ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.04.2004 Справа N 25/254
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Красногвардійському районі
касаційну скаргу м. Дніпропетровська
на постанову від 14.11.2003 року
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № 25
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Приватного підприємства "ЕІГ",
м. Дніпропетровськ
до ДПІ у Красногвардійському районі
м. Дніпропетровська
про визнання недійсним рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
23.09.2003 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 14.11.2003 року, по справі №
25 визнане недійсними податкові повідомлення-рішення від
31.03.2003р. № 000402301/0/5697 та № 0000412301/0/5689; визнане
недійсною першу податкову вимогу ДПІ у Красногвардійському районі
м. Дніпропетровська від 12.06.2003р. № 1/463; визнане недійсною
другу податкову вимогу ДПІ у Красногвардійському районі м.
Дніпропетровська від 24.07.2003р. № 2/674; припинене провадження у
справі в частині позовних вимог позивача про скасування податкових
повідомлень-рішень ДПІ у Красногвардійському районі від
31.03.2003р. № 000402301/0/5697 та № 0000412301/0/5689, першій
податковій вимозі від 12.06.2003р. № 1/463, другій податковій
вимозі від 24.07.2003р. № 2/674, визнанням недійсним запису від
20.06.2003р. про заставу № 1114-1050 у Державному реєстрі застав
рухомого майна, скасуванні податкової застави, зареєстрованої за
заявою № 1114- 1050 від 20.06.2003р.; стягнуте з відповідача на
користь позивача 203,00 грн. судових витрат.
В касаційній скарзі ДПІ у Красногвардійському районі м.
Дніпропетровська просить скасувати ухвалені по справі судові акти,
в позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та
процесуального права, а саме ст. 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
Позивач не скористався процесуальним правом на участь в засіданні
суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія
суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково суди виходили з того, що вексельний
обіг в Україні здійснюється з дотриманням, зокрема, вимог
Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований
закон ( 995_009 ) (995_009)
про переказні векселі та прості векселі та
Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про обіг векселів
в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
, умова щодо проведення розрахунків із
застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному
договорі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору
припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та
виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Судами встановлено, що 8 червня 2002 року позивач уклав з Фірмою
"DCIE" (Іран) контракт № 02/08 купівлі-продажу.
05 червня 2002 року сторонами була укладена додаткова угода № 1 до
контракту № 02/08 купівлі-продажу від 8 лютого 2002 року, якою
сторони встановили, що розрахунок за поставлений по контракту
товар проводиться шляхом передачі векселя.
ДП "МД" ТОВ "ММ" перерахувало позивачу 62674,92 гривень, що
складає гривневий еквівалент номіналу векселя 11760 доларів США.
Суди правильно застосували в даному випадку ст. 220 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до приписів якої зобов'язання припиняється
угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим
між тими ж особами.
Суди встановили, що припинення зобов'язань по контракту шляхом
заміни зобов'язання сплатити грошові кошти зобов'язанням по
векселю, відбувалося в межах 90-денного строку.
Статтею 9 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
встановлено, що резиденти можуть видавати та індосувати векселі,
як переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для
розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами
(контрактами) відповідно до валютного законодавства України.
Умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із
застосуванням векселів обов'язково відображаються у відповідному
зовнішньоекономічному договорі (контракті).
За пунктом 2 статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні"
( 2374-14 ) (2374-14)
, сума векселя, виражена в іноземній валюті, на
території України може бути сплачена в національній валюті України
за курсом Національного банку України на день настання строку
платежу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 1798-12 ) (1798-12)
виручка резидентів в
іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені
в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного
оформлення.
Судами встановлено, що умовами контракту не було передбачено
розрахунку грошовими коштами в іноземній валюті, а передбачений
розрахунок векселем, що відповідає чинному законодавству України.
Отже, Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 1798-12 ) (1798-12)
не регулює правовідносин щодо
здійснення розрахунку векселями між нерезидентом та резидентом,
які врегульовані Законом України "Про обіг векселів в Україні"
( 2374-14 ) (2374-14)
.
Апеляційним судом правильно визнане необґрунтованим твердження
податкового органу про те, що припинення зобов'язання шляхом
заміни одного зобов'язання іншим суперечить Закону України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки зазначений Закон не містить такого обмеження.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 14 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
всі суб'єкти
зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати
форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з поміж тих,
що не суперечать законам України та відповідають міжнародним
правилам.
Застереження щодо зарахування валютної виручки резидента на
валютні рахунки встановлено статтею 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 1798-12 ) (1798-12)
не обмежує
право резидента України на проведення вексельної форми розрахунків
зовнішньоекономічними контрактами, що передбачено Законами України
"Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, "Про обіг
векселів в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
.
Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
встановлено, що до
валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом
права власності на валютні цінності, за виключенням операцій, які
здійснюються між резидентами в валюті Україні (стаття 1).
При появі у взаємовідносинах сторін векселю як засобу розрахунку
наступають такі наслідки - вексель виступає як засіб платежу, а
тому розрахунки між сторонами вважаються здійсненими. Крім того з
моменту появи векселя, відносини сторін регулюються вексельним
законодавством.
Обіг векселів, а також відносини між сторонами при вексельному
обігу, регулюються іншими законодавчими актами і не допустимо
застосовувати до вексельних розрахунків, Цивільний Кодекс України
( 435-15 ) (435-15)
.
Статтею 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
встановлено, що на території України вексель може бути оплачено в
іноземній валюті з додержанням вимог валютного законодавства
України, тобто, за наявності ліцензії Національного Банку України
(Постанова НБУ № 285 ( v0655500-99 ) (v0655500-99)
від 14 червня 1999 року) або
сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України
може бути сплачена в національній валюті України за курсом
Національного банку України на день настання строку платежу (або
якщо боржник прострочить платіж, на розсуд держателя векселя - на
день здійснення платежу).
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що припинення
зобов'язань між резидентом та нерезидентом шляхом заміни одного
зобов'язання іншим між тими ж особами не суперечить чинному
законодавству України, за таких обставин і нарахування
відповідачем пені на підставі статті 4 Закону України "Про по
рядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 1798-12 ) (1798-12)
та
застосування штрафу на підставі статті 16 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
є неправомірним.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 10.12.2003 року
№ 17395/9/10-019 на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 14.11.2003 року у справі № 25 залишити без
задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 14.11.2003 року у справі № 25 без змін.