Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Бурнишевій О.Е.,

за участю представника Пенсійного фонду України – Гаврильченко О.П., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Хотинському районі Чернівецької області (далі – Відділення Фонду) справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області (далі – Управління ПФУ) до Відділення Фонду про зобов’язання вчинити дії та стягнення 421 грн 04 коп.,

У вересні 2006 року Управління ПФУ звернулося до суду з позовом про стягнення у порядку регресу з Відділення Фонду виплаченої суми допомоги на поховання, яка, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, становила 421 грн 04 коп. (у тому числі витрати з виплати та доставки пенсій). Пізніше позивач уточнив свої вимоги та просив також зобов’язати відповідача включити до акта звірки суми витрат на поховання за липень–серпень 2006 року в частині, що підлягає відшкодуванню останнім, виходячи з основного розміру пенсій померлих пенсіонерів і суми витрат з виплати та доставки пенсій.

Господарський суд Чернівецької області постановою від 26 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 січня 2009року ухвалені у справі судові рішення скасував, позов задовольнив.

У скарзі до Верховного Суду України Відділення Фонду порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування рішення касаційного суду із залишенням у силі рішень судів попередніх інстанцій. На обґрунтування скарги позивач додав рішення Верховного Суду України від 22 лютого 2005 року та 30 вересня 2008 року, а також Вищого адміністративного суду України від 15 листопада 2007 року і 21 серпня 2008 року, в яких, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про їх обґрунтованість.

Як установлено судами Відділення Фонду відмовилося приймати до заліку та відшкодовувати виплачені Управлінням ПФУ суми на поховання громадян, які отримували пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Касаційний суд, скасовуючи рішення попередніх судів, які виходили з того, що чинним законодавством не передбачено прийняття відповідачем до заліку та відшкодування позивачу витрат на поховання громадян, які отримували пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, в разі відсутності доказів, що підтверджують причинний зв’язок смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, дійшов помилкового висновку про неправильне застосування цими судами норм матеріального права.

Статтею 1 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі – Закон № 16/98-ВР (16/98-ВР) ) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 цього Закону в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

У статті 25 Закону № 16/98-ВР перелічені види соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, – допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання – допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон № 1105-XIV (1105-14) ) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд) зобов’язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов’язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

У статті 21 цього Закону визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом. Так, у разі настання страхового випадку він у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до частини 8 статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі – Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826 (826-2001-п) , регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 Порядку).

Згідно з абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв’язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту частини 4 статті 26 Закону № 16/98-ВР, частини 2 статті 24 Закону № 1105-XIV убачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Аналіз норм Закону № 1105-XIV (1105-14) , який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини 8 статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов’язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв’язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Слід зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003року № 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року № 376/7697 (z0376-03) , яким зобов’язано Фонд відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону № 1105-XIV (1105-14) . Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов’язує виникнення такого обов’язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.

Оскільки, як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, доказів на підтвердження причинного зв’язку смерті інвалідів з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я Управління ПФУ не надало, то вони дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для відшкодування понесених витрат на поховання інвалідів за рахунок Відділення Фонду, а касаційний суд помилково скасував законні рішення.

Ураховуючи наведене, рішення касаційного суду підлягає скасуванню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – залишенню в силі.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Хотинському районі Чернівецької області задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2009року скасувати, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 року та постанову Господарського суду Чернівецької області від 26 лютого 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач: Гусак М.Б.