163/2795/16-а Про визнання протиправними дії та скасувати розпорядження об`єднаного УПФУ області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років - 03.07.2020 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Гуляка В.В. (головуючий), суддів: Судової-Хомюк Н.М., Коваля Р.Й. у справі за позовом ОСОБА_1 до Шацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі - Шацьке об`єднане УПФУ Волинської області) про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом у якому просив:

1.1 - визнати протиправними дії та скасувати розпорядження Шацького об`єднаного УПФУ Волинської області від 17 жовтня 2016 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;

1.2 - зобов`язати Шацьке об`єднане УПФУ Волинської області здійснити призначення йому пенсії за вислугу років з 28 вересня 2016 року відповідно до вимог статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-XII "Про прокуратуру" (у редакції від 26 липня 2001 року; далі - Закон №1789-XII (1789-12) ).

2. Любомльський районний суд Волинської області постановою від 29 листопада 2016 року позов задовольнив частково.

Визнав неправомірними дії Шацького об`єднаного УПФУ Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, у редакції від 5 листопада 2001 року.

Зобов`язав Шацьке об`єднане УПФУ Волинської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 3 жовтня 2016 року відповідно до вимог статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, у редакції від 5 листопада 2001 року.

Вимоги в частині зобов`язання Шацького об`єднаного УПФУ Волинської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років за період з 28 вересня 2016 року по 2 жовтня 2016 року (включно) залишив без розгляду .

2.1 Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що наявність у позивача (станом на 1 вересня 2014 року) 20 річного стажу роботи, у тому числі стажу роботи на посадах прокурора і слідчих прокуратури не менше 10 років, дає підстави для призначення йому пенсії на підставі статті 50-1 Закону №1789-XII (у редакції від 26 липня 2001 року). Крім того, суд зазначив, що зміст та обсяг соціальних гарантій, які досягнуті працівниками прокуратури, не можуть бути звужені шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

3. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу Шацького об`єднаного УПФУ Волинської області задовольнив. Постанову Любомльського районного суду Волинської області від 29 листопада 2016 року скасував та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.

3.1 Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційного інстанції виходив із того, що положення Закону №1789-ХІІ (1789-12) втратили чинність у зв`язку з прийняттям нового Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VIІ "Про прокуратуру" (1697-18) , а тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років у розмірі 90% відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, є помилковими.

4. Судами попередніх інстанцій встановлено:

4.1 3 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Шацького об`єднаного УПФУ Волинської області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до частини першої статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (у редакції від 26 липня 2001 року).

4.2 Листом від 17 жовтня 2016 року відповідач відмовив у такому призначенні пенсії з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) .

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, позивач та його представник звернулися з касаційними скаргами, у яких просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5.1 Позивач та його представник у касаційних скаргах наголошують, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У даному випадку, на думку скаржників, Пенсійний фонд незаконно обмежує право позивача на призначення пенсії за вислугу років. На їх думку, рішення суду апеляційної інстанції суперечить практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України.

6. Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу позивача, у якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року. Мотивами заперечень відповідач зазначає, що відмовляючи позивачу у призначенні зазначеної пенсії діяв правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин першої-другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ; у редакції, що діяла до 8 лютого 2020 року), у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8. Норми матеріального права під час перевірки судом касаційної інстанції правильності їх застосування судами попередніх інстанцій застосовуються у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. Норми процесуального права під час касаційного перегляду судом касаційної інстанції застосовуються у редакції КАС України станом до 8 лютого 2020 року.

9. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Згідно пункту 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону №213-VIII (213-19) у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України (4495-17) , Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

11. Вказаний в пункті 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону №213-VIII (213-19) закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв`язку з чим, з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ (1789-12) щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

12. Проте, 15 липня 2015 року набрав чинності Закон №1697-VII (1697-18) .

13. Отже, Законом №213-VIII (213-19) скасовані діючі станом на 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, відповідно до Закону №1789-ХІІ (1789-12) , а не система спецпенсій взагалі.

14. Закон №1789-XII (1789-12) частково втратив чинність з 15 липня 2015 року у зв`язку з набранням чинності Законом №1697-VII (1697-18) , який є чинним і на сьогодні.

15. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ураховуючи, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії після 1 червня 2015 року, тому йому правомірно відмовлено у задоволенні заяви щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог Закону №1789-ХІІ (1789-12) .

16. Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні "Великода проти України" (№43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

17. У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland №6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

18. За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення апеляційного суду у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.

19. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -