ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2004 Справа N 15/318
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Божок В.С,
суддів: Хандуріна М.І., Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Н-ську
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 25.12.03
у справі господарського суду Полтавської області
за позовом Спільного підприємства "ХХХ", м. Н-ськ
до Державної податкової інспекції у м. Н-ську
про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Н-ську
№ 0000292302/0 від 07.10.03
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: А.А.А. - дов. від 04.03.04
від відповідача: Б.Б.Б. - дов. № 1631/9/10-034 від 20.02.04;
В.В.В. - дов. № 7524/9/10-034 від 22.03.04
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 11-19.11.03 господарського суду Полтавської області
позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ у м. Н-ську від 07.10.03 № 0000292302/0 в
частині визначення СП "ХХХ" податкового зобов'язання з ПДВ в сумі
3474361 грн. основного платежу та 3474361 грн. штрафних санкцій. В
решті частині позовних вимог відмовлено.
Постановою від 25.12.03 Харківського апеляційного господарського
суду рішення від 11.11-19.11.03 господарського суду Полтавської
області залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що підписання акту приймання
виконаних робіт від 10.10.01 зі специфікацією не може розглядатися
у якості документу на підтвердження факту надання послуг та
виконання робіт згідно вказаного вище договору саме в момент його
підписання, оскільки свідчить лише про остаточне узгодження
віднесення витрат на капіталізацію по відповідних об'єктах
виробничого призначення, тоді як факт надання послуг та виконання
робіт зафіксований актами, складеними в період 1994-1996 р.р.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ДПІ у м. Н-ську звернулась у
Вищий господарський суд України з касаційною скаргою і просить їх
скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми п.п. 7.3.1
п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та неправомірно зроблений висновок про відсутність у
2001 році події, на підставі якої виникло податкове зобов'язання з
ПДВ, оскільки СП "ХХХ" та компанією "YYY" 10.10.01 складений акт
приймання виконаних робіт. Зазначений акт є первинним
бухгалтерським документом, який включений СП "ХХХ" до
бухгалтерського та податкового обліку підприємства, а отже, є
підставою для виникнення податкового зобов'язання з ПДВ.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення
№3333292302/0 від 07.10.03 про застосування фінансових санкцій за
порушення законодавства з податку на додану вартість.
Господарськими судами встановлено, що СП "ХХХ" та компанія "YYY"
01.05.94 уклали договір, відповідно до умов якого на протязі 1994
-1996 років, компанією виконувалися роботи та надавалися позивачу
послуги. Виконання робіт та надання послуг саме в період 1994-1996
років підтверджується актом перевірки та не заперечується також
відповідачем. Вартість робіт та послуг визначена в іноземній
валюті.
Господарським судом також встановлено, що сума 12054999 доларів
США є кредиторською заборгованістю, яка відображена у головній
книзі підприємства на рахунку 81 і підтверджується актами
перевірки Державної податкової інспекції у м. Н-ську за
1998-1999р.р., 1999-2000р.р., 2000-2001р.р.
Сторонами 10.10.01 укладено додаткову угоду до договору від
01.05.94, в якій визначені нові терміни розрахунків за виконані
роботи та надані послуги, та складено узагальнюючий акт від
10.10.01 на вимогу банку для проведення оплати за договором.
Згідно ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, закони та інші
нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.
Відповідно до п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
податок на додану вартість" ( 14-92 ) (14-92)
від 26.12.92 (чинного та той
період), дані операції не були об'єктом оподаткування (податком на
додану вартість), як операції з розрахунками в іноземній валюті.
Здійснення розрахунків в межах торгівельного обороту між
резидентом та нерезидентом передбачено ч.1 ст.7 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання та контролю"
( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.93 за №15-93. Таким чином, перша подія виникла
у період, коли даний обсяг імпортованих робіт (послуг) не був
об'єктом оподаткування.
Підпунктом 3.1.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, який набрав чинності з 01.01.97,
передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників
податку з ввезення (пересилання) товарів на митну територію
України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами
для їх використання або споживання на митній території України, в
тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами
оренди (лізингу), застави та іпотеки.
Колегія суддів вважає, що господарські суди обґрунтовано дійшли
висновку, що підписання акту приймання виконаних робіт від
10.10.01 зі специфікацією до нього не може розглядатися в якості
документу на підтвердження факту надання послуг та виконання робіт
згідно вказаного вище договору саме в момент його підписання,
оскільки свідчить лише про остаточне узгодження віднесення витрат
на капіталізацію по відповідних об'єктах виробничого призначення,
тоді як факт надання послуг та виконання робіт зафіксований
актами, складеними в період 1994-1996р.р.
Позивачем у грудні 1998р. було подано уточнюючий розрахунок
одноразового перерахунку податкового кредиту та податкових
зобов'язань з ПДВ, де було знято з об'єкту оподаткування вартість
робіт та послуг, отриманих платником податку до 01.10.1997р. та
які не були об'єктом оподаткування згідно з вказаним Декретом, в
тому числі і вартість послуг, отриманих від нерезидента на суму
22386133,14грн.
Розпорядженням №41/1 від 22.01.99 відповідач вніс зміни в подану
позивачем декларацію з ПДВ за грудень 1998р., донарахувавши
позивачу 1731913грн. ПДВ. Дане розпорядження визнано недійсним
рішенням арбітражного суду Полтавської області від 25.03.99 зі
справи №3/64, яке набрало чинності.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 25.12.03 Харківського апеляційного господарського
суду зі справи № 15/318 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді М.І. Хандурін
М.М. Черкащенко