ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.03.2004 Справа N 4/82
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Обласного благодійного фонду
судовому засіданні касаційну “П”
скаргу
на постанову від 24.10.2003 Запорізького
апеляційного господарського суду
у справі № 4/82
за позовом ДПІ у Жовтневому районі
м. Запоріжжя
до 1.КП “В”;
2.Обласного благодійного фонду
“П”;
3.Запорізького міськвиконкому
про визнання недійсними договору оренди нежилого приміщення
від 01.03.2001 № 428/2 та рішення третього відповідача від
26.02.2001 № 79/1
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 01.07.2003 господарського суду Запорізької області
в позові відмовлено у зв'язку з відповідністю оспорюваного
договору чинному законодавству.
Постановою від 24.10.2003 Запорізького апеляційного
господарського суду рішення скасовано, позов задоволено –
визнано недійсними укладений між першим та другим відповідачами
договір оренди нежитлового приміщення від 01.03.2001 та рішення
Запорізького міськвиконкому від 26.02.2001 № 79/1 з посиланням
на те, що бюджетна установа має пріоритетне право на оренду
нерухомого майна перед іншими заявниками, а також на порушення
інтересів позивача, яке полягало у неповідомленні суборендаря
про закінчення строку дії попереднього договору оренди стосовно
спірного приміщення, що позбавило позивача права ініціювати
питання про надання приміщення в оренду.
Обласний благодійний фонд “П” у поданій касаційній скарзі
просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, оскільки
вважає, що позивачем не доведено порушення своїх прав, а законом
не встановлено обов'язок орендаря попереджувати свого колишнього
суборендаря (на той час договір суборенди від 09.10.98 припинив
чинність) про намір розірвати договір оренди.
Окрім того, скаржник вказує на те, що висновки апеляційного суду
про невідповідність чинному законодавству рішення третього
відповідача від 26.02.2001 ґрунтуються лише на відсутності
надання при розгляді матеріалів про укладення оспорюваного
договору оренди довідки про те, що приміщення є вільним, а
визнаючи цей договір недійсним суд в постанові не посилається ні
на одну з норм закону.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами
першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх
у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга другого відповідача підлягає частковому задоволенню, а
рішення та постанова – скасуванню з передачею справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Висновки суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних
вимог ґрунтуються на порушенні відповідачами прав позивача при
укладенні договору оренди від 01.03.2001 між КП “В” та Обласним
благодійним фондом “П (надалі – Фонд), яке полягає у знаходженні
позивача (підрозділу податкової міліції ДПІ у Жовтневому районі
м. Запоріжжя) у частині спірного приміщення (площею 219 кв.м.)
на умовах договору суборенди від 09.10.98 та неповідомленні
суборендаря колишнім орендарем (ВАТ “Запорізький комбінат
будматеріалів) про закінчення строку дії попереднього договору
оренди від 05.06.98 № 173/2, а також вказується на те, що
укладенню оспорюваного договору оренди передувало порушення
другим відповідачем при поданні заяви п. 2.1 Положення про
порядок передачі в оренду нежитлового фонду комунальної
власності міста, що знаходиться на балансі ДКП “В” (затверджено
рішенням Запорізького міськвиконкому від 25.03.99 № 129), так як
до заяви Фонду не було додано довідку ДКП “В” про те, що спірне
приміщення є вільним.
Однак, судом апеляційної інстанції не враховано, що рішенням від
24.03.2003 господарського суду Запорізької області у справі
№ 1/5/991-6/254-15/38/03 встановлено факт дострокового
розірвання з 26.02.2001 договору оренди від 05.06.98 № 173/2 та
закінчення у зв'язку з цим 26.02.2001 терміну дії договору
суборенди від 09.10.98, як це передбачено ч. 2 ст. 22 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Зазначене судове рішення є чинним, оскільки залишено без змін
постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2004 у
цій же справі.
Тобто, позивач починаючи з 26.02.2001 перебуває у займаному
приміщенні без достатніх на те підстав, передбачених ст. 2
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Водночас зазначений закон не встановлює обов'язок орендаря
повідомляти суборендаря про закінчення дії договору оренди в
разі його дострокового розірвання за згодою сторін, чим
спростовуються висновки суду апеляційної інстанції про порушення
прав позивача (суборендаря) шляхом неповідомлення його про
закінчення строку дії договору оренди та позбавлення останнього
ініціювати питання про надання спірного приміщення в оренду.
Окрім того, одне лише встановлене судом процедурне порушення
Фондом п. 2.1 Положення про порядок передачі в оренду
нежитлового фонду комунальної власності міста, що знаходиться на
балансі ДКП “В” (затверджено рішенням Запорізького
міськвиконкому від 25.03.99 № 129) при вчиненні підготовчих дій
до укладення договору оренди не може бути достатньою підставою
для визнання недійсним договору оренди від 01.03.2001, оскільки
на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
недійсним можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають
закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України,
постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів,
виданих державними органами, у тому числі відомчих,
зареєстрованих у встановленому порядку.
Чинне на той час цивільне законодавство та законодавство про
оренду не передбачало визнання недійсними договорів оренди з
підстав їх невідповідності локальним актам виконкомів місцевих
рад, а оскаржувана постанова не містить жодних вказівок з
приводу невідповідності оспорюваного договору певній нормі
чинного законодавства.
Однак, найістотнішим є те, що як судом першої інстанції, так і
судом апеляційної інстанції, не враховано належним чином
обставини включення рішенням Запорізької міської ради нежитлової
будівлі площею 415,7 кв.м. по вул. Чекістів,24 в м. Запоріжжі до
перелўку об'єктів комунальної власності м. Запоріжжя, які
підлягають приватизації способом викупу, про що зазначено в
листі Управління житлового господарства Запорізької міськради
від 18.04.2000 № 889/15-03 (а.с. 10).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про приватизацію
невеликих державних підприємств” ( 2171-12 ) (2171-12)
місцеві Ради
затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів,
які перебувають у комунальній власності і підлягають викупу, а
згідно імперативних вимог ч. 6 ст. 7 цього ж закону з моменту
прийняття рішення про включення об'єкта до одного з переліків,
зазначених у частині першій цієї статті, щодо нього (об’єкта)
припиняється дія частини 5 ст. 10 Закону України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
у частині здачі в оренду.
Тобто, законодавством про приватизацію в імперативному порядку
встановлено заборону на передачу в оренду об'єктів комунальної
власності, щодо яких вже прийнято рішення про включення їх до
переліку об'єктів, які підлягають приватизації способом викупу,
причому незалежно від статусу потенційного орендаря (бюджетна
установа, господарюючий суб'єкт, благодійний фонд тощо).
В зв'язку з цим касаційна інстанція вважає за необхідне на
підставі ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої
інстанції при новому розгляді справи витребувати від Запорізької
міської ради відповідне рішення про включення будівлі по вул.
Чекістів,24 в м. Запоріжжі до переліку об'єктів, які підлягають
приватизації шляхом викупу, надати йому ретельну правову оцінку
в розрізі пред’явлених позовних вимог.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судом першої та апеляційної
інстанцій всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки,
а згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору, та їх подальшого врахування в сукупності з фактичними
обставинами, встановленими судом першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Обласного благодійного фонду “П” задовольнити
частково.
Рішення від 01.07.2003 господарського суду Запорізької області
та постанову 24.10.2003 Запорізького апеляційного господарського
суду у справі № 4/82 скасувати з передачею справи на новий
розгляд до господарського суду Запорізької області.