826/15545/14 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення суми податку на доходи фізичних осіб - 13.07.2020 Прийняття

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2014 року №0022541701 за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 117 545,38 грн, з яких 93 900,31 грн основний платіж, 23 645,07 грн - штрафні (фінансові) санкції), від 30 липня 2014 року №0000141701 за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 2 959,76 грн, з яких 2 360,60 грн основний платіж, 590,16 - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у справі № 826/15545/14, визнати нечинними та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що перевірка позивача була проведена без належних правових підстав, отже її висновки були здійснені із порушенням закону, тобто не можуть братися до уваги як докази. Судами враховано докази, одержані із порушенням встановленого законом порядку, неправомірно оцінено в якості належного доказу ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 грудня 2014 року у справі №754/21131-13-ц, відповідь приватного нотаріуса Каплуна Ю.В. Судами першої інстанції також порушено норми пункту 167.1 статті 167, пункту 172.2 статті 172 Податкового кодексу України щодо визначення ставки податку, яка мала застосовуватися.

Відповідач процесуальним правом подати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі пп. 78.1.1, пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 24 березня 2014 року № 412 ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань отримання доходу у 2012 році та сплати податку з доходів фізичних осіб фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки було складено акт від 04 квітня 2014 року №959/26-52-17-01/2589312105, в якому були зазначені порушення податкового законодавства, а саме:

- пп. 164.1.1 п. 164.1, п. 164.3 ст. 164, пп. 166.1.1, пп. 166.1.2 п. 166.1, п. 167.1 ст. 167 ПК України, а саме: занижено обсяги оподатковуваного доходу на загальну суму 567503 грн. та не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету - 93900 грн. 31 коп.

- пп. 49.18.4 п. 49.18, ст. 49, п. 179.1, п. 179.7 ст. 179 ПК України, а саме: неподання податкової декларації про доходи за 2012 рік.

На підставі складеного акту перевірки контролюючим органом винесене податкове повідомлення рішення від 20 травня 2014 року № 00225411701, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 117 545,38 грн, з якої за основним платежем - 93 900,31 грн, за штрафними фінансовими санкціями - 23 645,07 грн,.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржила його в адміністративному порядку.

24 липня 2014 року у відповідь на скаргу ОСОБА_1 прийнято рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві, яким скаргу залишено без задоволення, залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2014 року № 0022541701 та збільшено основний платіж на 2 360,60 грн і штрафну санкцію на 590,16 грн.

30 липня 2014 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000141701 за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 2 959,76 грн, з яких 2 360,60 грн основний платіж, 590,16 - штрафні (фінансові) санкції.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 18 вересня 2014 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2014 року № 0022541701 залишено без змін, а повторну скаргу залишено без задоволення.

29 вересня 2014 року Державна фіскальна служба України залишила без розгляду скаргу ОСОБА_1 на податкове повідомлення-рішення від 30 липня 2014 року №00000141701

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджується, що у 2012 році позивач отримала дохід у розмірі 567 503 грн, який повинна була зазначити в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік та сплатити грошове зобов`язання з ПДФО в розмірі 93 900,31 грн на суму отриманого доходу, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Суди попередніх інстанцій, крім іншого, посилалися на судові рішення у справі № 754/21131-13-ц, якими підтверджено отримання позивачем грошових коштів в сумі 567 503 грн у вигляді передплати за попереднім договором купівлі-продажу квартири. Вказані обставини також підтверджуються поясненнями свідків, а саме ОСОБА_1, ОСОБА_2 .

Колегія суддів суду касаційної інстанції. вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.

Як підтверджується матеріалами справи, 31 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, який зареєстровано в реєстрі за №10879 та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В.

Параграфом 1 вищезазначеного договору зафіксовано " ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 гроші в сумі 567 503,00 (п`ятсот шістдесят сім тисяч п`ятсот три) гривні 00 копійок, що на день підписання даного договору за курсом НБУ становить еквівалент 71000,00 (сімдесят одна тисяча) доларів США, як передоплата за нерухоме майно".

В параграфі 2 сторони дійшли згоди, що вони укладуть до 30 листопада 2012 року, в порядку, встановленому чинним законодавством України, договір купівлі-продажу квартири за яким фізична особа ОСОБА_1 передасть у власність фізичній особі ОСОБА_2 нерухоме майно за узгодженою сторонами ціною 573497 грн. 75 коп.

Відповідно параграфу 5 п.5.1 попереднього договору грошові кошти в розмірі 567503 грн фізична особа ОСОБА_1 отримала від фізичної особи ОСОБА_2 повністю.

Дані обставини також підтверджуються відповіддю приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна В.В. від 18 березня 2014 року вих. № 103/01-16 на запит Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 771/К/26-52-17-01-46 від 14 березня 2014 року.

Водночас, слід зазначити, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.02.2014 (номер провадження № 2/754/1013/14 справа № 754/21131-13-ц) (т. 1, арк. 87-89) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму авансового внеску в розмірі 567 503 грн, суму неустойки в розмірі 80 678,71 грн та судовий збір у сумі 3 441 грн. Текст рішення містить посилання на те, що матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що позивач передплатив продавцю 567 503 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05.06.2014 скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.02.2014 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Натомість, 27 січня 2015 року податковим органом, через канцелярію Київського апеляційного адміністративного суду, подано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.12.2014.

Згідно наведеного судового рішення, судом касаційної інстанції встановлено помилкове скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції, адже суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, в результаті чого рішення Апеляційного суду міста Києва від 05.06.2014 скасовано, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.02.2014 залишено в силі. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку, що внесення завдатку, як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу квартири. Оскільки договору купівлі-продажу між сторонами укладено не було, отримана ОСОБА_1 сума грошових коштів в розмірі 567 503 грн є авансом, який підлягає поверненню.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу (підпункт 164.3.1 пункту 164.3 статті 164 Податкового кодексу України).

За правилами підпункту 164.2.4. пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172-173 цього Кодексу.

В цивільно-правових відносинах завдаток є способом забезпечення виконання зобов`язання, який у разі неналежного виконання зобов`язання залишається у власності кредитора і в такому випадку може вважатися доходом фізичної особи в розумінні Податкового кодексу України (2755-17) . Однак, за правилами статті 570 Цивільного кодексу України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки правовій природі отриманої позивачем суми грошових коштів, яка в подальшому була стягнута з позивача за рішенням суду як аванс та не зроблено висновку чи можна вважати такі грошові кошти об`єктом оподаткування в розумінні статті 163 Податкового кодексу Україні. Не надано оцінки і доводам позивача щодо порядку оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна, встановленого положеннями статті 172 Податкового кодексу України.

Суд не приймає доводи позивача, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 грудня 2014 року у справі №754/21131-13-ц є неналежним доказом, оскільки податковий орган не є учасником провадження у вказаній справі, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. За правилами частини першої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд касаційної інстанції в силу положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у справі № 826/15545/14 скасувати.