ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2004 Справа N 2-9/7926-03
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
судді
судді
розглянувши касаційну скаргу Вінницького обласного виробничого
комунального підприємства водопровідно-каналізаційного
господарства “В”
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 10.11.2003р.
у справі № 2-9/7926-03
за позовом прокурора Замостянського району м. Вінниця в
інтересах держави в особі Вінницької обласної ради, Вінницького
обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-
каналізаційного господарства “В”
до Акціонерного товариства закритого типу “А”
про стягнення 590 898,67 грн.,
та зустрічним позовом Акціонерного товариства закритого типу “А”
до Вінницького обласного виробничого комунального підприємства
водопровідно-каналізаційного господарства “В”
про стягнення 198 880,82
за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
від Генеральної прокуратури України: не з’явилися,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05-
11.08.2003р. позов прокурора Замостянського району м. Вінниці в
інтересах держави в особі Вінницької обласної ради, Вінницького
обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-
каналізаційного господарства “В” (далі ВОВКПВКГ “В”) до АТЗТ “А”
про стягнення 590 898,67 грн. задоволено частково в сумі 136
200,0 грн. У стягненні 1800,0 грн. відмовлено та у стягненні
решти суми позову провадження у справі припинено.
Зустрічний позов ВОВКПВКГ “В” до АТЗТ “А” про стягнення
198880,82 грн. задоволено частково. З відповідача за зустрічним
позовом судом першої інстанції стягнуто на користь АТЗТ “А”
148555,57 грн. збитків, 1269,90 грн. державного мита та 88,15
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 10.11.2003р. рішення суду першої інстанції змінено. З
ВОВКПВКГ “В” стягнуто на користь АТЗТ “А” заборгованість у сумі
12355,47 грн., 86,36 грн. витрат по сплаті державного мита та
59,95 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Постановлені судами обох інстанцій рішення щодо стягнення коштів
за первісним позовом сторонами не оскаржувались.
ВОВКПВКГ “В” звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить скасувати рішення господарського
суду АР Крим від 05-11.08.2003р. та постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 10.11.2003р. в частині
задоволення позовних вимог за зустрічним позовом АТЗТ “А” та
відмовити у їх задоволенні.
При цьому, оскаржувач посилається на порушення судами норм
матеріального та процесуального права, а саме:
- господарство не здійснювало експлуатацію каналізаційного
колектора, що помилково було вказаного в одному з листів, а
тільки виконувало необхідні обслуговуючі роботи колектора;
- каналізаційний колектор на балансі господарства не
знаходиться, амортизаційні нарахування на нього не проводились;
- судами не з’ясовано чи проводились амортизаційні відрахування
на цей об’єкт акціонерним товариством;
- згідно вимог ст. 8 п. 8.1.4 “АТ” Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від
22.05.97р. № 283/97 не підлягає амортизації та проводиться за
рахунок інших джерел фінансування витрат на придбання, ремонт та
модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Під
терміном невиробничі фонди слід розуміти капітальні вкладення,
активи, які не використовуються у господарчій діяльності
платника податків.
Вказані у касаційній скарзі обставини не були враховані судами
першої та апеляційної інстанцій, що на думку оскаржувача
призвело до необгрунтованого задоволення заявлених вимог за
зустрічним позовом.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі встановлених
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів,
знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, позивач за
зустрічним позовом – АТЗТ “А” згідно договору санації від
16.02.1999р. отримав всі активи та пасиви ВО “Ж” нині ВАТ “ВЛЗ”
за накладною № 1, в тому числі каналізаційний колектор. Згідно
матеріалів справи даний каналізаційний колектор був побудований
для каналізаційного обслуговування населення мікрорайону “Т”
м. Вінниці та значної кількості промислових підприємств,
розташованих на території мікрорайону, а саме: тресту “Р”,
БУ-126, ПМК-61, ПМК “ВЦ”, управління “ВГП”, управління “ВСБ”, ВО
“Ж”, заводу “П”, ВО “Х”, молокозаводу, м’ясокомбінату тощо.
Відповідно до рішення міськвиконкому № 580 від 26.08.93р.
фінансування робіт на будівництво колектора здійснювалось за
рахунок дольових коштів зазначених підприємств. Даний колектор
знаходиться на балансі санатора – АТЗТ “А”.
В обгрунтування зустрічного позову АТЗТ “А” вказало лише один
довід, посилаючись на лист відповідача від 24.01.03р. № 2/198
про те, що ВОВКПВКГ “В” використовує колектор за призначенням.
Разом з тим, інших яких-небудь доказів щодо використання
господарством колектора акціонерне товариство не надало.
Водночас, ВОВКПВКГ “В” стверджує, що посилання у зазначеному
листі на вказані обставини є помилковим, оскільки це не
відповідає дійсності. Так, господарство зазначає, що з метою
запобігання екологічній катастрофі у місті воно змушене було
обслуговувати колектор та нести на його обслуговування
відповідні затрати, що ставить підприємство у скрутне фінансове
становище.
При цьому, позивач за первісним позовом зазначає, що, оскільки
каналізаційний колектор на його балансі не знаходиться то і
амортизаційні відрахування на нього не проводились.
Між тим, судами під час розгляду спору не було з’ясовано чи
проводило амортизаційні нарахування на цей об’єкт акціонерне
товариство і несло при цьому збитки.
Також, не дано оцінки доводам господарства з посиланням на
приписи п. 8.1.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.97р. № 283/97
щодо витрат, які не підлягають амортизації та провадяться за
рахунок відповідних джерел фінансування.
Отже, згідно вимог ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. Так, посилання акціонерного
товариства на те, що господарство використовує каналізаційний
колектор для власних потреб лише на підставі цього листа не є
переконливим, оскільки заперечується господарством, а інших
доказів експлуатації колектора позивачем за зустрічним позовом
не надано.
Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення вимог:
ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення
приймаються за результатами обговорення всіх обставин справи.
Вказані порушення норм процесуального права судом першої та
апеляційної інстанцій призвели до неповного з’ясування обставин
справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами
дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та
зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права
висновок щодо прав і обов’язків сторін.
Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до
неповного з’ясування обставин справи, не можуть бути усунуті
судом касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, та те, що в частині стягнення коштів за
первісним позовом рішення та постанова сторонами не
оскаржувались, прийняті у даній справі судові рішення підлягають
скасуванню лише в частині задоволення зустрічного позову, а
справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Вінницького обласного виробничого
комунального підприємства водопровідно-каналізаційного
господарства “В” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду АР Крим від 05-11.08.2003р. та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
10.11.2003р. у справі № 2-9/7626-03 в частині задоволення
зустрічного позову скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду АР
Крим.