Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі –ДПІ) справу за її позовом до Відкритого акціонерного товариства "Чернігівнафтопродукт" (далі – Товариство) про стягнення суми адміністративно-господарської санкції,

У жовтні 2006 року ДПІ звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача 3 037 грн 50 коп. суми штрафної санкції за порушення вимог Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) (далі – Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ), а саме: за не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій.

Господарський суд Чернігівської області постановою від 12 грудня 2006 року позов задовольнив.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 19 березня 2007 року постанову суду першої інстанції скасував і ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 грудня 2008 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У скарзі за винятковими обставинами ДПІ просить скасувати рішення касаційного та апеляційного судів і залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування скарги вона послалася на неоднакове порівняно з іншими справами застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України та апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що при вирішенні питання правомірності застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції, належить керуватися нормою права, передбаченою статтею 250 Господарського кодексу України (далі – ГК), а при вирішенні питання встановлення строку звернення до суду про стягнення добровільно не сплаченої суми фінансової санкції – статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС). Оскільки строк застосування таких санкцій сплив, то підстав для задоволення вимог ДПІ суди апеляційної та касаційної інстанцій не знайшли.

Судами встановлено, що ДПІ звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення вищезгаданої суми фінансової санкції, визначеної ДПІ на підставі пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, посилаючись на те, що в добровільному порядку Товариство суму фінансової санкції до бюджету не сплатило.

За своєю суттю передбачена статтею 17 Закону № 265/95-ВР фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією і її застосування врегульоване нормами глави 27 ГК. При цьому колегія суддів відмічає, що адміністративно-господарська санкція як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а тому передбачений статтею 250 ГК строк адміністративно-господарської санкції застосовується при їх реалізації і не має безпосереднього відношення до строку звернення до суду, передбаченого статтею 99 КАС.

Відповідно до частини 2 статті 99 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлений річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 100 цього ж Кодексу, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Як вбачається з акта № 284/23-310 Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області 11 травня 2004 року було виявлено порушення Товариством пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

ДПІ звернулася з адміністративним позовом про стягнення з Товариства нарахованої фінансової санкції в розмірі 3 037 грн 50 коп. лише у жовтні 2006 року, тим самим, пропустивши строк, передбачений статтею 99 КАС.

Факт звернення Товариства до суду з приводу оскарження податкового повідомлення-рішення від 21 травня 2004 року № 0003602323/0 є реалізацією права суб’єкта господарювання і, як правильно вважали суди апеляційної та касаційної інстанції, не може впливати на перебіг строку звернення до суду у цій справі.

Колегія суддів відмічає, що приведені ДПІ в скарзі за винятковими обставинами доводи щодо неоднакового застосування однієї і тієї ж самої норми права не знайшли свого підтвердження, оскільки оскаржуваними судовими рішеннями в задоволенні позову відмовлено на підставі статей 99, 100 КАС, а ДПІ посилалась на інше застосування статті 250 ГК.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні скарги на підставі частин 1, 2 статті 244 КАС.

Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 242 і частинами 1, 2 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у м. Чернігові відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 грудня 2008 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Справа № 21-557 во09 Суддя-доповідач: Терлецький О.О.237 Кодексу адміністративного судочинства України