ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.03.2004 Справа N 11/309-02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів
за участю повноважних представників:
від позивача
від відповідачів
розглянувши у ЗАТ "Завод "Б"
відкритому засіданні
касаційну скаргу
на рішення від 29 вересня 2003 року
господарського суду Харківської
області
та постанову від 18 листопада 2003 року
Харківського апеляційного
господарського суду
у справі за позовом ВАТ КБ "Н"
до ЗАТ "Завод "Б"
ВАТ "Л"
про визнання угоди недійсною та
спонукання до усунення перешкод в
користуванні приміщенням,
В С Т А Н О В И В :
В листопаді 2002 року позивач звернувся до господарського суду
Харківської області з позовом про визнання недійсною угоди про
передачу нежитлової будівлі Літ Г-3, розташованої за адресою:
м.Харків укладеної між відповідачами та оформлену актом приймання
-передачі від 03.04.2003 року.
Позов обґрунтовано тим, що вказане нежитлове приміщення є
предметом застави до договору застави від 04.07.2001 року та
укладення угоди і передача приміщення здійснена відповідачами без
згоди позивача, як заставодержателя, що є порушенням ст. ст. 17,
35 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
.
У грудні 2002 року позивач заявою про зміну позовних вимог просив
спонукати другого відповідача усунути перешкоди в користуванні
нежитловим приміщенням Літ Г-3, розташованого за адресою м.
Харків, вул. Сидоренківська, 58.
Рішенням господарського суду Харківської області від 29 вересня
2003 року позов задоволено частково.
Постановлено визнати недійсною угоду про передачу нежитлової
будівлі Л 1- 0т Г-3, розташованої за адресою: м.Харків
вул.Сидоренківська,58, укладену між першим та другим відповідачами
та оформлену актом приймання-передачі від 03.04.2002 року.
В решті позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18
листопада 2003 року рішення господарського суду залишено без змін.
У касаційній скарзі "Завод "Б" просить вказані судові рішення
скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і
процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування господарськими судами
при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і
процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.07.2001 року між позивачем
та першим 2 1 0відповідачем був укладений кредитний договір
№ 231.26.06/01-КР, відповідно до умов якого позивач надав першому
відповідачеві кредитну лінію на поповнення оборотних коштів
розміром 7500000,00 грн. терміном користування з 04.07.2001 року
до 03.07.2002 року.
В забезпечення виконання умов кредитного договору 04.07.2001 року
був укладений договір застави № 232.26.06/01-П, відповідно до умов
якого заставодавці - ВАТ "Харківський завод "Б" та ВАТ "Л"
виступили як майнові поручителі за ЗАТ "Завод "Б". В забезпечення
виконання зобов'язань боржника за кредитним догово-ром
заставодавці передали в заставу заставодержателю майно, що
належить їм на праві власності, у тому числі і нежитлове
приміщення Л 3- 0т. Г-3, розташоване за адресою м. Харків. Договір
нотаріально посвідчений. Сторони досягли згоди по всім суттєвим
умовам договору застави. Договір не містить положень, які б не
відповідали чинному законодавству.
В подальшому, з дозволу банку (лист № 357-17 від 25.09.2001р.,
лист № 549-17 від 25.09.2001р.) заставодавці, ВАТ "Харківський
завод "Б" та ВАТ "Л", передали предмет застави до статутного фонду
першого відповідача - ЗАТ "Завод "Б". Передача майна до статутного
фонду оформлена додатковою угодою № 2 до установчого договору ЗАТ
"Завод "Б". На підставі розпорядження Харківського міського голови
№ 1919 від 12.10.2001 року ЗАТ "Завод "Б" видано свідоцтво на
право власності на нежитлові приміщення.
У зв'язку з тим, що змінився власник заставленого майна,
24.10.2001 року між позивачем, першим та другим відповідачами та
ВАТ "Харківський завод "Б" була підписана додаткова угода № 2 до
договору застави № 232. 26.06/01-П від 04.07.2001 року, яка
нотаріально засвідчена. Відповідно до умов додаткової угоди
заставодавці передали в заставу позивачеві майно в забезпечення
виконання зобов'язання за кредитним договором від 04.07.2001 року
№ 231. 26.06/01-КР, у тому числі і нежитлове приміщення Л 3- 0т Г-3,
розташоване за адресою м Харків.
03.04.2002 року перший відповідач, як власник майна, передав
другому відповідачеві у власність нежитлове приміщення 3Л- 0т Г-3,
розташоване у м. Харкові по вул. Сидоренківській, 58. Угода про
передачу майна оформлена актом приймання-передачі майна від
03.04.2002 року. Передача майна, що є предметом застави, від
першого відповідача другому відповідачеві була здійснена без згоди
позивача, як заставодержателя.
За таких обставин, суд вважає, що господарський суд, з яким
погодилась апеляційна інстанція правильно прийшов до висновку про
наявність правових підстав для визнання недійсною, згідно зі ст.
48 ЦК УРСР, угоди про передачу майна, оформленого актом
приймання-передачі від 03.04.2002 року, оскільки відповідно до ч.
2 ст. 17 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
заставодавець
може відчужувати заставлене майно тільки за згодою
заставодержателя при умові переходу до нового заставодавця
основного боргу, забезпеченого заставою.
Відповідно 3 0до 3 0вимог 3 0ст. 35 3 0Закону 3 0 України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
іпотечний заставодавець зобов'язаний отримати згоду
заставодержателя на забезпечення дій, пов'язаних зі зміною права
власності на предмет застави.
Враховуючи, що перший відповідач передав майно, що було предметом
застави другому відповідачеві, без згоди позивача, господарські
суди правильно прийшли до висновку, що це є порушенням вимог
статей 17 і 35 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
.
Обґрунтованими є також висновки господарських судів, що вимога
позивача про спонукання другого відповідача усунути перешкоди в
користуванні позивачем нежитловим приміщенням Л 3- 0т Г-3,
розташованим у м.Харкові, не підлягає задоволенню, так як вона не
ґрунтується на договорі застави, додатковій угоді до нього, Законі
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, та позивач не надав доказів, що
у нього є право на користування нежитловим приміщенням і докази
того, що другий відповідач перешкоджає йому в здійсненні такого
права.
Доводи ЗАТ "Завод "Б", викладені в касаційній скарзі, суд вважає
необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі
доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що
регулює дані правовідносини.
Рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції
відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому їх
необхідно залишити без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111- 9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Харківської області від 29 вересня
2003 року та постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 18 листопада 2003 року залишити без змін, а касаційну
скаргу ЗАТ "Завод "Б" - без задоволення.