ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2004                                       Справа N 4/2460

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши касаційну        МПП “А”

скаргу

на постанову                 Житомирського апеляційного

                             господарського суду від 17.11.2003

                             року

у справі за позовом          ТОВ “АН”

до                           МПП “А”

про   стягнення 691 670 грн.

                       В С Т А Н О В И В:

у  квітні  2003 року ТОВ “АН” звернулось до суду з  позовом  про

стягнення з МПП “А” 691 670 грн.

Позивач зазначав, що протягом.10.2001 року за угодами купівлі  –

продажу ВАТ “НЗ” поставило відповідачу продукцію на суму 691 670

грн.,  яку  останній не оплатив, а оскільки право вимоги  згідно

договору  № 4 від 16.04.2003 року належить йому, просив стягнути

на його користь 691 670 грн.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 27.06.2003

року,  залишеним без змін постановою Житомирського  апеляційного

господарського суду від 17.11.2003 року позов задоволено.

У   касаційної  скарзі  відповідач  посилається  на  неправильну

правову  оцінку  судами обставин справи і просить  рішення  суду

першої  інстанції  і постанову апеляційного  суду  скасувати  та

постановити нове рішення.

Заслухавши  суддю-доповідача,  пояснення  представників  сторін,

перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги  судова

колегія  вважає,  що скарга не підлягає задоволенню  виходячи  з

наступного.

Із    поданих   позивачем   документів   вбачається,    що    на

протязі.10.2001  року на виконання угод купівлі  –  продажу  ВАТ

“НЗ”  поставило  МПП  “А”  товарно  –  матеріальні  цінності  на

загальну суму 691 670 грн., однак МПП “А” оплату за поставку  не

здійснило.

16.04.2003  року  ВАТ  “НЗ”  уступило  права  вимоги  ТОВ  “АН”,

відповідно  до договору уступки права вимоги та акту  прийому  –

передачі, (а.с. 11-13).

Відповідач  проти заявлених позовних вимог заперечує посилаючись

на  невідповідність довіреностей, як доказів  отримання  товарно

матеріальних  цінностей  уповноваженими  відповідачем   особами,

Інструкції   про  порядок  реєстрації  виданих,   повернутих   і

використаних  довіреностей  на  одержання  цінностей,  та  також

зазначає, що відповідальність за допущені порушення має лягти  в

даному випадку виключно на посадових осіб постачальника.

Проте,  як  вбачається  з  матеріалів справи,  надані  позивачем

довіреності в сукупності з розпорядженнями на відпуск  цукру  та

податковими  накладними (а.с. 14-27) є доказами  укладання  угод

купівлі  –  продажу  між відповідачем та ВАТ “НЗ”  та  виконання

даних угод останнім.

Зазначені довіреності містять в собі такі необхідні реквізити як

дата  видачі, прізвище, ім‘я по батькові та повні паспортні дані

уповноваженої  особи,  підпис  особи,  яка  видала  довіреність,

відбиток  печатки відповідача, зазначено термін дії  довіреності

та визначено назву продукції на одержання.

Крім того в усіх розпорядженнях на відпуск цукру є посилання  на

довўреностў,  з вказівкою на серію номер довіреності.  Одержання

товарно матеріальних цінностей здійснювалось в межах строку  дії

довіреностей визначеного відповідачем.

Ці  обставини були враховані судами попередніх інстанцій, а тому

підстав  для  скасування постановлених по справі  рішень  судова

колегія не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК  України

( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України, -

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну   скаргу   залишити   без   задоволення,   а   рішення

господарського суду Хмельницької області від 27.06.2003 року  та

постанову  Житомирського  апеляційного господарського  суду  від

17.11.2003 року, без змін.