711/8774/12 Про скасування окремого пункту рішення сільської ради "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" в частині надання особі дозволу і розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, скасування рішення сільської ради "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства", та зобов`язання сільського голови повторно внести до порядку денного чергової сесії сільської ради розгляд заяви про надання дозволу на збір документів для проекту відведення земельної ділянки у приватну власність - 29.07.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Бевзенка В.М., Берназюка Я.О., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до сільського голови с. Вільхівці Маринця Івана Степановича, Вільховецької сільської ради, третя особа - ОСОБА_3, про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії та прийняти рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Тячівського районного суду Закарпатської області у складі Ніточко В.В. від 07.03.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьмича С.М., Гулида Р.М., Улицького В.З. від 10.02.2015,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися з позовом до сільського голови с. Вільхівці Маринця І.С., Вільховецької сільської ради (далі - Сільський голова, Сільрада відповідно, відповідачі), третя особа - ОСОБА_3, у якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просили:

- скасувати пункт 2 рішення 12-ї сесії VІ-го скликання Вільховецької сільської ради №237 від 23.05.2012 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" в частині надання дозволу і розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), площею 1,3229 га в с. Сасово в урочищі "Мазоруське";

- скасувати рішення чотирнадцятої сесії VI-го скликання Вільховецької сільської ради №296 від 20.09.2012 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" (далі - спірні рішення);

- зобов`язати сільського голову с. Вільхівці Тячівського району Маринця Івана Степановича повторно внести до порядку денного чергової сесії Вільховецької сільської ради розгляд заяви ОСОБА_1 від 23.05.2012 про надання дозволу на збір документів для проекту відведення їй земельної ділянки у приватну власність площею 1,184 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі "Григоришино" (альтернативні назви "Маричево", "Мазуруське") с. Сасово Вільховецької сільської ради, яка перебуває у постійному користуванні сім`ї ОСОБА_5, згідно рішень 8-ї сесії XXII скликання Вільховецької сільської ради від 29.08.1997;

- зобов`язати Вільховецьку сільську раду Тячівського району Закарпатської області на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй дозволу на збір документів для проекту відведення земельної ділянки у приватну власність площею 1,184 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі "Григоришино" (альтернативні назви "Маричево", "Мазуруське") с. Сасово Вільховецької сільської ради, яка перебуває у постійному користуванні сім`ї ОСОБА_5, згідно рішень 8-ї сесії XXII скликання Вільховецької сільської ради від 29.08.1997;

- зобов`язати Вільховецьку сільську раду повідомити позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату, час та місце проведення чергової сесії, на якій повторно розглядатиметься заява ОСОБА_1 від 23.05.2012 для їх особистої присутності на сесії при розгляді цього питання.

2. У позові наводились аргументи про те, що 23.05.2012 відповідач - Сільський голова скликав дванадцяту сесію VІ-го скликання, на якій було прийнято спірне рішення №237. Цим рішенням надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 1,3229 га. в урочищі "Мазуруське" с. Сасово Вільховецької сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

3. Вищезазначене рішення позивачі вважали незаконним, оскільки даною земельною ділянкою родина ОСОБА_6 (позивач з чоловіком, його брати та батьки) користуються ще з початку 90-х років минулого століття.

4. Позивачі звертали увагу на те, що рішенням Вільховецької сільської ради від 29.08.1997 "Про виділення земельних ділянок у постійне користування" було надано у постійне користування батькові позивача ОСОБА_6, її брату ОСОБА_7 та позивачу ОСОБА_2 земельні ділянки, площею по 0,40 га кожна, в урочищі "Маричево" (ще одна назва урочище "Григоришино"). Такі рішення є чинними і ніким не скасовані чи визнані недійсними по даний час. В подальшому було прийнято рішення приватизувати родинну землю, шляхом отримання позивачем ОСОБА_1 її у власність для ведення особистого селянського господарства. З цією метою, 23.05.2012 позивачем ОСОБА_1 було подано відповідачу - сільському голові Маринець І.С. заяву з проханням надати дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки площею 1,184 га в с. Сасово в урочищі "Маричево".

5. У позові зазначалось, що виділяючи земельну ділянку ОСОБА_3 в урочищі "Мазуруське", назву останнього було спеціально зазначено, щоб ввести в оману її та сусідів, стверджуючи, що урочище "Мазуруське" і урочище "Маричево" є різними за місцезнаходженням. Проте, як стверджували позивачі, урочище "Маричево" і урочище "Мазуруське" є одним і тим самим урочищем, тобто ОСОБА_3 фактично було виділено землю на родинній землі ОСОБА_6.

6. Позивачі також наполягали на незаконності спірного рішення Сільради №296 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства" й з цього приводу зазначали, що таке рішення підлягає скасуванню через порушення Вільховецькою сільською радою норм матеріального права при його прийнятті, оскільки, відмовляючи у наданні дозволу на збір документів для проекту відведення земельної ділянки у приватну власність Вільховецька сільська рада послалася на приписи пункту 4 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), де сказано, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

7. Разом з тим, позивачі відзначали, що відповідач не вказав у рішенні коли, ким і де позивачам було надано земельну для ведення особистого селянського господарства, натомість лише зазначено, що згідно з пунктом 1 розпорядження голови Тячівської РДА №337 від 31.05.2012 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки" ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться за межами населеного пункту Вільхівці - Масово, в урочищі "Григоришино" (Морицово), площею лише 0,3064 га, а не 2 га, для ведення особистого селянського господарства.

8. Спираючись на такі аргументи, позивачі вважають, що неправильне тлумачення Вільховецькою сільською радою та її посадових і службових осіб норм ЗК України (2768-14) , Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) (далі - Закон №280/97-ВР (280/97-ВР) ), Конституції України (254к/96-ВР) , призвело до прийняття незаконних рішень та вчинення неправомірних дій, які порушують права позивачів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 07.03.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015, у задоволенні позову відмовлено.

10. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що рішення Вільховецької сільської ради від 29.08.1997 про надання ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 в постійне користування земельних ділянок, розміром 0,40 га не було реалізоване, а земельні ділянки на місцевості в натурі виділено не було.

11. З урахуванням таких обставин, які знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду справи, суди дійшли висновку про те, що спірним рішенням Сільради №237 від 23.05.2012 не було порушено прав позивачів, оскільки в останніх відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, виділену ОСОБА_3

12. Суди також зазначали, що позивачами не було надано жодних доказів того, що вищевказане рішення було прийнято з порушенням встановленої процедури чи законодавчих норм.

13. Суди попередніх інстанцій не знайшли підстав й для скасування спірного рішення №296 від 20.09.2012, оскільки, позивач, звертаючись 23.05.2012 з заявою про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, чітко вказала, які саме земельні ділянки вона хоче приватизувати. Водночас, суди зауважили, що сам факт використання певної земельної ділянки в минулому без будь-яких правовстановлюючих документів на неї, не може бути підставою для отримання вказаної земельної ділянки.

14. Суди погодились з наведеним у вищевказаному рішенні обґрунтуванням, яке стало підставою для його прийняття, оскільки відповідно до частини четвертої статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

15. Водночас, статтею 121 цього ж Кодексу передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

16. Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем використано права на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, що підтверджується розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області № 337 від 31.05.2012 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки".

17. В той же час, суди відхилили доводи позивачів про те, що земельну ділянку отримано в розмірі меншому ніж передбачений статтею 121 ЗК України, оскільки вказаною статтею передбачений максимальний розмір земельної ділянки, яку може отримати особа безоплатно. Однак, статтею 116 цього ж Кодексу чітко передбачено, що безоплатна передача у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Тобто особа має право на таку передачу лише один раз в розмірі не більшому ніж 2,0 гектара.

18. Враховуючи усе вищенаведене колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування спірного рішення Сільради №296 від 20.09.2012.

19. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення решти позовних вимог, оскільки такі є похідними від вищевказаних, які, як встановлено судовим розглядом справи, є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, позивачі подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а позовні вимоги задовольнити повністю.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21. Як випливає з встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, рішенням Вільховецької сільської ради №237 від 23.05.2012 ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,3229 га в

АДРЕСА_2 . Згідно рішення Вільховецької сільської ради від 29.08.1997 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 надано в постійне користування земельні ділянки, розміром 0,40 га, в урочищі "Маричево".

23. Згідно рішення Вільховецької сільської ради №296 від 20.09.2012, ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, площею 1,1840 га в с. Сасово, урочище "Григоришино (Маричово)", на підставі пункту 4 статті 116 ЗК України.

24. Із розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області №337 від 31.05.2012 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки" вбачається. що ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться за межами населеного пункту Вільхівці - Сасово, в урочищі "Грігорішино" (Морицово), площею 0,3064 га, для ведення особистого селянського господарства.

25. Згідно листів Вільховецької сільської ради № 34/02-23 від 18.02.2014 та №60/02-23 від 06.03.2014, у Вільховецькій сільській раді відсутня інформація про розташування урочища "Маричево".

26. Із листа Вільховецької сільської ради № 34/02-23 від 18.02.2014 вбачається, що ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 згідно рішення Вільховецької сільської ради від 29.08.1997 земельні ділянки в натурі не виділялися та документи, що посвідчують право власності або користування не видавалися.

27. Свідки ОСОБА_9 (Вільховецький сільський голова у 1997 році), ОСОБА_10 та ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснили, що урочище "Маричево" і урочище "Мазуруське" є різними урочищами, тобто не є одним і тим самим урочищем.

28. В судовому засіданні встановлено, що на виконання рішення Вільховецької сільської ради від 29.08.1997, згідно якого ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 надано в постійне користування земельні ділянки, розміром 0,40 га, в урочищі "Маричево", межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) землевпорядними організаціями встановлені не були, і документи на право користування даними земельними ділянками не видавалися, тобто це рішення є нереалізованим.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

29. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги позивачі, окрім доводів, які є аналогічними до викладених у позовній заяві, наводять аргументи про те, що дії суддів першої та апеляційної інстанцій є упередженими та неправомірними, оскільки, при розгляді цієї справи, не в повному обсязі з`ясовані дійсні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення. При цьому, на переконання скаржників, дану справу розглянуто односторонньо, а висновки, зроблені судами, містять ряд невідповідностей обставинам справи, допущено неправильне тлумачення норм матеріального і порушення норм процесуального права, що призвело до тривалого та неправильного вирішення спору.

30. Зокрема, скаржники зазначають, що під час судового розгляду справи у судах попередніх інстанцій ними були надані достатні докази сумлінного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою, стосовно якої третій особі - ОСОБА_3 відповідачами надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї ділянки.

31. Однак, згідно з позицією позивачів, суди попередніх інстанцій такі документи не врахували та залишили поза увагою той факт, що у саме у них виникло переважне право на отримання відповідної документації для приватизації вищевказаної земельної ділянки в порядку права набувальної давності згідно статей 118, 119 ЗК України.

32. Наведене, на переконання скаржників, свідчить про намагання голови сільської ради незаконно та через підставних осіб особисто заволодіти їх "родинною" землею, яка належала батькам на праві приватної власності до організації місцевого колгоспу у 1951 році й з 09.04.1991 на праві постійного, сумлінного, відкритого і безперервного користування ними по теперішній час.

33. У касаційній скарзі наголошується й на тому, що судами повністю проігноровано наведене позивачами правове обґрунтування виникнення у них права постійного користування спірною земельною ділянкою, а саме - не взято до уваги: договір від 09.04.1991 №71 щодо права постійного користування землею, укладеного між радгоспом "Зоря комунізму" с. Вільхівці та ОСОБА_6, ОСОБА_11 ; план землекористування земельної ділянки, переданої радгоспом ОСОБА_6 та ОСОБА_11 в натурі відповідно до зазначених межових знаків; акт прийому - передачі земельної ділянки в натурі відповідно до зазначених межових знаків на умовах права постійного користування; рішення восьмої сесії Вільховецької сільської ради ХХІІ скликання від 29.08.1997 "Про виділення земельних ділянок у постійне користування" батькові ОСОБА_12, рідному брату ОСОБА_7, та позивачці - ОСОБА_2 на підставі згоди радгоспу "Зоря".

34. Скаржники відзначають, що вищезгадані документи є чинними, ніким не оскаржені та не скасовані, а на спірній земельній ділянці розташовані збудовані сім`єю ОСОБА_6 житловий будинок, надвірні споруди для утримання худоби, колодязь з питною водою, проведено за власні кошти окультурення, оброблення та огорожу цієї земельної ділянки.

35. Посилаючись на вказані обставини, позивачі вважають, що спірні рішення відповідачів спрямовані на умисне і незаконне позбавлення їх права на приватизацію земельної ділянки, якою вони фактично користуються починаючи з 1991 року і по теперішній час та здійснюють відповідні видатки стосовно утримання цього майна.

36. В касаційній скарзі також наводиться обґрунтування порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки через введення в оману суддів колишнім сільським головою Маринець І .С., який особисто брав участь у судових засіданнях, справа розглядалась не об`єктивно та без належного з`ясування усіх обставин, без належного дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

38. Разом з тим, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

39. Отже, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції.

40. Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

41. В той же час, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

42. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

43. При цьому, відповідно до частини другої статті 4, пункту першого частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

44. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

45. Наведені норми права узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

46. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

47. У частині першій статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

48. Слід зауважити, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

49. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

50. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

51. Якщо ж порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

52. Таке правозастосування узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 (справа №11-479апп18 (№ 805/4506/16-а)), від 05.12.2018 у справі №815/7008/15 (провадження №11-1149апп18), від 15.05.2019 у справі №0540/6280/18-а (провадження №11-210апп19).

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

53. Як випливає з встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, позивачі наполягають на тому, що вони є добросовісними користувачами спірної земельної ділянки, стосовно якої їм відмовлено у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення у власність й, водночас, як вважають скаржники, незаконно надано такий дозвіл третій особі.

54. Тобто, з наведених позивачами обґрунтувань і обставин цієї справи вбачається, що звернення до суду з даним позовом обумовлено необхідністю захисту цивільного права користування земельною ділянкою, яка, як наголошують скаржники, належить їм на праві постійного користування та повинна набуватись ними у власність з урахуванням переважного права на цю землю в порядку набувальної давності. Мотиви даного позову свідчать і про те, що на спірній земельній ділянці розташовані й об`єкти нерухомого майна (житловий будинок і господарські споруди), елементи благоустрою, споруджені (встановлені) позивачами за власні кошти, та які, у разі реалізації ОСОБА_3 спірного рішення відповідача, незаконно перейдуть до неї.

55. За наведеного, подана у цій справі позовна заява спрямована на захист цивільних прав позивачів на землю, рухоме і нерухоме майно, яке на ній розташоване, від порушень з боку відповідачів та третьої особи, а отже у даному конкретному випадку існує приватно - правовий спір, який повинен вирішуватись судами цивільної юрисдикції, що, в свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що даний спір позбавлений ознак публічно - правового, оскільки є спором щодо захисту цивільних прав позивачів, а тому, з огляду на суб`єктний склад учасників спірних правовідносин та предмет спору, такий повинен вирішуватись судом цивільної юрисдикції.

57. Вищенаведене не враховано судами попередніх інстанцій, які допустили порушенням норм процесуального права і ухвалили судові рішення, що не відповідають закону.

58. За правилами пункту 5 частини першої статті 349, частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

59. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

60. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

61. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 341 КАС України).

62. В той же час, пунктом 1 частини першої статті 238, частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

63. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу частково, а ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення скасувати і закрити провадження у справі. При цьому, роз`яснити позивачу, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

64. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 354, 355, 356 підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (2747-15) , пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 07.03.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015 - скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до сільського голови с. Вільхівці Маринця Івана Степановича, Вільховецької сільської ради, третя особа - ОСОБА_3, про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії та прийняти рішення.

Роз`яснити позивачам, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду, а також про наявність у них права протягом десяти днів з дня отримання ними цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.