ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.04.2004 Справа N 34/472
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Ленінському районі м. Донецька
касаційну скаргу
на постанову від 03.06.2003 року Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 34
господарського суду Донецької області
за позовом Державної податкової інспекції у
Ленінському районі м. Донецька
до 1. ТОВ "Т", м. Донецьк;
2. ПП "Г", м. Донецьк
про визнання угоди недійсною
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача 1 не з'явились
від відповідача 2 не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 10.02.2003
року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 03.06.2003 р., у справі № 34 у позовних
вимогах відмовлене.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Ленінському
районі м. Донецька просить постановлені по справі судові акти
скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову,
посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального
та матеріального права, а саме ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.
49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідачі не надіслали відзивів на касаційну скаргу.
Відповідачі-1, 2 не реалізували своє процесуальне право на участь
в судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача,
який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що предметом спору є
усні угоди купівлі-продажу від 20.04.2001 року на загальну суму
19185, у тому числі ПДВ - 3197,51 грн.; від 27.04.2001 року на
загальну суму 11128 грн., у тому числі ПДВ - 1854,59 грн.; від
05.04.2001 року на загальну суму 2379 грн., у тому числі ПДВ
-396,46 грн. Зазначені усні угоди фактично виконані, що
підтверджується матеріалами справи: накладними, податковими
накладними, розрахунковими документами.
В позовній заяві позивач підставами позовних вимог зазначав те, що
оспорена угода була укладена з боку ПП "Г" особою, яка не мала
повноважень на її здійснення, отже, має місце наявність умислу на
укладення угоди, суперечної інтересам держави з метою приховування
доходів від оподаткування.
Посилання позивача на те, що ПП "Г" засновано на підставну особу,
за висновком судів, не підтверджується документально. Зазначене
підприємство створене в порядку, передбаченому чинним
законодавством, засновником і керівником підприємства є Ф-в Д.М.,
підприємство обліковується в Єдиному державному реєстрі
підприємств і організацій України, вказане підприємство поставлено
на податковий облік, пройшло процедуру відкриття розрахункового
рахунку в установі банку, тобто було легалізовано в установленому
законом порядку. Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька
від 19.07.2001р. не встановлені будь-які факти, які є
обов'язковими для господарського суду при вирішенні спору про
визнання недійсними оспорених усних угод, не встановлено, що ПП
"Г" засновано на підставну особу, оскільки сам Ф-в Д.М. відкривав
це підприємство. Посилання на відсутність у Ф-а Д.М. намірів
займатись підприємницькою діяльністю не підтверджується
матеріалами справи, оскільки позивачем не доведено належними та
допустимими доказами, що оспорені усні угоди підписані не Ф-м Д.М.
чи будь-якою іншою неуповноваженою особою.
Відмовляючи в позові суди зазначили, що позивач не привів в
розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
достатніх
фактичних підстав для віднесення оспореної угоди до такої, що
спрямована на ухилення від оподаткування. Отже, позивачем не
надані докази в підтвердження умислу відповідачів на укладення
угоди, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Предметом спору в даній справі є угоди, укладені відповідачами.
Підставою позову є укладення угод з метою завідомо суперечною
інтересам держави та суспільства.
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку спірним
угодам, встановивши юридичний факт укладення її з метою завідомо
суперечною інтересам держави та суспільства, або навпаки. Отже,
встановивши , що позивачем не доведено, що оспорювана угода
укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави та
суспільства, суди фактично самій угоді, а не правовій позиції
позивача, остаточної оцінки не дали.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про відсутність в
господарській справі певних доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за наявності мети не
сплачувати податки з отриманих за реалізовані іншим суб'єктам
товари сум, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов'язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
Законом.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 6
Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року
(з наступними змінами) "Про судову практику в справах про визнання
угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, угода, яка укладена з метою, що
суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною
і до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Однак, господарські суди не встановили достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи невіднесення оспорюваних угод
до таких, що спрямовані саме на ухилення від оподаткування.
Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували
питання чи проводились документальні перевірки правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на
додану вартість відповідачем-2, щодо проведення документальних
перевірок за спірними угодами з відповідачем-2 відповідача-1,
застосування до останнього санкцій за порушення податкового
законодавства, та фактичних і правових наслідків вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
Крім того при розгляді справи належним чином не перевірено, яку
господарську діяльність здійснював відповідач-1, яким чином були
використані товари, отримані за спірними угодами, та чи сплатив
відповідач-1 податки від здійснення господарської діяльності.
Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо
наявності умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не
витребувано доказів, які б свідчили про порушення кримінальних
справ за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин,
викладених в позовній заяві.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Донецька від 02.07.2003 р. № 12657/10/10-013 на
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
03.06.2003 року по справі № 34 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Донецької області від 10.02.2003 року
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
03.06.2003 року по справі № 34 - скасувати.
Справу № 34 направити до Господарського суду Донецької області на
новий розгляд.