2а-1/13 Про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення особи з органів внутрішніх справ та поновлення його на службі - 14.07.2020 Прийняття

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення та поновлення на службі,

за касаційними скаргами ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та ліквідаційної комісії Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Л. А. Божко, О. М. Лукманова, Т. С. Прокопчук) від 17 березня 2016 року,

І. РУХ СПРАВИ

1. 18 грудня 2001 року ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з скаргою на рішення замісника начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Бондаренко С. П. (далі - замісника начальника УМВС України в Дніпропетровській області Бондаренко С. П.) про звільнення ОСОБА_1 зі служби за порушення дисципліни, у якому просив:

- визнати рішення замісника начальника УМВС України в Дніпропетровській області Бондаренко С. П. про звільнення ОСОБА_1 зі служби за порушення дисципліни незаконним та поновити ОСОБА_1 на службі в УМВС в Дніпропетровській області на посаді слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського районного відділу міліції;

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2001 року по день поновлення на службі та судові витрати.

2. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2002 року визнано рішення замісника начальника УМВС України в Дніпропетровській області Бондаренко С. П. про звільнення слідчого СО Дніпропетровського РО УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 від служби за порушення дисципліни (наказ № 179 о/с від 30 жовтня 2001 року) незаконним та зобов`язано замісника начальника УМВС України в Дніпропетровській області Бондаренко С. П. поновити ОСОБА_1 на службу на попередній посаді з 04 квітня 2002 року та стягнено з УМВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2963,14 грн. та судові витрати.

3. Ухвалою колегії суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2002 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2002 року скасовано, справу направлено на новий розгляд в той же суд.

4. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2002 року провадження по цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 зупинено до вирішення кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_1 за статтями 364 частини третьої, 368 частини другої, 366 частини першої Кримінального кодексу України (2341-14) .

5. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2013 року провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії заступника начальника УМВС України в Дніпропетровській області поновлено.

6. 27 березня 2014 року позивач звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом (додатковий до скарги від 12 грудня 2001 року) до ГУ МВС України в Дніпропетровській області та Дніпропетровського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, у якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області № 179 о/с від 30 жовтня 2001 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби за порушення дисципліни на підставі п/п. "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВМ;

- зобов`язати ГУ МВС України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 на службі в ОВС на посаді слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з 31 жовтня 2001 року;

- стягнути з Дніпропетровського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди з 01 листопада 2001 року до 28 лютого 2005 року та з 01 січня 2007 року до 31 березня 2014 року в сумі 97331,25 грн, а також в сумі мінімальної заробітної плати (1218 грн) за кожен повний місяць судового розгляду справи після 31 березня 2014 року.

7. Вимоги адміністративного позову мотивовано необґрунтованістю прийняття відповідачем рішення, а саме видачі наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки вважає його незаконним, таким, що прийнятий із порушенням прав позивача при звільненні. Позивач також наголошує на відсутність дисциплінарного проступку, оскільки фактично підставою для звільнення став факт порушення 27 жовтня 2001 року прокуратурою Дніпропетровської області стосовно позивача кримінальної справи за отримання хабаря та вчинення інших службових злочинів, в зв`язку з чим відповідач допустив порушення про накладення на останнього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади. Наголошує, що до кримінальної відповідальності особа притягується не за вчинення дисциплінарних проступків, а за вчинення злочину, і саме тому в пункті 64 Положення існує підпункт "й", згідно якого самостійною підставою для звільнення осіб середнього начальницького складу являється набрання законної сили рішення суду про притягнення їх до відповідальності за вчинення злочину.

8. Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області № 179 о/с від 30 жовтня 2001 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби ОВС за порушення дисципліни на підставі п/п "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС;

Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з 31 жовтня 2001 року;

Зобов`язано Дніпропетровський РІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами, встановленими законодавством, за останній рік вимушеного прогулу, тобто з 21 січня 2014 року.

У іншій частині позову відмовлено.

9. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року скасовано постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2015 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з 31 жовтня 2001 року.

Зобов`язати Дніпропетровський РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення відповідно до чинного законодавства за вимушений прогул за період з 01 листопада 2001 року по 21 січня 2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

10. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 11 та 20 квітня 2016 року відповідачі звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

11. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 15 та 22 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами відповідачів; встановлено строк для подання заперечення на касаційну скаргу протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.

12. 10 травня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

13. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

14. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

15. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16. 22 січня 2018 року касаційну скаргу позивача на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року у справі № 2а-1/13 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - головуючий суддя Шарапа В. М., Данилевич Н. А.).

17. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року № 689/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

18. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

19. Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2020 року справу прийнято до провадження, об`єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення касаційні провадження за касаційними скаргами ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та ліквідаційної комісії Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року у справі № 2а-1/13, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в судовому засіданні.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Управління МВС України в Дніпропетровській області № 76 о/с від 20 серпня 1996 року "По особовому складу" призначено прибулого з Дніпропетровського училища міліції лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчим слідчого відділення Дніпропетровського районного відділу з 19 серпня 1996 року.

21. Також з матеріалів справи слідує, що за час служби в ОВС позивач мав два стягнення:

- рішення товариського суду Дніпропетровського РВ від 02 квітня 1998 року за допущені порушення карного процесуального законодавства - товариське попередження;

- наказ УМВС в області від 05 липня 2000 року за неналежне розслідування карної справи № т69600, допущення порушення норм карного процесуального кодексу та волокіту по справі - оголошено догану.

22. Матеріали справи свідчать про те, що 26 жовтня 2001 року Начальником Дніпропетровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області майором міліції Кабаненко О. М. підготовлено подання на звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за статтею 64 пунктом "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області.

23. Підставою подання став той факт, що 21 серпня 2001 року позивач, діючи всупереч інтересам служби, грубо порушив кримінальне та кримінально - процесуальне законодавство, переписав пояснення гр. ОСОБА_2, де вказав, що за кермом автомобіля знаходилася не вона, а гр. ОСОБА_3, що згодом потягло відмову в порушенні кримінальної справи (відмовний матеріал № 1626).

24. 27 жовтня 2001 року порушено кримінальну справу № 4019033 по звинуваченню ОСОБА_1 за статтями 364 частиною третьої, 366 частини першої, 368 частини другої Кримінального кодексу України (2341-14) 2001 року.

25. Згідно постанови про притягнення в якості обвинуваченого від 06 листопада 2001 року ОСОБА_1 за хабар здійснив службовий подлог в протоколі огляду місця дорожньо - транспортної пригоди, що сталася 21 серпня 2001 року на 146 км автодороги Полтава - Дніпропетровськ в районі с. Партизанське, що в свою чергу потягло незаконну відмову в порушенні кримінальної справи відносно водія ОСОБА_2

26. Наказом заступника начальника УМВС України в Дніпропетровській області С. П. Бондаренка № 179 о/с від 30 жовтня 2001 року "По особовому складу "Згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України: звільнено в запас Збройних Сил: по пункту 64 "є" (за порушення дисципліни) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 слідчого, слідчого відділення Дніпропетровського районного відділу з 29 жовтня 2001 року.

27. Крім того, з матеріалів справи слідує, що листком непрацездатності № 581457 підтверджується той факт, що позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в період з 30 жовтня 2001 року по 16 листопада 2001 року з діагнозом - забій правої нирки.

28. Відповідно виписки із історії хвороби № 5425 ОСОБА_1, 1975 року народження, основний його діагноз: Нейропиркуляторна дистонія по змішаному типу та супутній діагноз: забій правої нирки, нефроптоз справа, хронічний пієлонефрит, Астено - вегетативний синдром. За скаргами, хворіє 2 дні, після неприємностей на роботі з`явилися дані скарги.

29. Постановою виконуючого обов`язків прокурора Дніпропетровського району про притягнення в якості обвинуваченого від 06 листопада 2001 року притягнуто в якості обвинуваченого позивача за статтями 168 частини другої, 165 частини першої, 172 частини першої КК України (2341-14) 1960 року, та статтями 364 частини першої, 366 частини першої, 368 частини другої КК України (2341-14) від 05 квітня 2001 року.

30. Водночас, судами встановлено, що постановою слідчого прокуратури Дніпропетровського району від 20 лютого 2006 року про закриття кримінальної справи № 4019033 кримінальну справу по звинуваченню позивача за статтями 165 частини першої, 172 частини першої, 168 частини третьої КК України (2341-14) 1960 року, за статтями 364 частини третьої, 366 частини першої, 368 частини другої КК України (2341-14) 2001 року за не доведеністю його участі в скоєнні вказаних злочинів закрито.

31. За таких обставин, не погоджуючись із оскаржуваним рішенням про звільнення позивач звернувся до суду.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

32. Частково задовольняючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач дисципліни не допускав, а фактично підставою для його звернення став факт порушення 27 жовтня 2001 року прокуратурою Дніпропетровської області стосовно нього кримінальної справи за отримання хабаря та вчинення інших службових злочинів.

33. Проте, працівники міліції, яких притягнуто до кримінальної відповідальності, не мають підпадати під дію підпункту "є" пункту 64 Положення, оскільки вказаний підпункт застосовується тільки до тих осіб, які порушили дисципліну, тобто вчинити виключно дисциплінарний проступок. До кримінальної відповідальності особа притягується не за вчинення дисциплінарних проступків, а за вчинення злочину, і саме тому в пункті 64 Положення передбачений підпункт "й", згідно якого самостійною підставою для звільнення осіб середнього начальницького складу являється набрання законної сили рішення суду про притягнення їх до відповідальності за вчинення злочину.

34. При цьому, згідно пункту 67 Положення особи рядового або начальницького складу, засуджені за вчинення злочину, підлягають звільненню зі служби в органах внутрішніх справ у триденний строк з дня отримання органом внутрішніх справ копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили. Вказані норми Положення цілком узгоджуються з статтею 62 Конституції України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

35. Таким чином, для осіб рядового та начальницького складу, які вчинили злочин, Положенням передбачена не тільки самостійна підстава звільнення (підпункт "й" пункту 64), а й окрема процедура їх звільнення (пункт 67), включаючи термін для звільнення (три дні) та момент, з якого цей термін відраховується (отримання копії чинного судового рішення). З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що ні факт порушення стосовно працівника міліції кримінальної справи, ні факт притягнення його до кримінальної відповідальності, ні факт направлення до суду кримінальної справи стосовно працівника міліції не являються підставою для звільнення цього працівника міліції зі служби без його згоди.

36. Водночас, суд першої інстанції звернув увагу на те, що у порушення вимог пункту 28 Статуту позивача звільнення за порушення дисципліни саме під час хвороби.

37. Також, суд послався на порушення вимог пункту 70 Положення, відповідно якого особи середнього начальницького складу звільняються в запас і відставку тільки начальниками обласних управлінь внутрішніх справ і рівними їх начальниками, позивача було звільнено заступником начальника обласного управління внутрішніх справ, що підтверджується наказом про звільнення. Оскільки позивач, як старший лейтенант міліції відноситься до середнього начальницького складу, а тому звільнити його мав право тільки начальник обласного управління міліції, а не його заступник.

38. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог діючих на час звільнення законодавчих актів. У наказі № 179 о/с від 30 жовтня 2001 року в частині звільнення позивача не наведено у чому саме виявилося порушення ним дисципліни, за яке він був звільнений зі служби. При цьому, належних доказів того, що свідчили б про необхідність застосування до ОСОБА_1 крайнього заходу дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ суду відповідачами не надано.

39. Щодо нарахування та видача грошового і речового забезпечення на посаді, де працював позивач і на яку він був поновлений, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача видати позивачу грошове і речове забезпечення за нормами встановленими законодавством, за останній рік вимушеного прогулу, тобто з 21 січня 2014 року.

40. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що звільнення позивача зі служби в ОВС було незаконним.

41. Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з тим, що стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу необхідно здійснювати тільки за останній рік, оскільки згідно "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 року (114-91-п) "Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу".

42. За таких обставин, приймаючи до уваги той факт, що заява про поновлення на службі розглядалася більше одного року не з вини позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

43. Скаржники у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, вважають їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

44. Скаржники наводить доводи аналогічні доводам заперечення проти адміністративного позову та апеляційних скарг, здійснюють виклад обставин та надають їм відповідну оцінку, цитують норми процесуального та матеріального права, а також висловлюють свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням.

45. Зокрема, скаржники наголошують на тому, що висновок суду щодо відсутності у заступника начальника УМВС полковника міліції Бондаренка С. П. повноважень приймати рішення про звільнення позивача необґрунтованим, та таким, що суперечить вимогам спеціального законодавства.

46. Також, не надано належної оцінки наказу ГУМВС від 06 травня 2014 року № 109 о/с, яким були внесені зміни до наказу про звільнення в частині дати звільнення позивача.

47. При цьому, скаржники звертають увагу на порушення норм процесуального права щодо розгляду частини вимог, від яких позивач у судовому засіданні відмовився.

48. Окрім того, суд апеляційної інстанції взагалі не з`ясував з чиєї вини адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 розглядалася з 2002 року по 2016 рік. До того ж, відповідачі просять прийняти до уваги, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норму матеріального права щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки на момент прийняття рішення про звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, діяла норма інша редакція пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

49. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (2747-15) у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

50. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

51. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

52. Правовідносини, пов`язані з проходженням публічної служби у ОВС, регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Присягою, Законом України "Про міліцію" (565-12) , Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення № 114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1991 року (далі - Дисциплінарний статут).

53. Приписами статті 25 Закону України "Про міліцію" передбачено, що працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

54. Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту у разі порушення дисципліни підлеглим начальник зобов`язаний нагадати йому про службові обов`язки та попередити про недопустимість таких діянь, а при необхідності, залежно від тяжкості вчиненого проступку і ступеня провини, накласти на винного дисциплінарне стягнення (порушити клопотання про накладення стягнення старшим начальником) або передати матеріали про проступок на розгляд товариського суду.

Подавати матеріали на розгляд товариського суду і одночасно накладати за той же проступок дисциплінарне стягнення забороняється.

Особи рядового і начальницького складу, на яких накладено дисциплінарне стягнення, не звільняються від притягнення до кримінальної відповідальності, якщо в їх діях є ознаки складу злочину.

55. Так, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ є вчинення ними дисциплінарного проступку, сутність якого у розумінні статті 2 Дисциплінарного статуту полягає, зокрема, у тому щоб:

додержувати законодавства, виконувати вимоги присяги, статутів і наказів начальників;

захищати життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань;

стійко переносити всі труднощі, пов`язані із службою, не шкодувати своїх сил, а в разі необхідності - й життя при виконанні службового обов`язку;

додержувати норм професійної етики, не вчиняти дій, що можуть призвести до втрати незалежності й об`єктивності при виконанні службових обов`язків;

сприяти начальникам у зміцненні дисципліни та забезпеченні статутного порядку, виявляти повагу до начальників, старших по службі і за званням, бути ввічливим, додержувати правил носіння встановленої форми одягу і віддавання честі;

з гідністю і честю поводити себе поза службою, бути прикладом у додержанні громадського порядку, утримувати інших від порушень правопорядку;

56. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, що позивач звільнений з ОВС за порушення дисципліни за пунктом 64 "є" Положення № 114, яким передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): . є) за порушення дисципліни;..

57. Відповідно до пункту 1 статті 1 Дисциплінарного статуту дисципліна осіб рядового і начальницького складу в органах внутрішніх справ полягає в додержанні порядку і правил, установлених законодавством Української РСР та Союзу РСР, присягою, статутами, нормативними актами Міністерства внутрішніх справ Української РСР та Міністерства внутрішніх справ СРСР, що видаються в межах їх повноважень, і наказами начальників органів внутрішніх справ.

58. Підстави звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу, в тому числі за вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, встановлено розділом VII пунктами 63-65 Положення № 114.

59. Окремо пунктом 66 Положення № 114 передбачено підставу для звільнення з органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

60. Крім того, відповідно до пункту 67 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу, засуджені за вчинення злочину (в тому числі без позбавлення спеціального звання) або притягнуті до адміністративної відповідальності за корупційне адміністративне правопорушення, підлягають звільненню із служби в органах внутрішніх справ у триденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили.

61. Відповідно до пункту 71 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, крім осіб середнього і старшого начальницького складу міліції, які бездоганно прослужили в органах внутрішніх справ, Збройних Силах СРСР і органах Комітету державної безпеки СРСР 20 і більше років (у пільговому обчисленні), а тим, які мають особливі заслуги, незалежно від вислуги років, при звільненні в запас або відставку наказами начальників, які здійснюють звільнення, може надаватися право носіння встановленої форми одягу. Цими ж начальниками можуть бути позбавлені цього права особи, засуджені за вчинення злочину, або такі, що вчинили проступки та дії, які дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

62. Отже, дискредитація осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю межує з адміністративним або кримінальним правопорушенням і полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

63. Наведене обумовлене тим, що працівники міліції мають особливий правовий статус, який полягає у віднесенні вимог морального змісту до їх службово-трудових обов`язків. При прийнятті на службу позивач зобов`язувався не використовувати службове становище з метою наживи в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, не допускати діянь, відповідальність за скоєння яких передбачена Кримінальним кодексом України (2341-14) , не допускати вчинення проступків, що дискредитують високе звання працівника ОВС, тощо.

64. Крім того, з аналізу наведених норм чинного законодавства, яке регулює особливості проходження служби в органах внутрішніх справ, убачається, що однією з підстав для звільнення з органів внутрішніх справ є дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за порушення дисципліни. Іншою підставою звільнення є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення.

65. Притягнення до відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, є окремими підставами для звільнення із органів внутрішніх справ, не пов`язаними (не зумовленими) із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності.

66. Верховний Суд звертає увагу на те, що вчинення працівником органів внутрішніх справ діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

67. Притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є підставами для звільнення з органів внутрішніх справ. Проте це інші підстави і їх не слід ототожнювати з підставами для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

68. Види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до працівників органів внутрішніх справ, установлені у статті 15 Дисциплінарного статуту.

69. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини працівника органів внутрішніх справ, з`ясовуються під час службової перевірки, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні порушника складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.

70. У свою чергу, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової кваліфікації діяння особи чи інших аспектів кримінального провадження.

71. Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед в тому, чи таке рішення прийнято в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України, чи дійсно в діях особи є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) з учиненим особою діянням.

72. При цьому, вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

73. Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами. При цьому, обставини подій, що стали підставою для звільнення особи, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними при перевірці поясненнями та документами.

74. Отже, слід зауважити, що відповідачі при поданні апеляційної скарги, а також і у касаційній скарзі, неодноразово наголошували на правомірності прийняття спірного рішення, оскільки вищезазначені факти знайшли своє підтвердження при перевірці обставин допущення ОСОБА_1 порушень дисципліни, зокрема, у поясненнях позивача, в яких останній чітко вказує, що за грошові кошти 2 рази переписував пояснення учасників ДТП, умисно спотворюючи при цьому фактичні обставини події; пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_2, та ін.

75. Однак, суд апеляційної інстанції безпідставно залишив ці доводи поза увагою, а докази фактично були відхилені та не надана оцінка, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів приписам КАС України (2747-15) та вказує на не вжиття судом апеляційної інстанції належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи.

76. Крім цього, суд апеляційної інстанції дійшовши висновку щодо відсутності у заступника начальника УМВС полковника міліції Бондаренко С. П. повноважень приймати рішення про звільнення позивача, також залишив поза увагою вимоги пункту 18 Дисциплінарного статуту, відповідно до якого, дисциплінарні права інших начальників встановлюються Міністром внутрішніх справ Української РСР стосовно до дисциплінарних прав начальників, передбачених переліком. Міністр внутрішніх справ Української РСР користується правом застосування заохочень і накладення дисциплінарних стягнень, передбачених цим Статутом, щодо всіх осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ республіки.

77. До того ж, суд апеляційної інстанції поновивши позивача на службі в органах внутрішніх справ з 31 жовтня 2001 року безпідставно не надано належної оцінки доказам відповідачів, які містяться в матеріалах справи, щодо наказу ГУ МВС від 06 травня 2014 року № 109 о/с, яким були внесені зміни до спірного наказу в частині дати звільнення позивача, а також не враховано положення статті 28 Дисциплінарного статуту.

78. Так, відповідно до частин першої та другої вказаної статті дисциплінарне стягнення повинно бути накладено в строк до одного місяця з того дня, як про проступок стало відомо начальнику, а в разі проведення по цьому проступку службової перевірки чи порушення кримінальної справи - не пізніше одного місяця з дня закінчення службової перевірки чи провадження по кримінальній справі, не рахуючи часу хвороби винного або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення у зв`язку з клопотанням товариського суду повинно бути накладено не пізніше місячного строку з дня надходження рішення товариського суду.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено у період перебування особи у відпустці чи під час її хвороби, або якщо з дня вчинення проступку минуло більше року. В цей строк не включається період проведення дізнання чи попереднього слідства по кримінальній справі, якщо в ході провадження по ній особою рядового або начальницького складу допущено порушення законності.

79. Тобто, такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

80. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на доводи скаржників про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке виразилось у задоволенні частини вимог щодо стягнення грошового забезпечення за період з 31 жовтня 2002 року по момент фактичного поновлення від яких позивач у судовому засіданні 17 березня 2016 року відмовився.

81. Крім вищевикладеного, суд касаційної інстанції приймає до уваги доводи скаржника на те, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норму матеріального права щодо спірних правовідносин, а саме, що на момент прийняття рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, діяла інші редакція пункту 24 Положення № 114.

82. Таким чином, наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судом апеляційної інстанції всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на не підтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

83. Зважаючи на викладене, касаційний суд не може погодитись або спростувати, як висновки та доводи скаржника, так і перевірити висновки суду апеляційної інстанції, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судового акту.

84. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

85. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

86. За приписами частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

87. Суд визнає, що порушення норм матеріального та процесуального права допущені судом апеляційної інстанції призвели до неправильного вирішення справи, що обумовлює направлення справи на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та ліквідаційної комісії Дніпропетровського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області задовольнити частково.