ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.03.2004 Справа N 34/273
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С.,(головуючий)
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м.Києві
касаційну скаргу Обласного житлово-комунального підприємства "XXX"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 26.11.2003 року
у справі
за позовом прокурора H-ського району м. Дніпропетровська в
інтересах держави в собі Дніпропетровської
обласної ради, Обласного житлово - комунального
підприємства "XXX"
до Приватного підприємства "YYY"
про стягнення суми,
УСТАНОВИВ :
У серпні 2003 року прокурор H-ського району м.Дніпропетровська
звернувся до господарського суду Дніпропетровської області в
інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради,
Обласного житлово-комунального підприємства "XXX" - з позовною
заявою до відповідача про стягнення збитків у сумі 67865 грн.,
посилаючись на те, що останній порушив договірні зобов'язання, не
вживши заходів щодо збереження орендованого майна, що спричинило
його руйнування.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції прокурор збільшив
заявлені вимоги і просив стягнути з відповідача збитки з
врахуванням ПДВ у сумі 13573 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
11.09.2003 року позов задоволено в повному обсязі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
26.11.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано,
та в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач Обласне житлово-комунальне
підприємство "XXX" вважає, що апеляційним судом порушено норми
матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним
постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без
змін.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова
апеляційного суду відповідає законодавству, і просить залишити її
без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Відзиви на касаційну скаргу від прокурора та Дніпропетровської
обласної ради до суду не надходили.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи
касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи
і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено
договір № 130-20 від 01.02.2002 року, за умовами якого Обласне
житлово-комунальне підприємство "XXX" зобов'язалось передати в
оренду нежитлове приміщення, розташоване в м.Дніпропетровськ, вул.
Р-ська, 88, загальною площею 263,3 кв.м. вартістю 67865 грн., а
відповідач зобов'язався прийняти орендоване майно та вносити
орендну плату і здійснювати за свій рахунок поточний ремонт та
утримання орендованого майна, і нести ризик його випадкової
загибелі або пошкодження.
За угодою, укладеною між Обласним житлово-комунальним
підприємством "XXX" і відповідачем від 28.02.2003 року договір
оренди від 01.02.2002 року № 130-20 розірвано.
До матеріалів справи апеляційним судом було залучено акт
приймання-передачі орендованого майна від 28.02.2003 року.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з
відповідача збитків, спричинених неналежним збереженням
орендованого майна.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що орендоване майно
належить до комунальної власності.
Проте, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, і прийняту
постанову обґрунтував нормами Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
які регулюють майновий найм, та не врахував, що правовідносини
пов'язані з орендою комунального майна регулюються Законом України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Разом з цим, як суд першої, так і апеляційної інстанцій не
з'ясували належним чином правові підстави заявленого позову, та
обґрунтування його розміру.
До того ж, суди не з'ясували дійсні обставини спірних
правовідносин, пов'язаних з пошкодженням орендованого майна та
обґрунтування розміру збитків, і чи було допущено погіршення його
стану або загибель з боку орендаря, з урахуванням стану цього
майна на час передачі в оренду.
При цьому, суду слід було мати на увазі, що для роз'яснення
питань, що виникають при вирішенні господарського спору і
потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову
експертизу.
Окрім цього, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності
відповідача не повідомленого належним чином про час і місце
засідання суду.
Так, місцевий господарський суд відкладаючи, розгляд справи
ухвалою від 28.08.2003 року на 11. 09.2003 року зазначену судову
ухвалу не надіслав відповідачу в установленому порядку, оскільки
на її звороті у лівому нижньому куті відсутній обов'язковий
відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах
України ( v0075600-02 ) (v0075600-02)
, затвердженої наказом Голови Вищого
господарського суду України від 10.12.2002 року № 75, штамп суду з
відміткою про відправку документа, що містить вихідний
реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників
документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
У той же час, суд першої інстанції, приймаючи рішення за
відсутності відповідача, не звернув уваги на те, що прокурором
були збільшені позовні вимоги в день прийняття рішення, та не
відклав розгляд справи для повідомлення про це відповідача.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.77 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд відкладає розгляд
справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в
даному засіданні, і зокрема, такою обставиною є нез'явлення в
засідання представників сторін.
Отже, судом першої інстанції не було враховано зазначені вимоги
законодавства, і справу було розглянуто за відсутності
відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце
засідання суду, на що апеляційний суд уваги не звернув, і не
застосував вимоги п.2 ч.3 ст. 104 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розглянувши справу за відсутності відповідача, суд позбавив його
можливості взяти участь в засіданні суду, наводити свої доводи і
міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу,
заперечувати проти доводів інших учасників судового процесу
відповідно до ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, чим порушив принципи
рівності учасників судового процесу перед законом і судом та
змагальності, передбачені ст.ст. 42 і 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Разом з цим, суду слід було ретельніше з'ясувати питання про те,
на користь якої особи заявлені вимоги про стягнення збитків, і в
кого з позивачів є право вимоги щодо цього, та чи не стосується
вирішення даного спору прав та обов'язків Управління майном
спільної власності Дніпропетровської обласної ради.
За таких обставин, судові рішення попередніх інстанцій не можна
вважати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи, суду слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Обласного житлово-комунального підприємства "XXX"
задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
26.11.2003 року та рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 11.09.2003 року скасувати, і справу № 34/273 передати
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук