Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання Бурнишевій О. Е. (за участю представників: позивача - Федерального державного унітарного підприємства "13 судноремонтний завод Чорноморського флоту" Міністерства оборони Російської Федерації (далі - Підприємство) - Х. Д. А., відповідача - Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (далі - ДПІ) - Т. Є. В., Генеральної прокуратури України - К. Ю. М., К. О. Ю.), розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою ДІЛ справу за позовом Підприємства до ДІЛ про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:

У грудні 2005 року Підприємство звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 листопада 2005 року: N 0003242310/0, яким платнику податку визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 3298476 грн. (у тому числі основний платіж - 1646619 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1651857 грн.) і N 0003312310/0, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 614074 грн. (у тому числі основний платіж - 307037 грн., штрафні (фінансові) санкції - 307037 грн.).

Оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ на підставі акта від 7 листопада 2005 року N 96/10-123/22288616/220 про результати планової виїзної перевірки дотримання Підприємством вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 січня 2004 року по 30 червня 2005 року, в якому, зокрема, указано на порушення платником податку підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пункту 6.1, підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР (168/97-ВР) ), внаслідок чого було занижено податкові зобов'язання з ПДВ та зазначено, що виконані позивачем ремонтні роботи за укладеними контрактами з Товариством з обмеженою відповідальністю "Севастопольський судноремонтний завод "Лазаревське Адміралтейство" (далі - ТОВ) підлягали оподаткування за ставкою 20 %, а застосування позивачем нульової ставки вартості матеріалів, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, готової продукції, товарів, включених до вартості ремонту по замовленню Закритого акціонерного товариства "Турборус" (Російська Федерація, далі - ЗАТ) було неправомірним, оскільки відсутні оформлені належним чином відповідні вантажні митні декларації.

Позивач в обґрунтовування своїх вимог посилався на те, що надані ним послуги з ремонту військових кораблів Чорноморського флоту Російської Федерації здійснювалися безпосередньо на цих кораблях, тобто за межами митної території України, тому ці послуги не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Господарський суд м. Севастополя постановою від 16 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2006 року, позов задовольнив - оспорювані податкові повідомлення-рішення ДПІ визнав нечинними та скасував.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 жовтня 2008 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі про перегляд рішення касаційного суду за винятковими обставинами ДШ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить Верховний Суд України ухвалені у справі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги відповідач послався на постанову Вищого господарського суду України від 12 липня 2005 року, в якій, на його думку, підпункти 6.2.1, 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону N 168/97-ВР застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися апеляційний і касаційний суди, виходив із того, що позивач виконав ремонтні роботи на території військових кораблів іншої держави, тобто за межами митної території України, які відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону N 168/97-ВР не є об'єктом оподатковування, та правомірно застосував нульову ставку ПДВ до вартості матеріалів, сировини та комплектуючих виробів, яка включена ним до вартості ремонту військових кораблів на виконання укладених із ЗАТ (нерезидентом) договорів.

Проте з таким висновками судів погодитися не можна.

За змістом підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 цього Закону об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Згідно з частиною першою статті 5 Митного кодексу України митною територією України є територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України.

Відповідно до статті 14 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року (ратифікованої Верховною Радою України 24 березня 1999 року) підприємства, організації та установи Чорноморського флоту Російської Федерації провадять податкові відрахування відповідно до законодавства України.

Таким чином, ремонт іноземних військових кораблів на території України є наданням послуг на митній території України, тому висновок судів про те, що ці роботи були виконані на території іншої держави, є помилковим.

Не ґрунтуються на законі і висновки судів про те, що Підприємство правомірно застосувало нульову ставку ПДВ до вартості матеріалів, сировини та комплектуючих виробів, яка включена ним до вартості ремонту військових кораблів на виконання укладених із ЗАТ (нерезидентом) договорів.

Підпунктом 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону N 168/97-ВР встановлено, що податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Проте судами не з'ясовано, де будуть використовуватись та споживатися надані позивачем послуги.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону N 168/97-ВР товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

Судами також не перевірено наявність у Підприємства митних вантажних декларацій, що підтверджують експорт.

У статті 159 КАС зазначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, ураховуючи порушення, допущені судами при вирішенні цього спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня 2008 року, ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2006 року та постанову господарського суду м. Севастополя від 16 травня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.