ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.04.2004 Справа N 5/2231-19/404
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.
Ходаківської І.П.
розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 25.12.2003р.
у справі № 5/2231-19/404 Господарського суду
Львівської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Львівський хлібокомбінат”, м. Львів
до Державної податкової інспекції у м. Львові
про визнання недійсним рішення
За участю представників сторін:
позивача – Кравчук В.М., за довіреністю
Солдатенко О.О., за довіреністю
відповідача – Кушнір Т.В., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.10.2003
року у справі № 5/2231-19/404 (суддя Левицька Н.Г.), яке
залишено без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 25.12.2003р. (колегія суддів О.М.
Бобеляк, О.П. Дубник, Я.О.Юрченко) визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові № 9314/26/000031230 та
№ 9313/26/000031230 від 05.06.2003 року.
Державна податкова інспекція у м. Львові звернулася до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати рішення Господарського суду Львівської області від
23.10.2003 року у справі № 5/2231-19/404 та постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2003р. і
прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних
вимог Відкритого акціонерного товариства “Львівський
хлібокомбінат”.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Львові проведено
позапланову документальну перевірку по питанню дотримання ВАТ
“Львівський хлібокомбінат” вимог податкового та валютного
законодавства за період з 01.10.2001 року по 01.01.2003 року, за
результатами якої складено акт № 17/26-0/122/22385920 від
02.06.2003 року, та направлено ВАТ “Львівський хлібокомбінат”
податкове повідомлення-рішення № 9314/26/000031230 і
№ 9313/26/000031230 від 25.06.2003 року, якими ВАТ “Львівський
хлібокомбінат” донараховано податок на прибуток у сумі 97500
грн. 00 коп. , податок на додану вартість на суму 58804 грн. 00
коп. , а також застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Як встановлено судом, ВАТ “Львівський хлібокомбінат” є орендарем
торгових приміщень у м. Львові за адресами: вул.Раппопорта, 1,
вул. Дорошенка,23, вул. Грінченка, 6, вул. Б.Хмельницького,189
та одночасно орендодавцем цих же магазинів, які він передав в
суборенду дочірньому підприємству “Хлібокомбінат”.
За договором від 01.08.2002 року ремонт орендованих приміщень
здійснює орендодавець. А додатками до договорів суборенди
обов'язок здійснювати поточний і капітальний ремонти магазинів
покладено також на ВАТ “Львівський хлібокомбінат”. Однак,
незважаючи на це суборендар - ДП “Хлібокомбінат” без погодження
з ВАТ “Львівський хлібокомбінат” і Управлінням комунального
майна м. Львова провів ремонти використовуваних ним торгових
приміщень, оплативши такий ремонт відповідно до договору
підрядній організації ТзОВ “Віконт II”.
Судами також встановлено, що ВАТ"Львівський хлібокомбінат” не
замовляв, не приймав виконані підрядною організацією роботи, та
не проводив за них оплату. Заборгованість за ремонтні роботи між
ВАТ"Львівський хлібокомбінат” і ДП “Хлібокомбінат” відсутня.
Договори суборенди діють на даний час, приміщення не повернуте з
користування ДП “Хлібокомбінат”.
ВАТ “Львівський хлібокомбінат” не володіє, не користується і не
може розпоряджатися поліпшеними приміщеннями та не є власником
зазначених приміщень. Переходу права власності на результати
ремонтних робіт, при попередньому розгляді справи, податковою
інспекцією не доведено.
За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставним
твердження податкової інспекції, що ВАТ “Львівський
хлібокомбінат” повинен включити до валового доходу вартість
ремонтних робіт, отриманих ДП “Хлібокомбінат” від ТзОВ “Віконт
II”.
Посилання ДПІ в касаційній скарзі на п.п. 4.1.6 ст. 4 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
зокрема, що вказані доходи, є такими, що отримані з інших
джерел, у тому числі, у вигляді суми безповоротної фінансової
допомоги, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих
платнику податку у звітному періоді, не може бути взято до
уваги, оскільки податковою інспекцією не доведено самого факту
безоплатного надання позивачу робіт, послуг.
Також, ВАТ "Львівський хлібокомбінат” в жовтні 2002 року списано
резерв сумнівних боргів на суму 55501 грн. 92 коп. ,
відображену, як таку по бухгалтерському обліку та включило її до
складу валових витрат. Таке списання було здійснено на підставі
протоколу засідання комісії невиробничих витратах від 29.10.2002
року.
Податкова інспекція в акті перевірки вказує на те, що такими
діями ВАТ “Львівський хлібокомбінат” порушено вимоги ст. 12
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки товариством не вжито заходів щодо
погашення дебіторської заборгованості. При цьому факту
виникнення та розміру такої заборгованості податковою інспекцією
не оспорюється.
Як встановлено судом, заборгованість виникла в 1996-1998роках. В
жовтні 2002 року по них минув строк позовної давності.
За таких обставин позивач правомірно застосував п.п. 5.2.8
п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, згідно якого до складу валових
витрат включається суми безнадійної заборгованості, стосовно
яких закінчився строк позовної давності.
Щодо твердження податкової інспекції про порушення ВАТ
“Львівський хлібокомбінат” вимог п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, колегія
суддів виходить з наступного.
Згідно вказаного пункту у разі, коли платник податку здійснює
операції з продажу товарів, що звільнені від оподаткування або
не є його об'єктом оподаткування, суми податку, сплачені
(нараховані) у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають
амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат
виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і
нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
засновником ДП"Хлібокомбінат” є ВАТ “Львівський хлібокомбінат”,
Статутний фонд ДП “Хлібокомбінат” становить 703738 грн. 00
коп. В якості внеску до статутного фонду ДП"Хлібокомбінат” ВАТ
“Львівський хлібокомбінат” було передано основні фонди,
необоротні матеріальні активи та інші цінності, які
використовувались ним у господарській діяльності. Колегія суддів
погоджується з податковою інспекцією, що передача майна до
статутного фонду іншого підприємства не є об'єктом оподаткування
згідно підп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Разом з цим, судом встановлено, що ВАТ Львівський хлібокомбінат”
придбав основні фонди, ввів їх в експлуатацію та використовував
їх у власній господарській діяльності протягом 1992-2001р., а
тому правомірно відніс суми податку сплачені при їх придбанні до
податкового кредиту. Передача майна до статутного фонду ДП
“Хлібокомбінат” відбулася після його створення у 2001р. Нормами
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
передбачено вимог проводити коригування сум податкового кредиту
при передачі основних фондів та необоротних матеріальних
активів, як внеску до статутного фонду іншого підприємства.
Таким чином, підстави для донарахування ВАТ “Львівський
хлібокомбінат” 35983грн.42 коп. податку на додану вартість та
застосування штрафних (фінансових) санкцій відсутні, оскільки у
діях товариства порушень законодавства при передачі майна до
статутного фонду та його оподаткуванні не встановлено.
Також, податкова інспекція вважає неправомірним віднесення до
податкового кредиту сум податків сплачених у складі вартості
проведених капітальних ремонтів. На думку ДПІ такі витрати не
пов’язані з господарською діяльністю позивача, оскільки не
направлені на отримання прибутку.
Колегія суддів зазначає, що ВАТ “Львівський хлібокомбінат”
передав використовувані ним приміщення в оренду та суборенду ДП
“Хлібокомбінат" від чого отримував дохід в розумінні п. 4.1
ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, як компенсацію наданих послуг з оренди.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передача основних фондів в оренду
визнається господарською діяльністю, оскільки спрямована на
отримання доходу та передбачає у ній регулярну та постійну
участь платника податку. Від такої діяльності позивач отримав
дохід в розумінні ст. 4 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Протягом 2002 року ВАТ “Львівський хлібозавод” проведено
капітальні ремонти вказаних приміщень і суми податку на додану
вартість, а суми податків сплачені в складі витрат на них
віднесено до податкового кредиту.
Згідно п.п. 7.4.1 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду
складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових
витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних
активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до підп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
амортизації підлягають витрати на проведення усіх
видів ремонтів основних фондів.
Таким чином, апеляційний господарський суд правомірно прийшов до
висновку про те, що ВАТ “Львівський хлібокомбінат” відповідно до
чинного законодавства було віднесено суми сплаченого податку на
додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки витрати
на проведення ремонтних робіт підлягають амортизації.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2003р.
законною та обґрунтованою і підстав для задоволення касаційної
скарги не вбачає.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторони оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові
залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
25.12.2003р. у справі № 5/2231-19/404 Господарського суду
Львівської області залишити без змін.