159/3073/18 Про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Органу ДВС про опис та арешт майна (коштів) боржника - 29.07.2020 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Коваля Р. Й. (головуючий), Гуляк В. В., Довгополова О. М.

І. Суть спору

1. У червні 2018 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (надалі також Орган ДВС, відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Органу ДВС від 5 червня 2018 року ВП № 5535456 про опис та арешт майна (коштів) боржника.

2. Позов обґрунтований тим, що згаданою постановою описано та накладено арешт на майно, зокрема, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 (надалі також ОСОБА_2 ). Разом із цим, ця квартира, також належить позивачеві на праві спільної сумісної власності. Позивач вважав, що накладення арешту на квартиру порушує його конституційні та законні права на вільне користування та розпорядження своєю власністю.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Ковельський міськрайонний суд Волинської області вироком від 21 червня 2017 року визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених частиною першою статті 309, частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) і визначив йому покарання: за першою статті 309 КК у виді 1 року позбавлення волі; за частиною другою статті 307 КК у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить засудженому на праві приватної власності, із застосуванням статті 69 КК.

4. На підставі вказаного вироку видано виконавчий лист від 29 листопада 2017 року № 159/1932/17, 1-КП/159/197/17 в частині конфіскації майна ОСОБА_2

5. 11 грудня 2017 року головний державний виконавець Органу ДВС Поліщук О. В. відкрила виконавче провадження № 55354569 з виконання цього виконавчого листа про конфіскацію в дохід держави всього майна, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

6. Постановою від 5 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 55354569 державний виконавець описала та наклала арешт на майно, зокрема, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить боржнику - ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

7. Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду.

8. Суди також установили, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 січня 2005 року № 6766 та витягу Волинського обласного бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 березня 2005 року № 6742871 квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, також належить позивачу на праві спільної сумісної власності.

9. Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2018 року у справі № 159/2973/18, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року, задоволено подання головного державного виконавця Органу ДВС Поліщук О. В. і визначено частку боржника ОСОБА_2 в розмірі 1/2 частки в спільному майні - квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 січня 2005 року належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій

10. Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 21 січня 2019 року позов задовольнив повністю: визнав протиправною та скасував постанову головного державного виконавця Органу ДВС про опис та арешт майна боржника від 5 червня 2018 року у виконавчому провадженні № 55354569.

11. Ухвалюючи таке рішення, місцевий адміністративний суд виходив із того, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, а тому для ефективного способу відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення є визнання протиправною та скасування спірної постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.

12. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2019 року скасував зазначене рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року й ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

13. Таке своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що належним способом захисту прав позивача є звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту, а відповідач учиняв виконавчі дії у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України "Про виконавче провадження.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. Позивач, уважаючи судове рішення суду апеляційної інстанції ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

15. Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду

16. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України (2747-15) , внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

18. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

19. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

20. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

22. За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

23. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

24. За правилом пункту 6 частини третьої цієї ж статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

25. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

26. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

27. Так, за змістом частин першої, другої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

28. Згідно з частиною п`ятою статті 56 Закону № 1404-VIII про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються:

1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо;

2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди;

3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.

Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

29. При цьому відповідно до частин першої, третьої статті 48 Закону № 1404-VIII, яка регламентує порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

30. За приписами пункту 10 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Інструкція), після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані:

назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;

якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

прізвище, ім`я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);

відмітка про роз`яснення зберігачеві майна обов`язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;

якщо виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;

відмітка про роз`яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця;

зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі.

Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.

31. Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

32. Проаналізувавши встановлені судами фактичні обставини справи крізь призму вищенаведених норм права, Верховний Суд дійшов висновку про дотримання з боку державного виконавця процедури складення опису та арешт майна (коштів) боржника під час винесення спірної постанови.

33. Що ж стосується аргументів позивача про порушення з боку державного виконавця права власності ОСОБА_1, Верховний Суд зазначає таке.

34. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.

35. За змістом статей 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

36. Частиною першою статті 368 Цивільного кодексу України визначено, що спільна сумісна власність - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

37. Згідно з частиною першою статті 356 цього ж Кодексу власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

38. За приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (надалі - Перший протокол) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

39. У прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

1) чи є втручання законним;

2) чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес;

3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

40. Проаналізувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що оспорювана постанова винесена у відповідності до вказаних критеріїв.

41. Так, обмеження одного з аспектів права власності позивача на названу квартиру (права відчуження): відбулось на підставі відповідних норм національного законодавства ( Закону № 1404-VIII (1404-19) ); переслідує публічний інтерес, оскільки спрямовано на забезпечення реального виконання вироку суду, який набрав законної сили, в частині конфіскації на користь Держави майна засудженої особи, шляхом невідкладного унеможливлення відчуження цього майна на користь третіх осіб; є пропорційним визначеним цілям, адже обмеження стосувалось виключно заборони відчуження майна та мало тимчасовий характер (державний виконавець у порядку, визначеному законом, без зволікань ужив заходів щодо звернення до суду із поданням про визначення частки у спільній сумісній власності), а також не поклало на співвласника майна (позивача) надмірного індивідуального тягаря.

42. Таким чином, висновки апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позову та, відповідно, про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, є правильними.

43. Окремо слід наголосити на тому, що у цій справі право спільної сумісної власності позивача на квартиру підтверджено і ніким не оспорюється, а тому підстави для висновку про те, що належним способом захисту стверджуваного порушеного права позивача є звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, як на тому зауважили суди першої й апеляційної інстанцій, відсутні.

44. Між тим, ця помилка не вплинула на правильність вирішення спору апеляційний судом.

VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги

45. За наведеного правового регулювання й обставин справи суд касаційної інстанції констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, а суд апеляційної інстанції у цілому правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

46. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VІІ. Судові витрати

47. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд