826/10166/16 Про визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення районної в місті державної адміністрації щодо відмови особі у видачі посвідчення інваліда війни, та зобов`язання видати особі відповідне посвідчення - 29.07.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року у складі судді Добрянської Я.І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Твердохліб В.А. (головуючий), суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О. у справі за її позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому просила:

1.1 визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі посвідчення інваліда війни;

1.2 зобов`язати відповідача видати позивачу відповідне посвідчення.

2. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, відмовив у задоволенні позову.

2.1 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що належних та допустимих доказів на підтвердження фактичної участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони справа не містить, поряд із цим відсутнє також документальне підтвердження участі позивача у таких формуваннях, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Крім того, позивачем не доведено, що характер виконуваних позивачем робіт відносився до завдань Цивільної оборони.

3. Судами попередніх інстанцій встановлено що:

3.1 Позивач згідно посвідчення серії А № НОМЕР_1 від 11 квітня 2002 року та вкладки до нього НОМЕР_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1).

3.2 Відповідно до довідки Київської міської спеціалізованої радіологічної медико-соціальної експертної комісії серії МСЕ №152488 від 21 вересня 1999 року позивачу встановлена II група інвалідності у зв`язку із захворюванням, яке пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

3.3 16 травня 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою про видачу "Посвідчення інваліда війни" та до заяви додала: копію паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію довідки МСЕК, копію Інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 22 березня 2016 року №01.1-14/494/10.

3.4 Відповідач листом від 18 травня 2016 року №37/09-10356 відмовив у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, посилаючись на те, що відповідно пункту 9 статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-ХІІ (3551-12) ) до інвалідів війни належать особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони і є інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Однією із вимог щодо встановлення статусу інваліда війни відповідно зазначеної норми Закону є документальне підтвердження факту залучення особи до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. А тому, підстав для видачі позивачу посвідчення інваліда війни немає через відсутність документів про залучення до формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської АЕС.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким позов задовольнити.

4.1. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначила, що посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Вважає, що відповідач безпідставно вимагає документальне підтвердження, саме, участі її у формуваннях цивільної оборони.

5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу. На його обґрунтування посилається на те, що відмовляючи позивачці у наданні посвідчення інваліда війни, діяв у межах наданих йому повноважень та у відповідності до вимог законів України. Зазначає, що рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права, тому у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

6. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

8. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

10. Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 (302-94-п) , посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ (3551-12) .

11. Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

12. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

13. Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року №90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, у тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

14. Суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов`язків.

15. Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

16. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

17. З огляду на наведене вище колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні достатні підстави для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ.

18. Отже, за наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

19. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого, 10 травня, 7 червня, 21 серпня 2018 року (справи №№ 368/1579/14, 279/12162/15-а, 377/797/17, 79/2285/16-а, відповідно).

20. Інші доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, а зводяться до переоцінки досліджених судами доказів.

21. На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.

22. У відповідності до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -