Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області (далі - Держцінінспекція) справу за її позовом до Білгород-Дністровської міської санітарно-епідеміологічної станції (далі - СЕС) про стягнення суми,встановила:

У березні 2007 року Держцінінспекція звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача 85572 грн. 24 коп. суми штрафу та 42786 грн. 12 коп. неправомірно одержаної виручки.

Господарський суд Одеської області постановою від 14 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2007 року, відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 березня 2009 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У скарзі Держцінінспекція просить переглянути за винятковими обставинами і скасувати ухвалені у справі рішення у зв'язку з неоднаковим порівняно з іншими справами та неправильним застосуванням у цій справі касаційним судом положень постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2003 року N 1351 "Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби" (далі - Постанова N 1351). На обґрунтування скарги Держцінінспекція послалася на те, що визначені у Постанові N 1351 тарифи є фіксованими, а отже, нарахування на них податку на додану вартість (далі - ПДВ) за ставкою 20 відсотків неправомірне.

Перевіривши за матеріалами справи, що розглядається, наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень законодавства, зокрема Постанови N 1351, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про незаконність ухвалених у цій справі судових рішень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди всіх інстанцій виходили з того, що при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя розмір цієї плати збільшується на суму ПДВ, а тому передбачені законом підстави для застосування до позивача фінансових санкцій за порушення дисципліни ціноутворення відсутні.

З таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включаються до ціни товарів (послуг).

Як убачається з матеріалів справи, СЕС у період з 1 листопада 2005 року по 1 травня 2006 року нараховувала 20 % ПДВ до тарифів на роботи і послуги.

Проте Постановою N 1351 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) були затверджені тарифи (прейскуранти) на роботи та послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, які вже включали ПДВ.

Крім того, застосовуючи в період з 11 травня 2006 року по 1 червня 2006 року тарифи на роботи та послуги у розмірах, встановлених Постановою N 1351 (в новій редакції), відповідачем були порушені вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 року N 662 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 року N 1544 і від 27 серпня 2003 року N 1351", оскільки остання набрала чинності з моменту її прийняття, тобто з 11 травня 2006 року.

За наведених обставин судові рішення не узгоджуються з вимогами чинного законодавства і підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2009 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2007 року та постанову господарського суду Одеської області від 14 травня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.