ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 2/64
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого у засіданні
суддів:
розглянувши у відкритому приватного підприємства “О” та
судовому засіданні товариства з обмеженою відповідальністю
касаційні скарги “Ю”
на постанову Київського апеляційного господарського
суду
від 26.02.2004 р.
у справі № 2/64
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
“Ю”
до приватного підприємства “О”
про стягнення 716 194,38 грн.
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.02.2004 р. з метою
забезпечення позову накладено арешт на майно, в тому числі
грошові кошти, інше рухоме та нерухоме майно, де б воно не
знаходилось, в межах суми позовних вимог, що становить 718
012,38 грн., і яке належить ПП “О”.
Постановою від 26.02.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду ухвала господарського суду м. Києва від
04.02.2004 р. скасована в частині накладення арешту на майно ПП
“О”, в іншій частині ухвала залишена без змін.
ТОВ “Ю” у поданій касаційній скарзі просить постанову Київського
апеляційного господарського суду від 26.02.2004 р. скасувати,
ухвалу господарського суду м. Києва від 04.02.2004 р. залишити
без змін, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції
ст.ст. 66-67 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо відсутності підстав
для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та
грошові суми, що належать відповідачу.
ПП “О” у поданій касаційній скарзі, просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2004 р. та
прийняти нове рішення, яким ухвалу господарського суду м. Києва
від 04.02.2004 р. скасувати повністю, обгрунтовуючи неподанням
позивачем доказів, що підтверджують можливість зникнення,
зменшення або погіршення майна відповідача на момент виконання
рішення.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності застосування норм процесуального права судами
першої та апеляційної інстанцій, заслухавши пояснення
представників сторін, які були присутні у судовому засіданні,
дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача має бути
залишена без задоволення, а касаційна скарга позивача підлягає
задоволенню.
У відповідності до ст. 66 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав
позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до
забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в
будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких
заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення
господарського суду.
ТОВ “Ю” згідно ст. 66 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
було подано до
господарського суду м. Києва заяву про забезпечення позову з
посиланням на те, що сума позову є значною і невжиття заходів
щодо забезпечення позову може суттєво ускладнити виконання
рішення суду.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо
обгрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент
пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за
кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Колегія погоджується з господарським судом м. Києва, який
використав своє право, надане ст. 67 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та
забезпечив позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, інше
рухоме та нерухоме майно, в межах суми позовних вимог,
відповідача.
Водночас колегія вважає помилковим висновок Київського
апеляційного господарського суду, який зроблений в оскаржуваній
постанові, щодо необхідності скасування ухвали господарського
суду м. Києва по цій справі в частині накладення арешту на майно
відповідача. Оскільки заходи для забезпечення позову
застосовуються з метою реального виконання рішення суду. У
господарського суду м. Києва на момент винесення ухвали від
04.02.2004 р. були всі підстави використати своє право, надане
йому ст. 66 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та накласти арешт, в тому
числі, і на майно відповідача.
Не можуть бути прийняті до уваги касаційною інстанцією викладені
в скарзі доводи відповідача щодо відсутності підстав для
застосування заходів до забезпечення позову з посиланням на
тривалість ділових стосунків між позивачем та відповідачем,
листування між позивачем та відповідачем стосовно погашення
заборгованості шляхом повернення частини поставленої продукції,
дебетування рахунку відповідача, на грошові кошти на якому
накладено арешт за ухвалою суду, овердрафтом.
Зокрема, тривалість ділових стосунків між позивачем і
відповідачем не може розглядатись як категорія, яку необхідно
взяти до уваги господарським судом при застосуванні заходів до
забезпечення позову, оскільки спір між позивачем та відповідачем
виник щодо заборгованості за конкретним контрактом, яка не була
погашена в позасудовому порядку.
З аналогічних підстав не може братись до уваги касаційною
інстанцією також і зміст листів відповідача, адресованих
позивачу, щодо повернення продукції, оскільки такі листи не
можуть підтверджувати чи спростовувати наявність чи відсутність
підстав для застосування судом заходів до забезпечення позову,
виходячи з того, що позивачем подано до суду позов про стягнення
заборгованості в грошовому вигляді.
Аналізуючи доводи відповідача щодо дебетування рахунку
овердрафтом і пов’язаної з цим неможливості зменшення чи
зникнення коштів на такому рахунку, колегія виходила з
визначення овердрафту, що нормативно передбачене Планом рахунків
бухгалтерського обліку комерційних банків України з описом
рахунків (затв. Постановою Правління Національного Банку України
№ 191 від 17.06.1997 р.), як право банку здійснювати оплату
понад залишок коштів на кореспонденському рахунку в межах,
визначених договором суми. Враховуючи, що таке кредитування
клієнта є лише правом банку, але не його обов’язком, наявність
дебетування рахунку овердрафтом не може беззаперечно
підтверджувати достатність в будь-який час коштів на рахунку для
погашення заборгованості перед позивачем в межах заявленої суми
позову.
Зважаючи на наведені аргументи, колегія дійшла висновку про
помилкове застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального права при розгляді апеляційної скарги відповідача
на ухвалу господарського суду м. Києва від 04.02.2004 р., у
зв’язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а
ухвала господарського суду м. Києва від 04.02.2004 р. –
залишенню без змін.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7– 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу приватного підприємства “О” залишити без
задоволення.
2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Ю”
задовольнити.
3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.02.2004 р. скасувати.
4. Ухвалу господарського суду м. Києва від 04.02.2004 р.
залишити без змін.