826/18586/16 Про скасування постанов Державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження - 12.08.2020 Прийняття

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м.Києві, Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа - ОСОБА_1, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2017 року (головуючий суддя - Балась Т.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року (головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді - Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі № 826/18586/16.

І. Суть спору

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом про скасування:

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №46269429 від 30.01.2015, яка видана відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції;

- постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №28174773 від 17.08.2011, яка видана відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції;

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №28174773 від 28.12.2011, яка видана відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції;

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №35320107 від 22.11.2012, яка видана відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції в частині накладення арешту на майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Закони України "Про виконавче провадження" (1404-19) , "Про іпотеку" (898-15) та зазначає, що арешти на квартиру накладено з порушенням вимог, оскільки заставодержателя не було повідомлено про звернення стягнення на заставлене майно та не роз`яснено право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. В позовній заяві позивач вказує на те, що про наявність оскаржуваних постанов державних виконавців він дізнався 04.08.2016 при зверненні до приватного нотаріуса, а оскільки він не є учасником виконавчого провадження, то звернувшись до суду із даним позовом 28.11.2016 ним не пропущений строк звернення до адміністративного суду - 6 місяців.

Ухвалою суду від 06.03.2016 позов ТОВ "Кей-Колект" в частині скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 46269429 від 30.01.2015, яка видана відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції залишено без розгляду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди зазначили, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є лише дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому. Таким чином, у іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки тільки у випадку порушення боржником основного зобов`язання. Суди зазначили, що Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці та не встановлено обов`язку державного виконавця при накладенні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою. Отже, суди дійшли висновку, що чинним законодавством передбачена можливість звернення стягнення на іпотечне майно на користь стягувачів які не є іпотекодержателями, у разі, якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, проте, позивачем не надано відомостей щодо залишку боргу боржника за кредитним договором та вартості предмету іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

29 червня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року, в якій позивач просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що суд не мав права відмовляти у звільненні з-під арешту майна у зв`язку з фактом відсутності порушень забезпеченого іпотекою зобов`язання боржником на момент пред`явлення відповідної вимоги, адже такий факт порушення виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя й не пов`язується з його існуванням. Посилається на те, що існування накладених спірними постановами арештів перешкоджає йому реалізовувати своє право іпотекодержателя на звернення стягнення на це майно шляхом набуття права власності.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.12.2007 ОСОБА_1, як позичальник, уклала з АКІБ "УкрСиббанк", як Банк, договір про надання споживчого кредиту №11281035000.

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором було укладено іпотечний договір № 74759 від 28.12.2007, за умовами якого ОСОБА_1, як іпотекодавець, передає в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 .

13.02.2012 АКІБ "УкрСиббанк" відступив ТОВ Кей-Колект відповідно до договору факторингу №2 свої вимоги за зобов`язаннями позичальника за кредитним договором.

04.08.2016 позивачу при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором №74759 від 28.12.2007 накладено арешти:

постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 46269429 від 30.01.2015, яка видана відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції;

постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 28174773 від 17.08.2011, яка видана відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції;

постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №28174773 від 28.12.2011, яка видана відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції;

постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №35320107 від 22.11.2012, яка видана відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №46269429 від 30.01.2015, яка видана відділом державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції, накладено арешт на все майно ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 2223872,71 грн. Стягувач - ТОВ "Кей-Колект". Виконавче провадження №46269429 відкрито 30.01.2015 за заявою ТОВ "Кей-Колект" на виконання виконавчого листа №2-1644/11 від 24.09.2012, виданого Солом`янським районним судом м. Києва.

Крім того, суди встановили, що 15.08.2011 на виконання до ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві надійшов судовий наказ №2-н21017, виданий 23.06.2011 Солом`янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП по експлуатації та ремонту житлового фонду та об`єктів соціально-побутового призначення боргу в розмірі 5409,09 грн.

17.08.2011 головним державним виконавцем Сергою Н.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника, копії постанов направлено сторонам виконавчого провадження.

28.12.2011 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: за адресою: АДРЕСА_1 боржник не мешкає, майно не виявлено, про що складено відповідний акт. Згідно довідки УДАІ м. Києва автотранспортні засоби за боржником не зареєстровані. Відповідно до відповіді ДПІ у Солом`янському районі м. Києва боржник фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Залишок боргу становить 56 грн.

Виконавче провадження №28174773 з примусового виконання судового наказу №2-н21017, виданого 23.06.2011 Солом`янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП по експлуатації та ремонту житлового фонду та об`єктів соціально-побутового призначення борг в розмірі 5409,09грн знищено по закінченню 3-річного терміну зберігання виконавчих проваджень.

З приводу ВП № 35320107, яке перебувало на виконанні у ВДВС Оболонського РУЮ м. Києва, відповідач-2 будь-яких пояснень та доказів суду не надав.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 52 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV (606-14) ) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Частинами 4, 6 статті 54 Закону № 606-XIV встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини восьмої статті 54 Закону № 606-XIV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Згідно зі статтею 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.06.2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV (898-15) ) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною шостою статті 3 зазначеного Закону у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Як встановили суди попередніх інстанцій, на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором №74759 від 28.12.2007, накладено арешти спірними у цій справі постановами державних виконавців.

Суд зазначає, що накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна. Беручи до уваги наведені положення статті 3 Закону №898-IV є підстави погодитися з доводами позивача, що накладення арешту на згадане нерухоме майно порушує його право як іпотекодержателя, який в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, може звернути стягнення на предмет іпотеки.

Аналізуючи положення Закону №898-IV (898-15) , зміст яких наведено вище, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2018 року (справа № 910/4772/17) зазначив, що в разі, коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.

При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а отже й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

У контексті обставин цієї справи треба зауважити, що позивач, доводячи протиправність спірних постанов виконавця, навів аргументи щодо наявності підстав для звільнення з-під арешту нерухомого майна, яке водночас є предметом іпотеки.

Арешт на заставлене майно державний виконавець наклав з метою забезпечення реального виконання судових рішень, що з огляду на наведені вимоги Закону №606-XIV (606-14) є його обов`язком.

Обставин, які б вказували на те, що державний виконавець, коли виносив спірне рішення, діяв неправомірно (зокрема, що він не мав законних підстав накладати арешт, не мав повноважень для ухвалення такого рішення чи діяв у неправомірний спосіб) у справі не встановлено.

Натомість, Суд звертає увагу на те, що в касаційній скарзі скаржник фактично посилається на невирішення судами попередніх інстанцій питання звільнення з-під арешту майна, щодо якого позивач має статус іпотекодержателя. Водночас, колегія суддів зауважує, що з`ясування наявності підстав для звільнення з-під арешту майна вимагає іншого способу захисту та юрисдикційної форми його реалізації.

Постанова виконавця про накладення арешту передбачає перевірку її на відповідність критеріям, визначеним Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС) і позаяк в такому аспекті порушень законодавства суди не виявили, Суд погоджується з їхнім висновком про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі №825/1764/16, від 01 липня 2020 у справі №825/789/17.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.