826/13405/17 Про визнання протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо не нарахування і не виплати особі суддівської винагороди, згідно з нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зобов`язання Вищого адміністративного суду України нарахувати і виплатити особі суддівської винагороди, відповідно до Закону з розрахунку посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - 14.07.2020 Прийняття

за касаційною скаргою Вищого адміністративного суду України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя: Т. О. Скочок) від 23 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Н. М. Літвіна, І. В. Федотов, А. Ю. Коротких) від 20 лютого 2018 року,

І. РУХ СПРАВИ

1. у жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням уточненої заяви про зміну позовних вимог, просила:

- визнати протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо не нарахування і виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, згідно з нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) );

- зобов`язати Вищий адміністративний суд України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII з розрахунку посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2017 року, з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,25, щомісячних доплат: за вислугу років - 70 відсотків, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 10%, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 28 липня 2017 року;

- зобов`язати Вищий адміністративний суд України внести зміни до штатного розкладу щодо посадового окладу ОСОБА_1

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що перебуваючи на посаді судді Вищого адміністративного суду України, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України від 27 липня 2017 року № 211/вс-17 визнана такою, що підтвердила свою здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, та зайняла 46 місце у рейтингу учасників конкурсу. На підставі викладеного, зважаючи на набуття останньою права на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) , позивач звернулась з відповідною заявою до Вищого адміністративного суду України, у чому їй було відмовлено.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо не нарахування і виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, згідно з нормами Закону № 1402-VIII (1402-19) .

Зобов`язано Вищий адміністративний суд України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII, з розрахунку базового розміру посадового окладу - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2017 року, регіонального коефіцієнту - 1,25, щомісячної доплати за вислугу років - 70 відсотків посадового окладу та щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 28 липня 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 21 березня 2018 року Вищий адміністративний суд України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

5. Ухвалою Верховного Суду (колегія у складі суддів: судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів: Стрелець Т. Г., Шарапи В. М.) від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подання заперечення на касаційну скаргу до 09 квітня 2018 року.

6. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року № 734/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

7. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

8. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

9. Станом на 14 липня 2020 року письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до довідки від 11 жовтня 2017 року № 259, ОСОБА_1 працює у Вищому адміністративному суді України на посаді судді, заробіток якої складає: за липень 2017 року - 34622,54 грн., за серпень 2017 року - 34691,35 грн. та за вересень 2017 року - 57207,34 грн.

11. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії України від 27 липня 2017 року № 211/вс-17 позивач визнана такою, що підтвердила свою здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

12. Згідно з рейтингом кандидатів на зайняття 30 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатами кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16, розміщеним на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (за посиланням http://vkksu.gov.ua/userfiles/rating.pdf), позивач зайняла 46 місце у рейтингу учасників конкурсу з кількістю набраних 616,25 балів.

13. На підставі викладеного, позивач звернулась до Вищого адміністративного суду України із заявою про нарахування та виплату останній суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII (1402-19) . У відповідь на вказану заяву листом від 14 серпня 2017 року № 1061/9-14/17 позивача повідомлено про відсутність підстав для здійснення вказаного нарахування та виплати. Мотивуючи відмову, відповідач керувався пунктами 7, 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII (1402-19) , ст. ст. 83, 135 Закону № 1402-VIII.

14. Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась з цим позовом до суду.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді, має право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом № 1402-VIII (1402-19) . Суди зазначили, що оскільки позивач є такою, що підтвердила відповідність займаній посаді, а отже має право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом № 1402-VIII (1402-19) .

16. Суди відхилили доводи відповідача про те, що у позивача виникне право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом № 1402-VIII (1402-19) тільки після зарахування до штату Верховного Суду та здійснення у цьому суді правосуддя. Суд апеляційної інстанції, при цьому наголосив, що право на отримання суддівської винагороди у нових розмірах згідно Закону № 1402-VIII (1402-19) пов`язано з фактом підтвердження відповідності судді займаній посаді, а не з фактом зарахування до штату відповідного суду.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

18. Скаржник наводить доводи аналогічні доводам письмових заперечень проти позову та апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.

19. Зокрема, скаржник зазначає, що суддя, підтвердивши здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді Верховного Суду, матиме право на отримання суддівської винагороди у розмірі, передбаченому Законом № 1402-VIII (1402-19) лише після того, як займе штатну суддівську посаду і здійснюватиме правосуддя у відповідному суді. На переконання відповідача, успішне проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання у рамках процедури конкурсу на зайняття вакантної посади та підтвердження здатності здійснювати правосуддя у Верховному Суді, з огляду на п. 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-УІІІ (1402-19) не є підставою для висновку про підтвердження позивачем здатності здійснювати правосуддя у Вищому адміністративному суді України та, як наслідок, підставою для отримання позивачем суддівської винагороди у Вищому адміністративному суді України у розмірі, передбаченому Законом № 1402-VIII (1402-19) .

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

21. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.

22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

24. Відповідно до статті 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

25. Статтею 1 Закону № 1402-VIII судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.

26. Відповідно до частини другої статті 31 Закону № 1402-VIII Вищими спеціалізованими судами є:

1. Вищий суд з питань інтелектуальної власності;

2. Вищий антикорупційний суд.

27. Частиною першою статті 83 Закону № 1402-VIII встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

28. Статтею 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

29. Пунктом 7 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII (1402-19) з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

30. Відповідно до пункту 22 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII (1402-19) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

31. Згідно із пунктом 23 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII (1402-19) до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

32. Пунктом 24 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII (1402-19) визначено розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:

1) з 01 січня 2017 року:

а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

33. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

34. Предметом касаційного розгляду є заявлена позивачем вимога про нарахування і виплату їй суддівської винагороди, яка передбачена для вищого спеціалізованого суду.

35. Законодавець закріпив можливість обрахування окладу суддівської винагороди винятково для судів першої, апеляційної інстанції, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду.

36. Суд зауважує, що Вищими спеціалізованими судами в Україні є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Натомість, позивач продовжував обіймати посаду судді Вищого адміністративного суду України та до жодного іншого суду переведений не був.

37. Право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону № 1402-VIII (1402-19) , мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, й фактично здійснюють правосуддя у відповідному суді.

38. Верховний Суд вважає неможливим отримання позивачем суддівської винагороди відповідно до задоволених позовних вимог, оскільки фактично позивач не здійснює правосуддя у відповідному суді (Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду), а лише підтвердив таку можливість. Отже на позивача не можуть поширюватись гарантії незалежності судді у вигляді суддівської винагороди, за нормами Закону № 1402-VIII (1402-19) , який не передбачає у судовій системі України - Вищого адміністративного суду України.

39. Таким чином, доводи позивача, щодо нарахування і виплати йому суддівської винагороди згідно з нормами Закону № 1402-VIII (1402-19) , є необґрунтованими.

40. Виходячи із аналізу положень Закону № 1402-VIII (1402-19) України, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього Закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:

1) проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України.

2) зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України.

3) зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України.

4) фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України.

5) законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII та статті 125 Конституції України.

41. Отже, лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на суддівську винагороду, передбачену Законом № 1402-VIII (1402-19) .

42. Наявність у позивача лише деяких із зазначених умов не обумовлює виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірах зазначених в Законі №1402-VIII (1402-19) .

43. Аналогічна правова позиція щодо застосування правових норм в межах спірних правовідносин який виник з аналогічних підстав викладена у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17 (адміністративне провадження № К/9901/3538/17), від 14 травня 2020 року № 826/12993/17, від 03 червня 2020 року № 826/14879/17.

44. Суд наголошує, що приписами пункту 7 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402- VIII (1402-19) , законодавець конкретно виокремив наведену категорію суддів, у нашому випадку суддів ВАС України із кола осіб, на яких можуть поширюватися вимоги визначені цим Законом щодо права на отримання суддівської винагороди у більшому розмірі, та не залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) грошове забезпечення цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що діяло у редакції до Закону № 1402-УІІІ (1402-19) , тобто до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в попередній редакції.

45. Враховуючи наведене, Суд встановив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а саме приписів статті Закону № 1402-VIII (1402-19) .

46. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47. Згідно частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

48. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та дійшов висновку, що у цій справі у задоволенні позову слід відмовити повністю.

49. З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 КАС України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вищого адміністративного суду України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/13405/17 скасувати та прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.