461/3277/15-а Про визнання незаконними та скасування наказів начальника Управління архітектури Департаменту містобудування міської ради про оголошення особі догани за порушення правил трудової дисципліни, про оголошення особі догани за повторне порушення правил трудової дисципліни, та про звільнення особи з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обовязків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також поновлення особи на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу - 14.07.2020 Прийняття

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівська міська рада про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційними скаргами Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради та Львівської міської ради на постанову Галицького районного суду м. Львова (головуючий суддя: В. В. Стрельбицький) від 11 квітня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: О. М. Гінда, В. Я. Качмар, В. В. Ніколін) від 12 липня 2016 року,

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради, третя особа Львівська міська рада, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради № 014-к від 24 лютого 2014 року про оголошення йому догани за порушення правил трудової дисципліни;

- визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради № 037-к від 24 квітня 2014 року в частині оголошення йому догани за повторне порушення правил трудової дисципліни;

- визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130-к від 12 листопада 2014 року про звільнення його з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обовязків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку;

- поновити його на посаді спеціаліста 1 категорії відділу художньо-архітектурного оформлення міста Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що звільнення позивача за систематичне порушення трудової дисципліни через відсутність на роботі відбулось незаконно, оскільки його відсутність на роботі 21 лютого 2014 року була зумовлена виконанням доручення заступника міського голови, а 23 квітня 2014 року відлучився з роботи на 20 хвилин до закінчення робочого дня з дозволу безпосереднього керівника. При цьому, позивач зазначає, що з наказами про накладення на нього дисциплінарних стягнень його не ознайомили. Після звільнення з роботи він звертався зі скаргою до Львівського міського голови, а у подальшому до суду в порядку цивільного судочинства та в порядку Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до Львівського окружного адміністративного суду, у зв`язку з чим вважає, що строк звернення до адміністративного суду ним пропущено з поважних причин.

3. Справа судами розглядається вдруге після скасування ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року рішень судів першої та апеляційної інстанцій. При цьому, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанції про те, що позивач строк звернення до суду пропустив з поважних причин, а його звільнення відбулось незаконно. Оскільки суди залишили не скасованим наказ про звільнення, рішення судів були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29 лютого 2016 року поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду.

5. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради № 014-к від 24 лютого 2014 року про оголошення догани спеціалістові 1 категорії ОСОБА_1 за порушення правил трудової дисципліни.

Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради № 037-к від 24 квітня 2014 року в частині оголошення догани спеціалістові 1 категорії ОСОБА_1 за повторне порушення правил трудової дисципліни.

Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130-к від 12 листопада 2014 року про звільнення з роботи спеціаліста 1 категорії відділу художньо-архітектурного оформлення міста, посадову особу місцевого самоврядування відповідно до пункту 3 статті 46 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Поновлено на роботі ОСОБА_1 на посаду спеціаліста 1 категорії відділу художньо-архітектурного оформлення міста Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради.

Стягнуто з Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

6. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року постанову Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року у справі № 461/3277/15-а змінено, доповнивши абзац 5 резолютивної частини цієї постанови датою 12 листопада 2014 року з якої ОСОБА_1 слід поновити на роботі.

Абзац 6 резолютивної частини вказаної постанови доповено сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради, а саме 36939,24 грн.

Доповнено резолютивну частину згаданої постанови абзацом наступного зміну: "Постанова суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2210,04 грн підлягає негайному виконанню.".

У решті постанову Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року у справі № 461/3277/15-а залишено без змін.

7. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 29 липня 2016 року Львівська міська рада та Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, у яких просять скасувати постанову Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

8. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 01 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами та встановлено строк десять днів з моменту отримання ухвали, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

9. На адресу Вищого адміністративного суду України надійшло клопотання від Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, у якому останній клопоче про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються та зупинення виконавчого провадження ВП № 51924024, яке відкрито Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року клопотання Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради про зупинення виконання судових рішень та зупинення виконавчого провадження задоволено частково.

Зупинено виконання постанови Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року в частині стягнення з Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, крім стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 2210,04 грн, до закінчення касаційного провадження в адміністративній справі.

Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень в частині поновлення позивача на посаді та в частині зупинення виконавчого провадження ВП № 51924024, яке відкрито Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

11. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

13. Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14. 23 січня 2018 року касаційні скарги Львівської міської ради та Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради на постанову Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі № 461/3277/15-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - головуючий суддя, Шарапа В. М., Данилевич Н. А.).

15. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 689/0/78-20 від 28 квітня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг.

16. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

17. Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу прийнято до провадження, об`єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення касаційні провадження за касаційними скаргами Львівської міської ради та Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

18. Станом на 14 липня 2020 року письмового заперечення/відзиву на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України або до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

19. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 22 жовтня 2012 року працював на посаді спеціаліста 1 категорії відділу художньо-архітектурного оформлення міста Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, яка віднесена до 6 категорії посад органів місцевого самоврядування.

20. Наказом Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради від 24 лютого 2014 року № 014-к на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни відсутність на робочому місці 21 лютого 2014 року з 12:00 год. до 13:00 год. без попереднього погодження безпосереднього керівника та без запису в журналі відлучень.

21. З пояснень позивача встановлено, що він був відсутнім на робочому місці 21 лютого 2014 року з 12:15 годин по 12:45 годин, оскільки виконував доручення заступника міського голови з гуманітарних питань п. О. Березюка від 12 лютого 2014 року № 4-86, розписаного згідно резолюції заступника начальника управління п. О. Лужецького, представляв на засіданні кафедри дизайну архітектурного середовища інституту архітектури НУ "Львівська політехніка" пропозиції актуальних тем і завдань для опрацювання студентами про розробці курсових та дипломних робіт.

22. Вказані обставини підтверджуються наявною у справі копією цього доручення, а також листом професора Інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка", яким висловлена подяка позивачу за обговорення відповідних завдань 21 лютого 2014 року у цьому університеті.

23. Листом цього ж професора від 11 березня 2015 року підтверджена та обставина, що позивач 21 лютого 2014 року брав участь у обговоренні нових курсових завдань для студентів зі спеціальністю "Дизайн архітектурного середовища"

24. Також, із матеріалів справи встановлено судами, що наказом від 24 квітня 2014 року № 037-к до позивача застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді догани за повторне порушення трудової дисципліни безпідставну відсутність на робочому місці 24 квітня 2014 року з 17:40 год. до 18:00 год. (без запису в журналі відлучень), оскільки участь у засіданні Правління Львівської обласної організації спілки архітекторів України не належить до посадових обов`язків цього працівника, запрошення про участь ця організація не надсилала.

25. У своїх поясненнях відносно цього порушення ОСОБА_1 пояснив, що був відсутній на роботі з дозволу безпосереднього керівника в.о. начальника відділу ОСОБА_2. Ці обставини підтвердженні цим же в.о. начальника відділу, яка особисто на вказаних вище поясненнях вчинила напис підтверджую та підписалась.

26. 12 листопада 2014 року наказом № 130-к позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку.

27. Не погоджуючись з вищевказаними наказами позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

28. Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що відсутність позивача на роботі 21 лютого 2014 року була викликана виконанням доручення заступника міського голови, а 23 квітня 2014 року така відсутність мала місце з дозволу безпосереднього керівника. Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність накладення на позивача дисциплінарних стягнень у вигляді доган та як наслідок звільнення його з роботи, оскільки відсутня систематичність у порушеннях з боку позивача. При цьому, суд першої інстанції поновив позивачу строк звернення до адміністративного суду, оскільки ним вживались заходи щодо захисту своїх права шляхом звернення 30 грудня 2014 року до суду у порядку цивільного судочинства, а 12 березня 2015 року до Львівського окружного адміністративного суду.

29. Львівський апеляційний адміністративний суд, переглянувши рішення суду першої інстанції, погодився з позицією суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування спірних наказів, поновлення позивача на посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

30. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання скаржника на те, що строк виконання вказаного доручення закінчився 20 лютого 2014 року, оскільки це може свідчити про несвоєчасність виконання цього доручення, а не про те, що таке не виконувалось 21 лютого 2014 року.

31. Також, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання скаржника про те, що ОСОБА_2 заперечує вищевикладені обставини, так як ця особа у суді першої інстанції була допитана як свідок та пояснила, що 24 квітня 2014 року позивач повідомляв її, що відлучається на засідання спілки та був відсутній на робочому місці менше години часу. Вона не пригадує чи висловлювала вимогу залишитись на робочому місці. Також, підтвердила те, що на письмових поясненнях накладала візу "погоджуюсь".

32. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо поновлення позивачу строк звернення до адміністративного суду зроблені з урахуванням висновків викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року. Так, суд касаційної інстанції скасовуючи попередні рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначив, що звільнення позивача відбулось незаконно, а строк звернення до адміністративного суду ним пропущено з поважних причин.

33. Що стосується посилання скаржників на помилкового зазначення в резолютивній частині оскаржуваної постанови суду першої інстанції пункт 3 статті 46 замість пункт 3 статті 40 КЗпП України, суд апеляційної інстанції зазначив, що це є очевидною опискою, яка може бути усунута судом у порядку визначеному статтею 169 КАС України. Тому це не може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

34. Водночас, Львівський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, поновивши позивача на посаді, не вказав дати з якої слід здійснити це поновлення, що не відповідає висновку Верховного Суду України, який відповідно до статті 244-2 КАС України (у редакції, чинною до 15 грудня 2017 року) підлягає до врахування. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції, усуваючи вказані вище порушення, вважав за необхідне змінити постанову суду першої інстанції, уточнивши дату з якої позивача слід поновити на посаді, а саме з 12 листопада 2014 року.

35. Крім цього, суд першої інстанції, задовольнивши позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не зазначив відповідної суми, яка підлягає стягненню, що не узгоджується з висновками Верховного Суду України викладеними у постанові від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13.

36. Розраховуючи грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходив із положень статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100) та зазначив, що вимушений прогул з дня звільнення позивача з роботи по день винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, який має бути оплачений середнім заробітком становить 351 робочий день, а отже середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 36939,24 грн (105,24 * 351) за період з 12 листопада 2014 року по 11 квітня 2016 року. При цьому, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що цей спір про поновлення на роботі розглядається більше року не з вини позивача, а відтак середній заробіток має бути виплачений за весь час вимушеного прогулу.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

37. Скаржники у своїх касаційних скаргах не погоджуються з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

38. Відповідачі, наводять доводи аналогічні доводам запереченням, апеляційних скарг, здійснюють виклад обставин та надають їм відповідну оцінку, цитують норми процесуального та матеріального права, а також висловлюють свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.

39. Зокрема, скаржники наголошують на порушенні строку звернення до суду, а також на що, позивач порушив норми трудової дисципліни, які передбачені КЗпП України (322-08) та внутрішнім трудовим розпорядком, а спірні накази були прийняті правомірно та законно.

40. При цьому, відповідачі просять звернути увагу на невірно виконаний розрахунок періоду вимушеного прогулу, оскільки розрахунок днів для виплати компенсації мав би обчислюватися у відповідності до вимог статті 235 КЗпП України від 13 листопада 2014, оскільки 12 листопада 2014 року позивач був звільнений з роботи і за останній робочий день отримав заробітну плату.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

41. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (2747-15) у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

42. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.

43. Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

44. Статтею 43 Конституції України, закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

45. Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

46. У разі застосування до особи дисциплінарного стягнення за загальними підставами передбаченими КЗпП України (322-08) , на особу поширюються гарантії передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.

47. Так, відповідно статей 139, 147, 149 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

48. Отже, дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є: дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

49. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що недоведеність хоча б одного з вищевказаних елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

50. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

51. Як встановлено судами попередніх інстанцій, звільнення позивача відбулося за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконанням правил внутрішнього трудового розпорядку, що проявилось у відсутності на робочому місці 21 лютого 2014 року з 12:15 год. до 13:00 год. та 23 квітня 2014 року з 17:40 год. до 18:00 год., за що на нього було накладено дисциплінарні стягнення у вигляді доган згідно наказів від 24 лютого 2014 року № 014-к та від 24 квітня 2014 року № 037-к.

52. Так, за змістом пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

53. Отже, виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він учинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, і щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

54. Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

55. Під час вирішення питання щодо правомірності наказу про звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України Суд зобов`язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установленому законом порядку. Лише правомірно накладені стягнення можуть враховуватись і бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

56. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17 та інших.

57. Отже, судами попередніх інстанцій правильно надано оцінку кожному з наказів та відповідно обґрунтовано дійшли висновку про незаконність наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи те, що відсутність позивача на роботі 21 лютого 2014 року була викликана виконанням доручення заступника міського голови, а 23 квітня 2014 року така відсутність мала місце з дозволу безпосереднього керівника.

58. При цьому, суд апеляційної інстанції доцільно не взяв до уваги посилання скаржника, що строк виконання вказаного доручення закінчився 20 лютого 2014 року, оскільки це може свідчити про несвоєчасність виконання цього доручення, а не про те, що таке не виконувалось 21 лютого 2014 року.

59. Водночас, суд касаційної інстанції також погоджується з відхиленням доводів відповідачів про те, що ОСОБА_2 заперечує вказані вище обставини, так як ця особа у суді першої інстанції була допитана як свідок та пояснила, що 24 квітня 2014 року позивач повідомляв її, що відлучається на засідання спілки та був відсутній на робочому місці менше години часу. Вона не пригадує чи висловлювала вимогу залишитись на робочому місці. Також, підтвердила те, що на письмових поясненнях накладала візу "погоджуюсь".

60. За таких обставин, судами вірно враховано, що у спірних правовідносинах відсутнє систематичне невиконання працівником трудових обов`язків, що вказує на незаконність звільнення позивача з посади.

61. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано поновив позивачу строк звернення до адміністративного суду, оскільки відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів ознайомлення позивача із наказами про оголошення доган, зокрема, реєстрів про які представники апелянтів зазначали у судовому засіданні апеляційного суду. Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач дізнавшись про звільнення 13 листопада 2014 року спочатку звернувся зі скаргою до Львівського міського голови, а отримавши у січні 2015 року негативну відповідь від 12 грудня 2014 року № 1104-932, звернувся в Галицький районний суд м. Львова з позовом у порядку цивільного судочинства. Після винесення у вказаній цивільній справі ухвали від 06 березня 2015 року про закриття провадження, позивач звернувся з адміністративним позовом до Львівський окружним адміністративний суд, який йому повернуто ухвалою від 13 березня 2015 року у зв`язку з порушення правил предметної підсудності.

62. Отже, вказані обставини свідчать, що позивач здійснював усі необхідні заходи для своєчасного звернення до суду, що дає обґрунтовані підставі для поновлення йому строку звернення до адміністративного суду.

63. З викладеного вбачається, що такі висновки судом першої інстанції зроблені з урахуванням висновків викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року. Суд касаційної інстанції скасовуючи попередні рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначив, що звільнення позивача відбулось незаконно, а строк звернення до адміністративного суду ним пропущено з поважних причин.

64. Що стосується посилання скаржників на помилкового зазначення в резолютивній частині оскаржуваної постанови суду першої інстанції пункту 3 статті 46 замість пункту 3 статті 40 КЗпП України, то це є очевидною опискою, яка може бути усунута судом у порядку визначеному КАС України (2747-15) . Тому це не є підставою для скасування чи зміни судового рішення.

65. Разом з тим, перевіряючи правильність висновки суду апеляційної інстанцій в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, Суд зазначає наступне.

66. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

67. Передусім Верховний Суд відхиляє аргументи відповідачів про те, що при визначенні суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, судами не було враховано, що після звільнення позивач міг бути працевлаштованим та отримувала певний дохід, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

68. Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100).

69. Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 14 січня 2014 року по справі № 21-395а13, сформулював правову позицію, згідно якої суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами Порядку № 100.

70. Верховний Суд підтримує цю позицію, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі № 820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі № 2-а-1648/00(2-а/215/15/16), та звертає увагу, що при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.

71. Насамперед слід зазначити, що суд апеляційної інстанції змінюючи рішення суду першої інстанції не врахував ту обставину, що, у відповідності до норм чинного законодавства України, день звільнення з посади є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Таким чином, поновлення на роботі, а також стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з/за 12 листопада 2014 року є помилковим.

72. Суд звертає увагу, що з урахуванням Листа Міністерства соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014, 2015, 2016 рік" загальна кількість робочих днів за період з 13 листопада 2014 року по 11 квітня 2016 року складає 355 робочих днів.

73. Таким чином, зважаючи на встановлений судом апеляційної інстанції середньоденний заробіток позивача, який складає 105,24 грн., то Суд приходить до переконання про необхідність корегування суми середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу у розмірі (105,24 * 355 робочих днів) 37360,20 грн.

74. Відтак, сума середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради на користь позивача складатиме 37360,20 грн.

75. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

76. Згідно частини 4 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

77. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині зазначення дати поновлення позивача на посаді та розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу, шляхом викладення другого та третього абзацу його резолютивної частини у новій редакції. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради та Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, якою змінено постанову Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року, у цій справі змінити, виклавши другий та третій абзац її резолютивної частини у наступній редакції:

"Постанову Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року у справі № 461/3277/15-а змінити, доповнивши абзац 5 резолютивної частини цієї постанови датою 13 листопада 2014 року з якої ОСОБА_1 слід поновити на роботі.

Абзац 6 резолютивної частини вказаної постанови доповнити сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку слід стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради, а саме 37360,20 грн (тридцять сім тисяч триста шістдесят гривень 20 коп.)."

В іншій частині постанови Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі № 461/3277/15-а залишити без змін.

Поновити виконання постанови Галицького районного суду м. Львова від 11 квітня 2016 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі № 461/3277/15-а в частині стягнення з Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.