804/8237/17 Про винесення додаткового судового рішення щодо розподілу понесених судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) - 11.02.2021 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (судді: Іванов С.М., Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі №804/8237/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Плюс" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімус Плюс" (далі - ТОВ "Оптімус Плюс", позивач) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП ДФС, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.08.2017 № 0008264609.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

За результатами судового розгляду позивач також звернувся до суду першої інстанції із заявою про винесення додаткового судового рішення щодо розподілу понесених судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу).

Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року заяву представника позивача про прийняття додаткового рішення - задоволено частково: стягнуто з Офісу ВПП ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ "Оптімус Плюс" судовий збір у розмірі 31 188,38 гривень. В іншій частині заяви - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ТОВ "Оптімус Плюс" звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене додаткове рішення в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заявлених вимог.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Оптімус Плюс" задоволено: скасовано додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року в частині відмови у стягненні витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, та прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу ВПП ДФС на користь ТОВ "Оптімус Плюс" витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 8000 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зауважує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), адже позивачем не доведено факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Надаючи правову оцінку висновкам Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду щодо необхідності задоволення заяви ТОВ "Оптімус Плюс" про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень у випадку задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ ТОВ "Оптімус Плюс" при поданні адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 31 188,38 грн відповідно до платіжного доручення №110056 від 29 листопада 2017 року.

Крім того, позивачем на підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу у розмірі 8000 грн було надано: договір про надання правової допомоги № 3 від 02.10.2017, додаткова угода № 2 до договору про надання правової допомоги № 3 від 02.10.2017 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 2821.

На підтвердження виконання умов вказаного договору до матеріалів справи було долучено акт про надання послуг від 23.02.2018 року, в якому зазначено, що адвокатом було складено та подано до суду позовну заяву, клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, заяву про розмір судових витрат, відповідь на відзив, зібрано та направлено на адресу Офісу ВПП ДФС письмові докази (копії документів) та прийнято участь у судових засіданнях, які відбулись 18.01.2018, 13.02.2018 та 22.02.2018.

Крім того, представником позивача в суді апеляційної інстанції також долучено до матеріалів справи платіжне доручення від 19.04.2018 № 040012, яким підтверджено факт перерахування від ТОВ "Оптімус Плюс" на рахунок адвоката Савенка О.О. грошової винагороди за надання правової допомоги за актом від 23.02.2018 року, згідно договору № 3 від 02.10.2017 року у розмірі 8000 грн.

Вказане платіжне доручення цілком відповідає вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-14 та підтверджує факт понесення витрат саме у цій справі.

Таким чином, розмір понесених позивачем витрат в ході судового розгляду справи

підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України (2747-15) доказами.

В контексті наведеного Верховний Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на це, відповідач як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Водночас відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. Суд таких обставин також не встановив.

За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про задоволення заяви позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи та стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС, - без задоволення.