечень на норму ч.1 ст. 18
вище згаданого закону, яка не стосується спірних відносин. Адже, в
даній правовій ситуації відповідач користувався приміщенням за
договором оренди від 23.09.97 з метою здійснення торгівельної
діяльності (під книжковий магазин), а ч.1 ст. 18 Закону України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
чітко
передбачено можливість зобов'язання орендаря використовувати
об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю
виробничої діяльності державного підприємства, майно якого
передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних
для задоволення потреб регіону. В зв'язку з цим відхиляються
безпідставні твердження відповідача про відсутність встановлення в
договорі оренди № 36447 від 23.09.97 та додатковій угоді до нього
№ 47 від 01.09.2002 обов'язку орендаря здійснювати в орендованому
приміщенні торгівлю виключно поліграфічною продукцією, оскільки
такі твердження є наслідком довільного розширеного тлумачення
положень ч.1 ст. 18 вищезгаданого закону ( 2269-12 ) (2269-12)
та їх
помилкового застосування до спірних відносин.
Водночас судом першої та апеляційної інстанцій на підставі
ретельної правової оцінки договору оренди нежилого приміщення від
23.09.97 № 36447 , додаткової угоди від 01.09.2002 №
47 до цього договору, акту перевірки використання
нежитлового приміщення АТЗТ "МК" (а.с. 46) та інших наявних у
справі доказів з достовірністю встановлено, а скаржником не
спростовано обставини визначення сторонами в договорі оренди
прямого цільового призначення, за яким повинне використовуватися
орендоване приміщення (як книжковий магазин), та невиконання
(порушення) орендарем умов п.п. 1.1, 4.2 договору оренди шляхом
користування частиною займаних приміщень (площею 20 кв.м.) для
торгівлі канцелярськими виробами, що в свою чергу згідно з ч.3 ст.
26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
є достатньою правовою підставою для дострокового
розірвання договору оренди від 23.09.97 та звільнення відповідачем
займаного приміщення у зв'язку з відсутністю підстав для
подальшого користування раніше орендованим об'єктом. Адже, згідно
зі ст. 2 наведеного вище закону орендою є засноване на договорі
строкове платне користування майном.
Посилання скаржника на неправильне застосування судом ст. 4, 151
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
( в редакції чинній до
01.01.2004) не приймаються до уваги, так як відповідно до статті
151 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання виникає з
договору або інших підстав, зазначених у ст. 4 кодексу, а
відповідно ст.4 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
цивільні
права і обов'язки виникають з підстав, передбачених
законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не
передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту
цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Факт виникнення у Акціонерного товариства закритого типу "МК" з
моменту підписання договору оренди від 13.09.97 № 36447
цивільно-правового зобов'язання використовувати орендоване
приміщення за певним цільовим призначенням встановлено судом.
Зазначене зобов'язання кореспондується з правом орендаря захищати
своє майно від неналежного використання.
Підставою для застосування п.1 ст. 269 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, яка надає наймодавцю право на розірвання договору, є
виявлення використання майна не за цільовим призначенням,
обумовленим в договорі.
Колегія з огляду на матеріали справи вважає, що місцевий та
апеляційний господарські суди правильно встановили наявність
підстав для дострокового розірвання договору оренди, так як факт
порушення цільового використання орендованих приміщень був
встановлений в ході судового розгляду і підтверджується
матеріалами справи. До того ж відповідачем також не заперечується
користування певною частиною нежилих приміщень (20 кв.м.) для
торгівлі канцелярськими виробами, а не під книжковий магазин, що
свідчить про порушення орендарем вимог ч.2 ст. 18 Закону України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
та
невиконання зобов'язань, передбачених п.п. 1.1, 4.2 договору
оренди від 23.09.97 № 36447.
Інші твердження касаційної скарги зводяться до необхідності
вирішення касаційною інстанцією питань про перевагу одних доказів
над іншими, тобто здійснення відмінної від апеляційного суду
оцінки доказів, що суперечить імперативним вимогам ч.2 ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а тому
до уваги не приймаються.
Відповідно до частини першої статті 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення або
неправильне застосування норм процесуального права є підставою для
скасування судового рішення. Проте судовий акт підлягає скасуванню
лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття
неправильного судового рішення. При перегляді оскаржуваного
рішення та постанови касаційна інстанція встановила коло обставин,
що входять до предмету доказування у цій справі та врахувавши її
матеріали дійшла висновку, що наведені в касаційній скарзі
недоліки в застосуванні норм процесуального права, що містяться в
мотивувальній частині оскаржуваного судового акту не могли
призвести до істотних порушень процесуальних прав сторін або інших
учасників судового процесу та не призвели до прийняття
неправильних судових актів. Інших порушень процесуального права,
що потягли б за собою з'ясування обставин справи (які мають
значення для правильного вирішення спору) чи прийняття
неправильного судового рішення, колегією не вбачається.
З урахуванням наведеного, підстави для задоволення касаційної
скарги відсутні.
За таких обставин колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм чинного
цивільного законодавства до спірних орендних правовідносин та
відсутність будь-яких підстав вважати, що судом помилково
застосовано матеріальне чи процесуальне право в розрізі даного
спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду м. Києва від 17.03.03 р. та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2003 р. у
справі 3 залишити без змін, а касаційну скаргу АТЗТ "МК" - без
задоволення.
Судді`