ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.04.2004 Справа N 2-16/6262-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників:
від позивача :
від відповідача : не з'явився
розглянувши касаційну скаргу Кримської регіональної митниці
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 08.07.2003р.
у справі № 2-16/6262-2003 Господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом Підприємства "Т"
до Кримської регіональної митниці
до Управління Державного казначейства України в Автономній
Республіці Крим
про стягнення 12016,30грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.05.2003р., яке постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 08.07.2003р. залишене без змін, позов
задоволено: стягнуто з Державного бюджету України на користь
Підприємства "Т" 12016,30грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Кримська регіональна митниця подала касаційну скаргу, в якій
просить дані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в
позові відмовити. Свою вимогу Кримська регіональна митниця мотивує
тим, що рішення прийняті з порушенням та не правильним
застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників
Підприємства "Т", які з'явились в господарське засідання суду
касаційної інстанції, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що касаційна скарга Кримської регіональної митниці
підлягає задоволенню частково.
Господарським судом попередніх інстанцій встановлено:
-01.02.2001р. та 11.02.2001р. позивач надав відповідачу вантажні
митні декларації за № 60002/1/000192 та за № 60000/1/000519 щодо
митного оформлення вантажу (квітів гвоздики за контрактами № 1 від
12.01.2001р. та № 2 від 19.01.2001р.). При митному оформленні
вантажу позивачем сплачено податок на додану вартість у розмірі
5756,02грн. та 6260,29грн., що в сумі становить 12016,30грн.
-Позивач є платником єдиного податку за ставкою 10%.
З метою якнайшвидшого виходу із економічної кризи та створення
умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні
19.10.2000р. було прийнято Закон України "Про державну підтримку
малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
.
Як вже було зазначено, позивач - суб'єкт підприємницької
діяльності перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності, обравши спосіб оподаткування доходів за єдиним податком
за ставкою 10 відсотків, із чого випливає, що позивач є суб'єктом
малого підприємництва і на нього поширюється дія Закону України
"Про державну підтримку малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну підтримку малого
підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
одним із основних напрямків державної
підтримки малого підприємництва є запровадження спрощеної системи
оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Згідно ч. 1
ст. 11 вищезгаданого Закону ( 2063-14 ) (2063-14)
для суб'єктів малого
підприємництва в порядку, встановленому законодавством України,
може застосовуватися спрощена система оподаткування,
бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає: заміну сплати
встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових
платежів) сплатою єдиного податку; застосування спрощеної форми
бухгалтерського обліку та звітності. Таким чином приписами даної
правової норми визначено, що спрощена система оподаткування
передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і
зборів сплатою єдиного податку.
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну
підтримку малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
спрощена система
оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності може
застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування,
бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством,
на вибір суб'єкта малого підприємництва. Отже, зазначеною нормою
Закону визначено можливість застосування субєктом малого
підприємництва поряд зі спрощеною системою оподаткування загальної
системи оподаткування.
З метою реалізації державної політики з питань розвитку та
підтримки малого підприємництва, ефективного використання його
можливостей у розвитку національної економіки та відповідно до
пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Указом Президента України від 03.07.1998р. "Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
з 1 січня 1999 року запроваджено
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Згідно п. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
, у редакції Указу Президента України
від 28.06.1999р., суб'єкт малого підприємництва, який сплачує
єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім
випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів
за єдиним податком за ставкою 6 відсотків. Таким чином,
імперативним приписом даної правової норми встановлено, що платник
єдиного податку, крім юридичної особи, яка обрала спосіб
оподаткування доходів за ставкою 6 відсотків, не є платником
податку на додану вартість. Як вже було зазначено, позивач обрав
спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 10
відсотків, отже він платником податку на додану вартість не є.
Але, п. 4 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
встановлено, що спрощена система
оподаткування, обліку та звітності для субєктів малого
підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою
оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством,
на вибір субєкта малого підприємництва.
Як випливає з преамбули Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, цей закон визначає платників податку на
додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування перелік
неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій,
особливості оподаткування експортних та імпортних операцій,
поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та
внесення податку до бюджету.
Згідно п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
термін "платник податку" вживається в
цьому Законі в такому значенні: особа, яка згідно з цим Законом
зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку,
що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари
на митну територію України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платником податку є:
-Особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт,
послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти
календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.
-Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України
або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання
або споживання на митній території України, за винятком фізичних
осіб, не зареєстрованих як платники податку, в разі коли такі
фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах,
що не підлягають оподаткуванню згідно із законодавством.
-Особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку
діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів
продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на
умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому
законодавством.
-Особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з
транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України.
-Особа, відповідальна за внесення податку до бюджету по об'єктах
оподаткування на залізничному транспорті, визначена у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
-Особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік
доходів та витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих
(понесених) іншими особами, що знаходяться у підпорядкуванні такої
особи.
Проте, як вже зазначалось, Указом Президента України "Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
визначено, що субєкт малого
підприємництва - платник єдиного податку, який обрав спосіб
оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 10 відсотків,
платником податку на додану вартість не є за виключенням випадку,
коли субєкт малого підприємництва - платник єдиного податку
відповідно до п. 4 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
та ч. 3 ст. 11 Закону України "Про
державну підтримку малого підприємництва" ( 2063-14 ) (2063-14)
обрав
застосування єдиного податку поряд з податком на додану вартість.
Отже, господарський суд, вирішуючи даний спір, у встановленому
законом порядку на підставі відповідних доказів був зобовязаний
встановити обставину щодо того, чи був позивач зареєстрований
платником податку на додану вартість на час здійснення операції
щодо ввозу відповідного вантажу.
Проте, господарський суд попередніх інстанцій посилавшись на те,
що сторонами не надано відповідних доказів щодо реєстрації
позивача в якості платника податку на додану вартість, дану
обставину у встановленому законом порядку на підставі відповідних
доказів не дослідив, відповідних доказів на підставі ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не витребував, чим порушив ст. ст. 32, 34, 36,
38, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ч. 2 ст. 50 Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
Державне
казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що
належать Державному бюджету України, та за поданням органів
стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або
надмірно зараховані до бюджету. Таким чином, із приписів даної
норми Закону випливає, що у випадку помилкового або надмірного
зарахування коштів до бюджету на Державне казначейство України
покладено обов'язок у відповідних випадках здійснити повернення
зазначених коштів з Державного бюджету України. За таких обставин,
повернення податку на додану вартість здійснюється з державного
бюджету відповідними органами Державного казначейства України.
Проте, відповідач посилається на те, що платіжні реквізити,
зазначені судом, є платіжними реквізитами відповідача, а не
реквізитами Державного бюджету України, але господарським судом
дану обставину досліджено не було.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та
апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то постановлені зазначеними
судовими інстанціями у даній справі рішення підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів, на підставі яких встановлено відповідні
обставини, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, та
не встановлено обставини справи, які мають значення для
правильного вирішення даного господарського спору, а касаційній
інстанції таке право не надано, то справа підлягає направленню на
новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст. ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Кримської регіональної митниці задовольнити
частково.
Скасувати рішення Господарського суду Автономної Республіки від
05.05.2003р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 08.07.2003р. у справі № 2-16/6262-2003 і
передати справу на новий розгляд до Господарського суду Автономної
Республіки.