809/831/17 Про визнання наказу про звільнення з Управління Пенсійного фонду України незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - 29.07.2020 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську, начальника Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Козло Оксани Мирославівни, про визнання наказу незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року (прийняту в складі: головуючого судді Кафарського В.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Гуляка В.В., суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.)

I. Суть спору.

1. У червні 2017 року ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до начальника управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Козло Оксани Мирославівни (далі - відповідач 1), Управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську (далі - відповідач 2) у якому просить суд :

1.1.- визнати незаконним наказ начальника УПФУ м. Івано-Франківську Козло О.М. від 05.05.2017 року за №36-ОС "Про звільнення ОСОБА_1 ";

1.2. - поновити позивача на посаді головного спеціаліста сектору з виплати пенсій УПФУ в м. Івано-Франківську;

1.3. - стягнути з відповідачів на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу;

1.4. - стягнути з відповідачів в користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка вказує, що у зв`язку із реорганізацією управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську позивача звільнено з посади головного спеціаліста сектору з виплати пенсій управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". Позивач указує на протиправність дій та недотримання УПФУ у м.Івано-Франківську порядку вивільнення працівників, оскільки їй не запропоновані вакантні посади.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.

3. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську від 05.05.2017 за № 36-ОС про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору з виплати пенсій управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську. Стягнуто з управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8240,05 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору з виплати пенсій управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачі не діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що призвело до порушення права позивача на працю. Відповідачами не доведено чому перевага в залишенні на роботі надана іншим працівникам, та не доведено про неможливість перевести позивача з його згоди на іншу роботу в цій установі.

5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року змінено постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року, а саме а саме:

- абзац третій резолютивної частини постанови суду доповнити словами і цифрами "із 06 травня 2017 року";

- в абзаці четвертому резолютивної частини постанови суду формулювання "у розмірі 8240,05 грн." замінити формулюванням "у розмірі 5602,26 грн.";

- абзац п`ятий резолютивної частини постанови суду доповнити словами і цифрами "у розмірі 3987,05 грн.".

5.1. У решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року - залишено без змін.

6. Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що при визначенні загального розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 06.05.2017 року по 12.07.2017 року, який підлягає стягненню в користь позивача, суд першої інстанції не врахував розміру отриманої позивачем за цей період допомоги по безробіттю в Івано-Франківському міському центрі зайнятості.

IІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

7. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 25000 грн. та скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року в частині зменшення розміру виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в цій частині залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року.

8. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що соціальна допомога по безробіттю за своєю суттю не є заробітком та виплачується не з коштів роботодавця.

8.1. Крім того, позивачка указує, що відповідачі своїми діями спричинили нервові переживання, психологічну напруженість, втрату нормальних життєвих зв`язків, ділових відносин внаслідок незаконних дій відповідачів звільнення позивача з посади, а тому відповідно до статті 237-1 КЗпП України необхідно відшкодувати моральну шкоду у розмірі 25000 грн.

9. Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області не погоджуючись з постановою апеляційної інстанцій, звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

10. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач указує, що при звільненні працівників за скороченням штату Управлінням було дотримано усіх вимог закону. Відповідач зазначає, що в Управлінні з моменту попередження про звільнення і по дату звільнення ОСОБА_1 вакантних посад не було, а отже, була відсутня можливість запропонувати позивачці переведення на будь-яку іншу посаду. Після введення нового штатного розпису штатна чисельність працівників Управління скоротилась із 126 до 103.

10.1. Крім того, зазначає, що у позивача не було переваг для залишення на роботі перед іншими працівниками. В Управлінні позивач працювала на тимчасових посадах, допускала порушення трудової дисципліни, тривалий час перебувала на лікарняних.

11. Позивачка своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалась, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

12. Відповідачем до Суду надані заперечення на касаційну скаргу, в яких він просив залишити без задоволення касаційну скаргу позивача.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

13. Наказом УПФУ у м.Івано-Франківську №36-ОС від 05.05.2017 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивачку звільнено 05.05.2017 з посади головного спеціаліста сектору з виплати пенсій УПФУ в м.Івано-Франківську, у зв`язку з реорганізацією, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 ЗУ "Про державну службу" (а.с. 11).

14. Підставою для звільнення у вказаному Наказі зазначено попередження ОСОБА_1 від 06.03.2017 року та згода профспілкового комітету (протокол №10 від 19.04.2017 року).

15. Уважаючи порушенням своїх прав відповідачами та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)

16. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

17. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

18. Згідно із підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України (2747-15) унесені зміни.

20. Водночас пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

21. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України (2747-15) , що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.

22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

24. Згідно із положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

25. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 Закону України "Про державну службу").

26. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

27. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

28. Частиною четвертою статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

30. Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

31. Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

32. Вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

33. Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

34. Згідно з Класифікатором професій (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327 кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи. Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією. Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов`язки.

35. З аналізу наведеного визначення можна зробити висновок, що кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією.

36. Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

37. Отже, положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України декларує дві імперативні норми. По-перше, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення пропонує працівникові іншу роботу. По-друге, під іншою роботою на тому ж підприємстві, установі, організації в даній статті КЗпП України (322-08) мається на увазі, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров`я і які може виконувати працівник, і не лише за місцем роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які були в юридичної особи упродовж періоду від вручення працівнику письмового попередження про звільнення із займаної посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці по день його звільнення.

38. Тобто, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

39. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

40. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

41. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (100-95-п) (далі Порядок).

42. Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

43. В силу пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

44. За змістом абзацу 2 пункту 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

45. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку).

VI. Оцінка Верховного Суду

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Верховний Суд виходить з наступного.

46. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

47. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

48. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно структури УПФУ в м. Івано-Франківську, затвердженої 27.05.2015 року, кількість штатних посад в Управлінні становила 126, в тому числі у Відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії - 42.

49. Штатними розписами УПФУ в м. Івано-Франківську на 2015 р. і на 2016 р. було передбачено також загальну кількість штатних працівників - 126. При цьому, у Відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії входили Сектор з питань призначення і перерахунку пенсій та Сектор з виплати пенсій. Загальна кількість штатних посад у вказаному Відділі та Секторах становила також 42, в тому числі головних спеціалістів - 38. У Секторі з виплати пенсії було передбачено головних спеціалістів - 15.

50. На виконання постанови КМУ від 21.12.2016 року №988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" (988-2016-п) та постанови правління ПФУ від 22.12.2016 року № 29-1 "Про примірні структури територіальних органів Пенсійного фонду України", відповідно до наказу головного управління ПФУ в Івано-Франківській області № 16 від 14.02.2017 р. "Про штатну чисельність працівників органів ПФУ Івано-Франківської області", затверджено штатну чисельність працівників органів ПФУ Івано-Франківської області.

51. Так, згідно штатного розпису та структури на 2017 рік штатна чисельність управління ПФУ в м. Івано-Франківську складає 103 посади, в тому числі 100 посад державних службовців. У структуру Управління входять Відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій №1 з кількістю штатних посад - 22, в тому числі головних спеціалістів - 19, провідних спеціалістів - 1, та Відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій №2 з кількістю штатних посад - 22, в тому числі головних спеціалістів - 19, спеціалістів - 1.

52. Отже, внаслідок змін штатного розпису та структури управління ПФУ в м.Івано-Франківську на 2017 рік штатна чисельність посад працівників з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій збільшилась із 42 до 44, в тому числі спеціалістів - із 38 до 40.

53. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій що є безпідставними доводи скаржника про те, що в Управлінні відбулось скорочення штату та чисельності штатних посад працівників з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, в тому числі головних спеціалістів.

54. Також необхідно зазначити, що матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 в управлінні ПФУ в м. Івано-Франківську працювала з 01.10.2009 р., а з 23.07.2015 р. позивач працювала на посаді головного спеціаліста сектору з виплати пенсій УПФУ в м. Івано-Франківську, тимчасово, на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 (а.с. 40-43).

55. Наказом №24-ОС від 20.04.2017 року основного працівника ОСОБА_2 переведено з посади головного спеціаліста сектору з виплати пенсій на посаду спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій №2, продовживши їй відпустку для догляду за дитиною (а.с. 44).

56. При цьому, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що звільнення позивачки ОСОБА_1 з тимчасової посади відбулося під час відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2, і прийняття на цю тимчасову посаду іншого працівника, без здійснення пропозиції позивачу будь-якої іншої посади.

58. Отже, посилання скаржника про те, що після введення штатного розпису на 2017 рік в Управлінні не було вільних посад, які б могли бути запропоновані позивачу ОСОБА_1 є необґрунтованими.

59. Стосовно доводів скаржника щодо переваг ОСОБА_3 перед позивачкою щодо залишення на роботі, колегія суддів не приймає до уваги оскільки вказані обставини зазначені скаржником лише в касаційній скарзі.

60. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції та апеляційного інстанцій дійшли до правильного висновку, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачі не діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що призвело до порушення права позивача на працю. Відповідачами не доведено чому перевага в залишенні на роботі надана іншим працівникам, та не доведено про неможливість перевести позивача з його згоди на іншу роботу в цій установі.

61. Стосовно висновків суду апеляційної інстанції щодо зменшення розміру виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд першої інстанції не врахував розміру отриманої позивачем за цей період допомоги по безробіттю в Івано-Франківському міському центрі зайнятості, колегія суддів зазначає наступне.

62. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

63. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

64. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

65. До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року по справі №826/808/16.

66. Проте, апеляційний суд на наведене не звернув належної уваги та безпідставно зменшив розмір виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

67. За таких обставин ухвалені у справі рішення суду апеляційної інстанцій у зазначеній частині підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

68. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів в користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

69. Суд касаційної інстанції наголошує, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

70. Ураховуючи, що постанова суду першої інстанції від 12.07.2017 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди не оскаржена позивачем в апеляційному порядку, тому суд апеляційної інстанції переглядаючи апеляційну скаргу в межах її доводів відповідно до частини другої статті 308 КАС України не порушив норми процесуального права а тому Суд касаційної інстанції вважає, що підстав для перегляду рішень в частині відмови щодо стягнення з відповідачів на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 грн., не має.

71. Отже, Верховний Суд констатує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, цей суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

72. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

73. Відповідно до частини першої статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

74. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а суд апеляційної інстанції змінив її помилково.

VІІ. Судові витрати

75. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

76. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,-

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року в частині зміни постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року щодо зменшення розміру виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та в цій частині залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року.

4. У решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.