ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01-08.04.2004 Справа N 1/6/1145-4/10/03
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В., Ходаківської І.П.,
розглянула у відкритому засіданні касаційну скаргу
Спеціалізованої податкової інспекції по роботі з великими
платниками податків у м. Запоріжжя (надалі СДПІ у м. Запоріжжя)
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 19.06.03
у справі N 1/6/1145-4/10/03 господарського суду Запорізької
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Запорізька міська енергетична компанія" (надалі Товариство)
до СДПІ у м. Запоріжжя
за участю Прокурора Запорізької області
про визнання недійсним рішення
В засіданні взяли участь представники:
позивача: Туркин С.М. (дов. N 1624 від 05.12.03),
відповідача: Коваль Р.Ю. (дов. від 23.06.03), Гришко Р.Ю.
(дов. від 22.03.04)
прокуратури: не з'явився
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою від 23.12.03 колегії суддів Вищого господарського
суду України розгляд справи було призначено на 26.02.04.
Ухвалою від 26.02.04 колегії суддів Вищого господарського
суду України розгляд справи, на підставі клопотання сторін, було
відкладено до 01.04.04.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч.1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 01.04.04 було оголошено перерву до 08.04.04 для
оголошення вступної та резолютивної частини постанови колегії
суддів Вищого господарського суду України.
Рішенням від 11.03.03 господарського суду Запорізької області
(суддя Хуторной В.М.) позов задоволено.
Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ у
м. Запоріжжя N 0000780302/0 від 12.09.02 р. в частині
донарахування податку на додану вартість в сумі 2800 грн. та
штрафних санкцій в сумі 700 грн., N 0000770302/0 від 12.09.02 в
частині донарахування податку на прибуток в сумі 7978 грн. і
штрафних санкцій в сумі 3884,4 грн., та повідомлення-рішення
N 0000950302/0 від 12.09.02 на суму 7643520,95 грн.
Постановою від 19.06.03 Запорізького апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого
Юхименка О.В., суддів Радченко О.П., Яценко О.М.) рішення
господарського суду Запорізької області залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням та постановою попередніх судових
інстанцій, СДПІ у м. Запоріжжя звернулася з касаційною скаргою, в
якій просить скасувати наведені судові акти як прийняті, на її
думку, при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Зокрема, скаржник посилається на те, що судом неправильно
застосовано ст. 1 Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, оскільки вказана норма визначає поняття
"електроенергія", а поняття "реактивна електроенергія" визначено
Правилами користування електричної енергії, які затверджені
постановою НКРЕ N 28 від 31.07.96 ( z0417-96 ) (z0417-96)
.
Вказаними правилами визначено, що реактивна електрична
енергія - це викликана електромагнітною незбалансованістю
електроустановок технологічно шкідлива циркуляція електричної
енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного
електричного струму, а тому на думку скаржника, відсутність в
договорі N 127 від 01.11.99 вказівки на розподіл електроенергії,
що постачається Товариству, на активну та реактивну енергію не
тільки не підтверджує факт придбання Товариством реактивної
електроенергії, але й прямо спростовує його.
Заявник також вважає, що висновок господарського суду про те,
що реактивна електроенергія відповідає ознакам товарної продукції,
не притаманна вказаним ознакам ст. 1 Закону України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
розглянувши матеріали судової справи, касаційну скаргу та
уточнення до неї, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю - доповідача по справі, приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи підтверджено, що за результатами
комплексної документальної перевірки Товариства з питань
дотримання податкового законодавства за період з 01.10.99 по
31.03.02 року, яка здійснена СДПІ у м. Запоріжжя, було складено
акт перевірки N 57/33-02 від 03.09.02 року.
В акті перевірки вказано, що в порушення п. 5.1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(надалі Закон), Товариство протягом періоду, що перевірявся,
безпідставно відносило до складу валових витрат вартість
реактивної електроенергії на суму 46,1 тис. грн., у зв'язку з чим
Товариству було донараховано податок на прибуток в сумі 7 978 грн.
та штрафні санкції в сумі 3 884,40 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що в акті перевірки СДПІ у
м. Запоріжжя зроблено висновок про порушення Товариством
п.п. 7.4.4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(надалі Закон "Про ПДВ") щодо безпідставного
віднесення до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 7 978 грн.
при розрахунках за реактивну електроенергію, яка на думку СДПІ у
м. Запоріжжя не є товаром і її вартість не може відноситися до
складу валових витрат.
Вказаний акт перевірки СДПІ у м. Запоріжжя став підставою для
прийняття податкових повідомлень - рішень від 12.09.02
N 0000770302/0 та N 0000780302/0.
В акті перевірки вказано про порушення Товариством п.п. 8.6.1
аб. "б" Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" від 21.12.00 N 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон N 2181)
щодо безпідставної виплати дивідендів засновникам підприємства на
суму 44 тис. грн. та операції по відчуженню векселів на суму 2950,
тис. грн. в періоді, що перевіряється, без письмового узгодження з
податковим органом, що найшло відображення в податковому
повідомленні-рішенні N 0000950302/0 від 12.09.02.
Вказаним повідомленням-рішенням було донараховано штраф в
розмірі 7 643 520,95 грн., тобто сума, яка була визначена в
повідомленні про наявність податкової застави всього рухомого та
нерухомого майна, та майнових прав від 12.02.01 за станом на
01.02.01.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
підставними висновки попередніх судових інстанцій щодо часткового
задоволення позовних вимог Товариства.
Так, колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з висновком судових інстанцій про те, що вимоги
Товариства щодо визнання частково недійсними повідомлень - рішень
від 12.09.02 N 0000770302/0 та N 0000780302/0 є обґрунтованими,
оскільки, відповідно до договору, який укладено Товариством з
Запорізькими центральними електричними мережами N 127 від 1.11.99
на постачання електричної енергії зі змінами та доповненнями,
оплата за активну електроенергію проводилась на рахунок
енергопостачальної організації, відповідно до ст. 151 Закону
України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
від 16.10.97 р., а
оплата за перетоки реактивної електроенергії проводилась
Товариством на поточний рахунок.
Судовими інстанціями підставно враховано, що виходячи з
змісту ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" N 575/97-ВР
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
від 16.10.97 р. (з наступними змінами), товарною
продукцією, призначеною для купівлі-продажу, є електрична чи
теплова енергія, в цьому випадку мова йде про електричну енергію
(без розподілу на активну та реактивну), яка і є предметом
купівлі-продажу. Плата за перетоки реактивної електроенергії
безпосередньо пов'язана з веденням виробництва і є складовою
частиною плати за електроенергію, яка є товарною продукцією, а
споживання реактивної енергії віднесено на собівартість
виготовленої продукції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що у відповідності до п. 5.1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та
обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація
вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Попередніми судовими інстанціями, при розгляді справи, було
враховано листа від 24.05.02 р. N 05-39-11/1641 НКРЕ України, де
визначено, що оплата за перетоки реактивної електроенергії не
можна вважати санкцією, а вона може бути визначена як адресний
економічний стимул, який має спонукати споживача до проведення
технічних заходів для зменшення реактивних перетікань та
встановлення відповідного компенсуючого обладнання, оскільки
перетікання реактивної електроенергії між мережами споживача та
електропередавальною організацією викликані в основному технічними
параметрами застарілого обладнання, технологій, тощо.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
попередніми судовими інстанціями правомірно враховано, що
п.п. 5.2, п.п. 5.3.5, п. 5.10 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
забороняється відносити до
складу валових витрат тільки сплату штрафів, неустойки чи пені та
не дозволяється встановлення додаткових обмежень щодо віднесення
витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що
зазначені в діючому законодавстві, а тому не має підстав адресний
економічний стимул відносити до штрафу чи до пені, а тому сплату
за перетоки реактивної електроенергії необхідно відносити до
складу валових витрат відповідно до діючого законодавства .
Колегія суддів Вищого господарського суду України також
враховує, що у відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий
кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податків у звітному податковому періоді у
зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають
амортизації, а тому на підставі встановлених обставин по справі
попередніми судовими інстанціями правомірно зроблено висновок про
те, що Товариством не було допущено порушення порядку формування
податкового кредиту, обов'язковою умовою застосування якого є
врахування сплачених (нарахованих) платником податків сум ПДВ у
зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
віднесена до складу валових витрат виробництва.
В той же час господарськими судами попередніх інстанцій
правомірно враховано, що позиція Державної податкової
адміністрації України, яка викладена в листі від 29.03.00
N 2206/5/16-1218 про віднесення до складу валових витрат плати за
перетоки реактивної електроенергії, була цілком протилежна
позиції, викладеної в Податковому роз'ясненні щодо застосування
п.п. 5.3.5 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
платниками податку на прибуток -
споживачами електричної енергії, затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації України від 12.07.02 N 330
( v0330225-02 ) (v0330225-02)
.
Вказане роз'яснення набрало чинності з III кварталу
2002 року, а перевірка охоплює період з 01.10.99 р. по 31.03.02 ,а
тому відповідно до п.п. 4.4.2 абз. "д" Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
не може бути притягнутий до відповідальності платник податків,
який діяв у відповідності з податковим роз'ясненням тільки на
підставі того, що в майбутньому таке роз'яснення було змінено.
За таких обставин правомірним вбачається висновок судових
інстанцій, що СДПІ у м. Запоріжжі неправомірно застосувало штрафні
санкції у сумі 3884,40 грн. по податку на прибуток та 700 грн. по
податку на додану вартість, передбачених ст. 17 Закону N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки до судових інстанцій не було надано доказів
про заниження суми податкових зобов'язань при розрахунках за
електроенергію.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що в акті перевірки зазначено те, що протягом 4 кв. 2001 року -
1 кв. 2002 року Товариством без згоди податкового органу здійснено
сплату дивідендів засновникам, які нараховані за результатами
фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою
відповідальністю "ЗМЄК" (надалі ТОВ "ЗМЄК") за 2000 рік під
забезпечення боргових зобов'язань по сплаті коштів за надані
товари, роботи та послуги постачальникам та підрядникам були
передані векселі на суму 400 602,80 грн., а також ТОВ "ЗМЕК" було
відчужено простий вексель N 693138494114 АКБ "Індустріалбанк"
номінальною вартістю 2 550 000 грн..
В акті вказано, що п.п. 17.1.8 Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що у випадку, коли платник податків, активи якого
знаходяться в податкової заставі, здійснив відчуження таких
активів без попереднього узгодження з податковим органом, то такий
платник податків додатково сплачує штраф в розмірі 100 відсотків
податкового боргу, відносно якого виникло право податкової
застави.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує
вимоги "Податкового роз'яснення положень підпункту 17.1.8 пункту
17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III
( 2181-14 ) (2181-14)
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами ", яке затверджено
наказом Державної податкової адміністрації України від 01.04.02
року N 142 ( v0142225-02 ) (v0142225-02)
, де зазначено, що у разі, якщо право
податкової застави виникло відповідно до Указу Президента України
від 4.03.98 N 167/98 ( 167/98 ) (167/98)
"Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами", для розрахунку штрафних санкцій використовується сума
податкової заборгованості, зазначена в податковому повідомленні.
Судовими інстанціями враховано положення п. 1.3 Закону N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно з яким податковим боргом вважається податкове
зобов'язання, узгоджене з платником податків або встановлене
судом, не сплачене в визначений термін, а також пеня, нарахована
на суму такого податкового зобов'язання та пп. 8.2.1 Закону
N 2181, відповідно до якого право податкової застави виникає у
випадку несплати в терміни, визначені цим Законом ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
суми податкового зобов'язання, самостійно визначене платником
податку або несплати в строки, встановлені цим Законом, суми
податкового зобов'язання, визначеного контролюючим органом.
Попередніми судовими інстанціями враховані вказані нормативні
акти та зроблено підставний висновок про те, що право податкової
застави пов'язано із розміром податкового боргу, який кожен раз
змінюється на дату звітного періоду, тому було зроблено висновок
що право податкової застави виникає (припиняється) кожен раз при
настанні випадків, перелічених в п.п. 8.2.1 Закону N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Оскільки матеріалами справи підтверджено, що СДПІ у
м. Запоріжжя при проведенні перевірки не визначило, який саме
податковий борг існував на дату правопорушень, за яке саме
правопорушення застосовано штраф, коли відбулися наведені
правопорушення, то попередніми судовими інстанціями обґрунтовано
зроблено висновок, що в такому випадку неможливо встановити
правильний розмір штрафу, який повинен бути застосований за
вказані правопорушення.
Крім того, судовими інстанціями обґрунтовано взято до уваги,
що СДПІ у м. Запоріжжі не надано доказів надіслання податкових
повідомлень Товариству, чим порушено вимоги п. 3.2 Порядку
надіслання органами державної податкової служби України податкових
повідомлень платникам податків (зі змінами та доповненнями), яке
було затверджено наказом Державної податкової адміністрації
України N 253 ( z0567-01 ) (z0567-01)
від 21.06.01, а тому судовими
інстанціями підставно визнано неправомірним застосування СДПІ у
м. Запоріжжя санкції у вигляді штрафу в розмірі 7 643 520,95 грн.
В той же час колегія суддів Вищого господарського суду
України при прийнятті постанови у даній справі приймає до уваги,
що у касаційній скарзі СДПІ у м. Запоріжжі в основному робиться
посилання на певні норми законодавства та намагання скаржника їх
роз'яснити чи витлумачити.
Також скаржник, в порушення вимог ч. 2 ст. 111 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, посилається на недоведеність обставин справи та
ставить питання про необхідність підтвердження або встановлення
окремих обставин, або про визначення щодо переваги одних доказів
над іншими чи здійснення додаткової перевірки доказів, що,
відповідно до ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, виходить за межі
касаційного оскарження.
За таких обставин постанову Запорізького апеляційного
господарського суду прийнято обґрунтовано при правильному
застосуванні норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Спеціалізованої податкової інспекції по
роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя залишити без
задоволення.
Постанову від 19.06.2003 року Запорізького апеляційного
господарського суду у справі N 1/6/1145-4/10/03 і рішення
Господарського суду Запорізької області від 11.03.2003 року
залишити без змін.