640/26323/19 Про скасування рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок - 14.07.2020 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року (прийняту судом у складі судді Добрянської Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2020 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Києво-Святошинської районної державної адміністрації Макаренка Володимира Вікторовича про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Установлені судами фактичні обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Києво-Святошинської районної державної адміністрації Макаренка Володимира Вікторовича (далі - відповідач, Державний реєстратор), в якому просив:

- скасувати рішення державного реєстратора від 04.12.2019 року № 50015420 про відмову у державній реєстрації прав та провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок з реєстраційним номером 740149432224, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі токож - спірне домоволодіння).

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить домоволодіння по АДРЕСА_1 . Право власності за ОСОБА_1 було зареєстровано 25.09.2015. На підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 08.05.2018 по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за якими було визнано право власності на спірне домоволодіння - за ОСОБА_2 5/8 частина та ОСОБА_3 - 1/4 частина. Запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 скасовано та зареєстроване право власноті за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вподальшому рішення Апеляційного суду Київської області від 08.05.2018 скасолвано постановою Верховного Суду від 05.12.2018, справу повернуто до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. За результатами нового розгляду справи, Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення від 23.05.2019, яким рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми понесених витрат на придбання будівельних матеріалів скасовано та ухвалено в цій частині нове. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини понесених витрат на придбання будівельних матеріалів у розмірі 33936 грн. 64 коп. В решті рішення суду залишено без змін.

Позивач після прийняття апеляційним судом рішення у цивільній справі звернувся до реєстратора із заявами про скасування записів про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірне домоволодіння. Державним реєстратором ці записи скасовані, але попередній запис про право власності на спірне домоволодіння за позивачем не відновлений, тоді ОСОБА_1 звернувся до Державного реєстратора щодо поновлення запису відносно нього про право власності. На вказану заяву позивачу повідомлено про неможливість відновити попередній запис та запропоновано подати заяву про повторну реєстрацію права власності. Позивач звернувся із відповідною заявою про реєстрацію його права власності, але рішенням № 50015420 від 04.12.2019 Державний реєстратор відмовив у державній реєстрації права власності, яке обгрунтував наявністю зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно. Такі дії реєстратора позивач вважає протиправними, такими, що вчинені з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір у справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди зокрема зазначили, що спірні правовідносини виникли з тих підстав, що державним реєстратором відмовлено вчинити реєстраційні дії щодо права власності на об`єкт нерухомого майна шляхом державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1, а отже між позивачем та відповідачем (суб`єктом владних повноважень) відсутні публічно-правові відносини, спір не є публічно-правовим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із цими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, в якій просить справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховний Суд ухвалою від 22 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди не взяли до уваги та не врахували, що дана справа стосується саме публічно-правових відносин, цей спір не стосується речових прав третіх осіб на домоволодіння.

Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у зв`язку з перебування судді Стрелець Т.Г. у відпустці, визначено склад суду: головуючий -суддя: Тацій Л.В., судді: Бучик А.І., Стеценко С.Г.

Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2020 справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Приписами п.1 ч.1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 46 КАС України, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Пункт 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначає, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено прийняттям Державним реєстратором протиправного, на думку позивача, рішення № 50015420 від 04.12.2019 про відмову в реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) (тут і далі -у редакції, чинній на момент прийняття Державним реєстратором оскаржуваного рішення) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із приписами пункту 1 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав (частина перша статті 11 Закону № 1952-IV).

У силу приписів статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Якщо суб`єкт владних повноважень порушує права чи законні інтереси, зокрема, фізичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.

Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову ОСОБА_1 щодо оскарження рішення № 50015420 від 04.12.2019 про відмову позивачу у державній реєстрації прав та їх обтяжень, Верховний Суд дійшов висновку, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому спір щодо права власності на майно, у державній реєстрації якого за ОСОБА_1 відмовлено оскаржуваним рішенням Державного реєстратора, вирішено судами цивільної юрисдикції в межах справи № 369/9240/15-ц.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05.02.2020 у справі № 243/4405/17 та від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц.

Окремо, колегія суддів відмічає, що визначальним при розмежуванні юрисдикції спорів з Державним реєстратором у подібних правовідносинах, є те, що позивач оскаржує рішення реєстратора, прийняте саме за його (позивача) заявою, а не за заявою третьої особи, через що саме у позивача із Державним реєстратором виникли правовідносини, що носять публічно- правовий характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.