815/6828/17 Про зобов`язання УПФУ провести поновлення та виплату пенсії за віком - 29.07.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії за віком, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Семенюк Г.В., Потапчук В.О., Шляхтицького О.І. від 29 травня 2018 року,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі провести їй поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року шляхом призначення її відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі з проведення індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що додані до заяви, з дати її звернення - 28 липня 2017 року.

В іншій частині позовних вимог щодо зобов`язання поновити виплату пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 27 липня 2017 року, здійснення індексації та компенсації відмовлено.

3. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року скасовано.

Прийнято постанову про часткове задоволення позову.

Зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 в раніш встановленому розмірі з 26 червня 2017 року, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що додані до заяви, з дати її звернення - 28 липня 2017 року.

Позовні вимоги щодо зобов`язання поновити виплату пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 25 червня 2017 року, здійснення індексації та компенсації залишено без розгляду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. Із цього часу органи Пенсійного фонду України зобов`язані відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Водночас з посиланням на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (z1566-05) (далі - Порядок № 22-1), зазначено, що оскільки представник позивача звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії 28 липня 2017 року, виплату пенсії позивачу слід відновити саме з цієї дати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулася із касаційною скаргою, в якій просить змінити його в частині строку, з якого має бути поновлена виплата пенсії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 .

7. З жовтня 1996 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримувала пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № 125884.

8. 02 жовтня 2000 року ОСОБА_1 виїхала за кордон на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

9. З моменту виїзду за кордон виплату пенсії позивачу було припинено на підставі статей 49, 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

10. 28 липня 2017 року представником ОСОБА_1 було подано до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

11. За наслідками розгляду заяви 14 вересня 2017 року Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі повідомлено позивача про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії з посиланням на те, що Рішенням Конституційного суду України з 07 жовтня 2009 року №25-пр/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визнано неконституційними та у зв`язку з чим, положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втрачають чинність з 07 жовтня 2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційного суду України, а тому виплата пенсій поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07 жовтня 2009 року.

12. Вважаючи рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо відмови в поновленні виплати пенсії протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що вона має право на відновлення пенсії з 07 вересня 2009 року, тобто з дати прийняття Конституційним Судом України Рішення у справі№ 25-рп/2009.

Водночас скаржниця зауважує, що застосування судами України встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку звернення до суду під час прийняття до розгляду та/або вирішення питання задоволення вимог щодо стягнення/призначення/поновлення періодичних виплат є судовою помилкою, яка вже неодноразово виправлялася Верховним Судом України та іншими судами. На її переконання, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, коли замість строку поновлення пенсії, який повинен встановлюватися виключно відповідно до статей 46 та 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", застосували строк, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду з позовом.

14. У відзиві на касаційну скаргу Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, вказуючи на законність судового рішення апеляційного суду, у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 просить відмовити.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

16. Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

17. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 цього Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

18. Згідно зі статтею 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

19. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

20. Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

21. У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 []; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року (v025p710-09) не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (№5856/72), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.

22. У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

23. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

24. Згідно із частиною другою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

25. Водночас згідно з пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

26. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).

27. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

28. Згідно із частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

29. Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

30. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

31. Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

32. Необхідно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).

33. З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) . Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

34. Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

35. Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.

36. У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

37. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

38. Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України (254к/96-ВР) та Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

39. Слід зазначити, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

40. При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

41. Водночас відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

42. Також слід звернути увагу на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

43. Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії "презумпції знання закону", тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

44. Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

45. Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

46. У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року (v025p710-09) у справі № 25-рп/2009;

- наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

47. Встановлено, що позивачка через свого представника звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

48. Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України". Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року (v025p710-09) у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

49. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

50. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року (v025p710-09) у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

51. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

52. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

53. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

54. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу №815/1226/18 з подібними правовідносинами, у постанові від 20 травня 2020 року висловила позицію про те, що статті 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) . Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

55. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

57. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, вважає що при ухваленні оскаржуваного судового рішення в частині зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 28 липня 2017 року суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування матеріального права.

58. Оскільки доводи касаційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права знайшли підтвердження під час касаційного перегляду, Суд дійшов висновку, що відповідне судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови - про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року скасувати.

Ухвалити постанову про часткове задоволення позову.

Зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів"