ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.04.2004 Справа N 24/32
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ТОВ "Компанія "А", м. Запоріжжя
відкритому судовому
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 04.09.2003 року Запорізького
апеляційного господарського суду
у справі № 24
господарського суду Запорізької області
за позовом ТОВ "Компанія "А", м. Запоріжжя
до Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Запоріжжя
про визнання недійсним повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.06.2003
року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного
господарського суду від 04.09.2003 року, по справі № 24 позов
задоволене частково; податкове повідомлення-рішення № 0002141800/2
від 18.02.2003р. визнане недійсним в частині застосування штрафних
санкцій у розмірі 510 грн.; у задоволенні позовних вимог в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002141800/2
від 18.02.2003р. про стягнення 594,87 грн. відмовлене; стягнуте з
відповідача на користь позивача 39,23 грн. державного мита та
54,46 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
В касаційній скарзі ТОВ "Компанія "А" просить скасувати рішення
Господарського суду Запорізької області від 17.06.2003р. та
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
04.09.2003р. в частині відмови у визнанні недійсним спірного
податкового повідомлення-рішення про стягнення з позивача 594,87
грн., посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме
ст. ст. 7, 13, 20 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07.92р. № 2535.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує доводи
касаційної скарги.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача,
який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну
скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 30.10.2002р. ДПІ у Шевченківському районі
м. Запоріжжя було проведено попередню документальну перевірку з
питань перевірки поданої податкової звітності підприємства ТОВ
"Компанія "А" за 2002 рік. За результатами перевірки складено акт
№ 512.
В акті перевірки зазначено, що в порушення ч. 1 ст. 7 Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, підприємство в
уточненому зведеному розрахунку сум земельного податку на 2002 рік
нарахувало земельний податок у розмірі 25% суми земельного податку
від грошової оцінки земельної ділянки.
За результатами перевірки відповідачем 07.11.2002р. прийнято
податкове повідомлення-рішення за № 0002141800/0-1579, згідно
якого позивачу донараховано суму 1174,00грн. На підставі пп.
17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон-2181) застосовані
штрафні санкції у розмірі 58,70грн.
За наслідками розгляду скарги ТОВ "Компанія "А" ДПА у Запорізькій
області прийнято рішення відповідно до якого податкове
повідомлення-рішення від 07.11.2002р. № 0002141800/0- 1579
скасовано в частині визначення основного платежу на суму
579,13грн. та збільшено в частині застосованих штрафних санкцій на
суму 451,30грн.
18.02.2003р. ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя прийнято
податкове повідомлення-рішення № 0002141800/2, згідно якого
позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі
1104,87грн. (594,87грн. - основний платіж та 510,00грн. - штрафні
санкції).
Визнання податкового повідомлення-рішення від 18.02.2003р.
№ 0002141800/2, недійсним, було предметом судового позову.
Підпунктом 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно
донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за
підставами, визначеними у підпункті "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2
статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний (крім
випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам
цього Закону) сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми
донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк
недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що
минули".
Враховуючи, що судами встановлене те, що платником податків не
було допущено арифметичної чи методологічної помилки у податній
податковій декларації, колегія суддів вважає, що вони дійшли
правомірного висновку визнавши податкове повідомлення-рішення від
18.02.2003р. № 0002141800/2, в частині застосування штрафних
санкцій, недійсним.
Посилання відповідача на те, що фінансові санкції підприємству
було застосовано та обчислено на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст.
17 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, правильно не прийняте судами до уваги,
оскільки на допущену ДПІ помилку було вказано ще в рішенні ДПА у
Запорізькій області від 20.12.2002р. і ДПІ у Шевченківському
районі не була позбавлена можливості допущену помилку виправити
самостійно до розгляду справи у суді.
Згідно статті 2 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
в
редакції Закону від 19.09.1996р. № 378/96-ВР ( 378/96-ВР ) (378/96-ВР)
(далі
Закон України № 378/96-ВР), використання землі в Україні є
платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку
або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки
земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких
не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку,
визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних
часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів -
учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний
податок.
Частиною 10 статті 7 Закону України № 378/96-ВР ( 378/96-ВР ) (378/96-ВР)
передбачено, що податок за земельні ділянки, надані для Збройних
Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до
законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а
також за водойми, надані для виробництва рибної продукці ,
справляються у розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого
відповідно до частин першої та другої цієї статті.
Визначення терміну "залізниця" міститься у абзаці 2 статті 1
Закону України від 04.07.1996р. № 273/96-ВР "Про залізничний
транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
залізниця - статутне
територіальногалузеве об'єднання, до складу якого входять
підприємства, установи та організації залізничного транспорту і
яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення
пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом
України ( 561-12 ) (561-12)
, статтею 67 якого встановлено, що до земель
транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та
організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього
господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного
транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених
на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів
транспорту.
Відповідно з вимогами статті 68 вказаного Кодексу ( 561-12 ) (561-12)
до
земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення
залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням,
станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного,
локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського
господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання,
каналізацій; під захисними та укріплювальними насадженнями,
службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами,
необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Статтею 6 Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
встановлено, що землі, що надаються в користування залізничному
транспорту загального користування, та їх склад визначаються
Законом України " ( 561-12 ) (561-12)
".
Абзацом 1 статті 11 Закону України від 10.11.1994р. № 232/94-ВР
"Про транспорт" ( 273/96-ВР ) (273/96-ВР)
зазначено, що землями транспорту
визначаються землі, надані в користування підприємствам і
організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України
( 561-12 ) (561-12)
, для виконання покладених на них завдань щодо
експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів
транспорту.
Смуга відведення - це землі залізничного транспорту, що зайняті
залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами,
обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будівлями,
пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв'язку,
лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами,
тощо.
Згідно Наказу Державного комітету по стандартизації, метрології і
сертифікації від 22.10.1996р. № 441 "Про затвердження Державного
класифікатора України" ( v0441217-96 ) (v0441217-96)
, залізничний транспорт
відповідає виду діяльності (КВЕД): 60.10.1 - пасажирський
залізничний транспорт; 60.10.2 - вантажний залізничний транспорт.
Відповідно виду діяльності (ЗКГНГ), залізничний транспорт
відповідає визначенню - 51110, 51111,51114.
Суди встановили, що відповідно довідки № 24/3483 від 25.08.1999р,
наданої Запорізьким обласним управлінням статистики, ТОВ "Компанія
"А" не здійснює види діяльності які включають в себе діяльність,
пов'язану з виконанням пасажирських та вантажних залізничних
регулярних перевезень. Статутні документи позивача свідчать, що
видами діяльності підприємства є: оптова, роздрібна торгівля,
маркетингові дослідження, зовнішня торгівля та інше. Отже, суди
зробили вірний висновок, що підприємство ТОВ "Компанія "А" не
належить до залізничного транспорту.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком
судів про те, що враховуючи, що ТОВ "Компанія "А" не входить до
статутного територіально-галузевого об'єднання залізниці, а її
діяльність не підпадає під вимоги, яким повинна відповідати
діяльність підприємств залізничного транспорту, при нарахуванні
нею земельного податку не може застосовуватись ставка земельного
податку, яка встановлена ч. 10 ст. 7 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, оскільки ця норма встановлює порядок плати за
земельних ділянок надані саме для залізниць.
Згідно ст. 13 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для нарахування земельного податку є дані державного
земельного кадастру.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
державний земельний кадастр - це єдина державна система
земельнокадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту
виникнення або припинення права власності і права користування
земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів
про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку,
класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл
серед власників землі та землекористувачів.
Статтею 194 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
призначенням
державного земельного кадастру є забезпечення необхідною
інформацією органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і
організацій, а також громадян з метою регулювання земельних
відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення
розміру плати за землю і цінності земель у складі природних
ресурсів, контролю за використанням і охороною земель,
економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та
проектів землеустрою.
Як вбачається з приписів ст. 195 Земельного Кодексу України
( 561-12 ) (561-12)
основними завданнями ведення державного земельного
кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні
ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат та
системи ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної
системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.
Нормами ст. 196 Земельного кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
передбачено,
що державний земельний кадастр включає: а) кадастрове зонування;
б) кадастрові зйомки; в) бонітування ґрунтів; г) економічну оцінку
земель; ґ) грошову оцінку земельних ділянок; д) державну
реєстрацію земельних ділянок; е) облік кількості та якості земель.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.11.2001 року виконавчим
комітетом Запорізької міської ради прийняте рішення № 445/80,
відповідно до п. 3 якого вирішено передати ТОВ "Компанія "А", м.
Запоріжжя земельну ділянку загальною площею 1,3512 га (землі
комерційного використання).
27.12.2001 р. Запорізькою міською радою оформлено акт на право
постійного користування ТОВ "Компанія "А", м. Запоріжжя. Згідно
вказаного акту землекористувачеві надається у постійне
користування 0,4769 гектарів землі, в тому числі площа Р2 - 0,0244
га спільно з ДП "ПЗ" для розташування залізниці.
Запорізьким міським управлінням земельних ресурсів 23.07.2002 р.
видана довідка № 31-ж про грошову оцінку земельної ділянки, в якій
функціональним призначення земельної ділянки вказано -
розташування залізниці, а категорія земель за функцією
використання - землі транспорту, зв'язку.
З огляду на наведені норми закону та обставини справи колегія
суддів відзначає, що дані державного земельного кадастру є
підставою для нарахування земельного податку виходячи з грошової
оцінки земельної ділянки та даних щодо її державної реєстрації
відносно певної особи. В даному випадку грошова оцінка землі,
переданої в постійне користування позивачу, була законно проведена
за її функціональним призначення, як за землі транспорту. Однак
ставка земельного податку в даному випадку не може визначатись за
ч. 10 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
,
оскільки не залежить від грошової оцінки землі безпосередньо, і є
відсилочною до ч. ч. 1, 2 цієї ж статті, які містять безпосередній
зв'язок з такою грошовою оцінкою; також, ця норма передбачає
ставку земельного податку щодо земель наданих для залізниць, як
для статутних об'єднань, незалежно від функціонального призначення
наданої їм землі, а не для земель, наданих для розташування
залізниць користувачам, які не мають відношення до виконання
будь-яких завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів
транспорту.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Запорізького апеляційного господарського суду, доводи
касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "Компанія "А" від 18.11.2003 року № 560 на
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
04.09.2003 року у справі № 24 залишити без задоволення, а
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
04.09.2003 року у справі № 24 без змін.