ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.04.2004 Справа N A-03/318-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому Ленінському районі м. Харкова
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 25.11.2003 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 03
господарського суду Харківської області
за позовом НП "С" Всеукраїнської організації "СОІУ",
м. Харків
до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2003
року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 25.11.2003р., по справі № 03 позов
задоволене; визнане недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Ленінському районі м. Харкова № 0003412310/0 від 16.07.2002р. та
розпорядження про внесення змін у визначену платником суму ПДВ за
результатами перевірки податкової декларації по ПДВ на суму
130069,97 грн.; стягнуте з відповідача на користь позивача
державне мито в сумі 85,00грн. та судові витрати на
інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу в сумі 118грн..
В касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Харкова просить
скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення
про відмову у позові НВП "С", посилаючись на порушення норм
матеріального та процесуального права, а саме пп. 5.2.1 ст. 5, пп.
6.2.1, 6.2.8 ст. 6, пп. 7.4.2 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Відповідач не скористався процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судами встановлено, що працівниками відповідача проведена
перевірка підприємства позивача з питань дотримання податкового
законодавства за період з 25.07.00 р. по 31.03.02 р., про що
складений акт № 158/23-104 від 26.06.20002 р. В акті перевірки
вказано, що відповідно п. 7.12.1 ст. 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та п. 5.2.1 ст.
5 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підприємство мало дозвіл комісії з питань діяльності підприємств
та організацій громадських організацій інвалідів на право
користування пільгами з оподаткування у період з 04.10.01 р. по
04.10.02 р., але за даними перевіряючих підприємство у 2001 р.
такою пільгою при оподаткуванні ПДВ не користувалося і рішення про
застосування пп. 6.2.8 ст. 6 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не приймало. З 01.01.02 р. підприємство
подало відповідачу заяву про користування пільгою згідно пп. 6.2.8
ст. 6 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
на 2002 р.
Від'ємне значення ПДВ в грудні 2001 р. та в лютому 2002 р. виникло
за рахунок придбання підприємством сировини для використання у
власній господарській діяльності.
На думку перевіряючих, підприємство не мало права на отримання
податкового векселя при ввезенні товарів на митну територію
України в лютому 2002 р. згідно ВМД № 340432, в зв'язку з тим, що
сума ПДВ, яка була пред'явлена до відшкодування у грудні 2001 p.
на суму 130202,0 грн. не підтверджується актом документальної
перевірки. Підприємство не сплачувало ПДВ митним органам, таким
чином, вексель не може вважатись погашеним та не може включатись
до складу податкового кредиту у квітні 2002 р. по рядку 12.2
Декларації з ПДВ у сумі 104186,0 грн., згідно п. 11.5 ст. 11
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
п. 20 р. 5 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які
видаються по ПДВ при ввезенні (пересиланні) товарів на митну
територію України, затвердженого Постановою КМУ від 01.07.97 р.
№ 1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
(зі змінами та доповненнями).
Актом перевірки також встановлено заниження податкового
зобов'язання по ПДВ за квітень 2002 р. у розмірі 55781,89 грн. у
зв'язку з наданням для перевірки неналежно оформлених ВМД, в яких
відсутні відомості про фактичне вивезення експортованих товарів за
межі митної території України.
На підставі вказаного акту, перевірки 16.07.02 р. начальником ДПІ
у Ленінському районі м. Харкова прийняте розпорядження про
внесення змін у визначену платником суму ПДВ за результатами
попередньої перевірки по ПДВ № 28/23-1/31061021 , яким зменшено
ПДВ у розмірі 130069,97 грн. та прийнято податкове
повідомленнярішення № 0003412310/0 про визначення податкових
зобов'язань у сумі 201053,83 грн. : 144541,14 грн. основний
платіж, 56512,69 грн. штрафні санкції.
Позивач надав суду докази, які свідчать про отримання ним дозволу
комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських
організацій інвалідів на користування пільгами з оподаткування
№ 243 від 04.10.01 р. строком дії до 01.04.2002 р., № 247 від
01.04.02 р. строком дії до 04.10.2002 р. відповідно пп. 7.12.1 п.
7.12 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно ВМД № 340432 від 22.02.02 р. позивач здійснив ввіз товарів
на митну територію України на суму 520931,42 грн. ДПІ у
Ленінському районі, відповідач по справі, видав підприємству
простий податковий вексель № 80350493285337 від 22.02.02 р. під
гарантію бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2001 р., чим
підтвердив наявність суми ПДВ, що підлягає до відшкодування і свій
обов'язок по поверненню позивачу суми ПДВ в розмірі суми векселя.
Відповідно до положень пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
звільняються від оподаткування
операції з продажу товарів (робіт, послуг), за винятком
підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів
підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів,
майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там
основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного
періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і
за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом
попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних
витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат
виробництва (обігу). Зазначені підприємства та організації
громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю
пільгу за наявністю дозволу на право користування такою пільгою,
який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності
підприємств та організацій громадських організацій інвалідів
відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Перевіряючі в обґрунтування викладених в Акті перевірки висновків
посилаються на положення Закону України "Про внесення змін до
деяких законів України щодо оподаткування підприємств та
організацій громадських організацій інвалідів" ( 1926-14 ) (1926-14)
. Даним
Законом доповнений Закон України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, а саме ст. 14-1, яка
встановлює, що підприємства та організації громадських організацій
інвалідів мають право на пільги зі сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів) відповідно до законів України з питань
оподаткування. Застосовувати зазначені пільги такі підприємства та
організації мають право за наявності дозволу на право користування
пільгами з оподаткування, який надається міжвідомчою Комісією з
питань діяльності підприємств та організацій громадських
організацій інвалідів.
Колегія суддів погоджується з висновком попередніх судових
інстанцій про те, що враховуючи наявність вище наведених норм і
наявність відповідного дозволу підприємство мало право
користуватися передбаченими законом пільгами. При цьому жодна
норма податкового законодавства не зобов'язує податників податків
користуватися пільгами в разі якщо само підприємство не приймає
такого рішення. Право позивача на пільгу виникло лише з 04.10.01
р.
Згідно з пп. 6.2.8 ст. 6 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок за нульовою ставкою обчислюється
щодо операцій, зокрема, з продажу товарів (робіт, послуг), за
винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів
підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів,
визначеними у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Рішення про застосування цієї норми приймається
такими підприємствами та організаціями самостійно один раз на рік.
Заяву про своє рішення з цього питання підприємство та організація
- платники податку подають відповідному органу податкової служби
не пізніше ніж за один місяць до початку календарного року.
Оскільки, як доведено вище, право позивача на користування пільгою
виникло з 04.10.01р., то суди дійшли обґрунтованого висновку, щодо
правомірності рішення позивача про користування пільгою до початку
наступного календарного року -2002 р.
Суди правильно відзначили, що твердження відповідача про
обов'язковість користування пільгою по оподаткуванню при
відсутності рішення платника на користування пільгами і в період,
коли у підприємства не було належно оформленого дозволу, є
втручанням у господарську діяльність підприємства, що суперечить
положенням ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
.
Колегія суддів також вважає, що позивачем правомірно визначено до
відшкодування з бюджету у грудні 2001 р. суми ПДВ у розмірі
130069,97 грн. Висновки акту про порушення пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
відповідають фактичним обставинам справи, оскільки податкові
відношення, які регулюються вказаною нормою Закону, не стосуються
позивача по справі.
Згідно п. 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з моменту набрання чинності цим Законом
платники податку при ввезенні (пересиланні) товарів на митну
територію України можуть за власним бажанням надавати органам
митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання
(далі - податковий вексель).
Сума, зазначена у податковому векселі, включається до суми
податкових зобов'язань платника податку у податковому періоді, на
який припадає тридцятий календарний день з дня надання такого
векселя органу митного контролю. При цьому податковий вексель
вважається погашеним, а сума податку, визначеного у векселі,
окремо до бюджету не сплачується та враховується у розрахунках
податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, в
якому вексель погашено.
У наступному звітному (податковому) періоді сума, що була
зазначена в податковому векселі, включається до складу податкового
кредиту платника податку;
Платник податку може за самостійним рішенням достроково погасити
вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або шляхом заліку
суми експортного відшкодування відповідно до пункту 8.7 статті 8
цього Закону, при цьому зазначена сума коштів включається до
складу податкового кредиту платника у тому податковому періоді, у
якому відбулося таке погашення, та не включається до складу його
податкових зобов'язань;
Обов'язки з погашення податкового векселя не можуть передаватися
іншим особам, податковий вексель не підлягає індосаменту; проценти
або інші види плати за користування податковим векселем не
нараховуються;
Порядок випуску, обігу і погашення податкових векселів
встановлюється Кабінетом Міністрів України.
01.10.1997 р. Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова N
1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
, якою затверджений Порядок випуску, обігу та
погашення векселів, які видаються на суму податку на додану
вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію
України, який розроблений відповідно до пункту 11.5 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та встановлює єдині
правила випуску, обігу, обліку та погашення векселів, які
випускаються платниками податку на додану вартість при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України на суму
податкового зобов'язання.
Згідно п. 3 Постанови ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
зобов'язання щодо сплати
податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на
митну територію України виникають у день оформлення ввізної митної
декларації, але сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового
векселя.
Згідно п. 4 Постанови ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
податковий вексель може бути
видано лише особою, яка відповідає наведеним в цьому пункті
вимогам.
Згідно п. 6 Постанови ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
видача податкового векселя
здійснюєтьс за бажанням платника податку на додану вартість.
Векселедержателем є державна податкова адміністрація (інспекція)
за місцем реєстрації векселедавця як платника податку на додану
вартість.
Згідно п. 7 Постанови ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
податковий вексель складається
на суму податкового зобов'язання, тобто на суму податку на додану
вартість, яка нарахована і має бути сплачена при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України. Вартість товарів
для цілей визначення суми податку, належної до сплати,
визначається відповідно до пункту 4.3 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Оскільки векселедержателем є відповідач - ДПІ у Ленінському районі
м. Харкова, він відповідно до вимог чинного законодавства
перевірив відповідність позивача вимогам Порядку щодо видачі
векселя та по запиту позивача надав довідку про відповідність його
статусу імпортера, перевірив при цьому відповідність вимогам
закону щодо обсягів операцій, що підлягають оподаткуванню, стан
платіжної дисципліни по розрахункам з бюджетом та чи не порушена
справа про банкрутство, тому вексель був пред'явлений
підприємством митним органам на суму податкового зобов'язання у
розмірі 104186,0 грн., тобто на суму податку на додану вартість,
яка нарахована і має бути сплачена при ввезенні (пересиланні)
товарів на митну територію України.
Суди зазначають, що при ввозі товарів на митну територію України у
лютому 2002 р. позивач мав право на оформлення податкового векселя
під гарантії бюджетного відшкодування по ПДВ за грудень 2001 р. у
розмірі 130069,97 грн., який був погашений відповідачем, про що
міститься надпис на векселі начальника ДПІ у Ленінському районі.
Судами у судових актах обґрунтовано зазначено, що, відповідачем
неправомірно зроблений висновок про відсутність у позивача підстав
для оподаткування операцій за нульовою ставкою у розмірі 55781,89
грн. згідно декларації за квітень 2002 р. у зв'язку з ненаданням
ВМД, оскільки :
по-перше, ця сума підтверджена належним чином оформленими ВМД
(згідно Постанови КМУ від 01.03.2002 р. № 243 ( 243-2002-п ) (243-2002-п)
), на
яких міститься надпис про фактичне вивезення товарів за межі
митної території України,
по-друге, відповідно пунктів 8.1, 8.6 ст. 8 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено надання ВМД
разом з розрахунком експортного відшкодування у випадку, коли
платник податку бажає отримати експортне відшкодування на протязі
30 календарних днів. Оскільки позивач не бажав отримати експортне
відшкодування у визначений цією нормою строк, в декларації
зазначив про від'ємне значення ПДВ у розмірі 55781,89 грн., що
підлягає відшкодувати з Державного бюджету на протязі трьох
наступних звітних періодів, тому позивач і не подавав ВМД до ДПІ.
Відповідно донарахування відповідачем зазначеної суми за квітень
2002 р. є неправомірним. До того ж, період, що був охоплений
перевіркою встановлений з 25.07.2000 р. по 31.03.2002 р.,
відповідач за межами вказаного періоду, без належних повноважень,
здійснив перевірку господарської діяльності підприємства за
квітень 2002 р
Оскільки висновки акту перевірки зроблені без урахування фактичних
обставин справи, при помилковому застосуванні норм чинного
законодавства та при перевищенні повноважень, господарські суди
обґрунтовано дійшли до висновку, що рішення та розпорядження,
прийняті на підставі таких висновків, є незаконними, а позовні
вимоги позивача підлягають задоволенню.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суду не вбачає підстав для скасування
постанови Харківського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Харкова від 18.12.2003 року № 8567/10/10-025 на
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
25.11.2003 року у справі № 03 залишити без задоволення, а
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
25.11.2003 року у справі № 03 - без змін.