816/5634/13-а Про скасування податкового повідомлення-рішення щодо нарахування податку на додану вартість - 11.02.2021 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 (головуючий суддя Макаренко Я.М., судді: Шевцова Н.В., Мінаєва О.М.) у справі №816/5634/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд" (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до суду із позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 березня 2013 №0001192301/487.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю підстав для оподаткування операцій з передачі житла, оскільки оподаткування операцій з будівництва житла здійснювалося під час отримання коштів від Фонду будівництва житла. Оподаткування операцій з передачі житла новим власникам - довірителям Фонду є неправомірним.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 у задоволені позовних вимог відмовлено.

За наслідками касаційного перегляду вказаних судових рішень, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2015 касаційну скаргу товариства задоволено частково, судові рішення попередніх інстанцій скасовані та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення касаційного суду вмотивовано тим, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки обставинам, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, зокрема, щодо укладення договору про внесення змін від 18 липня 2008 №1 до Генерального договору на забудову від 18 лютого 2008 №ФБ08.0102/08, за змістом якого до об'єктів інвестування житлового призначення будуть входити 64 квартири та 5 офісних приміщень у житловому буд. №37 (друга черга) кварталу №278 у м. Кременчук Полтавської області, та щодо декларування та сплати позивачем податкових зобов'язань у період 2008 першої половини 2009 на час введення в експлуатацію 64 квартир та 5 офісних приміщень другої черги будівництва буд.37 у м. Кременчук Полтавської області; щодо правових наслідків укладення позивачем договору відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення з Державною іпотечною установою та договору відступлення майнових прав з ВАТ "Кредитпромбанк". Колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що під час нового розгляду справи судам попередніх інстанцій необхідно надати належну правову оцінку усім доводам позивача, встановити наявність об'єкту оподаткування податком на додану вартість у господарських операціях, здійснених позивачем на підставі укладених договорів, в результаті чого дійти обґрунтованого висновку про підставність визначення позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість та, як наслідок, про наявність чи відсутність законних підстав для задоволення позову.

За результатами нового розгляду справи постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

За наслідками касаційного перегляду наведених судових рішень, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 вищевказані судові рішення були скасовані і справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, з посиланням на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Суд касаційної інстанції зазначив, що при новому розгляді справи слід з'ясувати та перевірити обставини дотримання вимог контролюючого органу щодо порядку визначення рівня звичайних цін під час проведення перевірки платника податків та донарахування податкових зобов'язань за спірним податковим повідомленням-рішенням.

За результатами повторного нового розгляду справи постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності та обґрунтованості нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін, оскільки встановлена контролюючим органом загальна інвентаризаційна вартість квартир є нижчою від вартості квартир, визначеної забудовником, а тому підпадає під визначення звичайної ціни.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 апеляційну скаргу підприємства задоволено, скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 березня 2013 №0001192301/487.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками контролюючого органу, що операції з першої поставки новозбудованого житла, незалежно від джерел фінансування, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах, але не погодився з визначенням бази оподаткування спірних операцій, внаслідок не дотримання контролюючим органом вимог законодавства щодо застосування звичайних цін.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 .

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що ним не враховано, що перевіркою не встановлено відображення у податковому обліку підприємства операцій з поставки житла у період передачі права власності на об'єкти інвестування. Зазначає, що позивачем не задекларовані податкові зобов'язання, пов'язані з реалізацією квартир. Посилається на наявність судового рішення у справі №816/3064/13-а, яким, на думку позивача, встановлені обставини з приводу заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість від реалізації об'єктів інвестування (квартир).

Позивачем надані заперечення на касаційну скаргу, в яких останній просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 по 30 червня 2012 за результатами якої складено акт від 30 листопада 2012 № 5096/22-209/32275458 (надалі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 грудня 2012 № 0013952301/2162, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 517 785 грн, в тому числі за основним платежем у розмірі 2 814 228 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 703557 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено платником податків в адміністративному порядку, за результатами якого рішенням Державної податкової служби у Полтавській області від 01 березня 2013 за №500/10/10.2-07, у зв'язку із виявленням допущеної арифметичної помилки у розрахунку заниженого податкового зобов'язання за червень 2010, скасовано податкове повідомлення - рішення від 20 грудня 2012 № 0013952301/2162 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 465 523,75 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 374 419 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 91104, 75 грн. Державна податкова служба у Полтавській області у своєму рішенні погодилась із висновком Кременчуцької ОДПІ про порушення позивачем пунктів 1.4, 1.6, 1.18 статті 1, пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість.

На підставі зазначеного рішення відповідачем 11 березня 2013 прийнято податкове повідомлення-рішення за №0001192301/487 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 052 261,25 грн, в тому числі за основним платежем у розмірі 2 439 809 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 612 452,25 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством (забудовник) та ВАТ "Кредитпромбанк" (управитель) укладено генеральний договір на забудову від 18 лютого 2008 за №ФБ 08.0102/08, за умовами якого управитель замовляє забудовнику будівництво об'єктів будівництва, введення їх в експлуатацію та передачу довірителям (установники управління майном - фізична або юридична особа, яка передала кошти в управління управителю на підставі договору про участь у фонді з метою отримання у власність закріпленого за нею об'єкта інвестування) у власність об'єктів інвестування, що є у складі об'єктів будівництва.

За умовами додаткової угоди від 18 лютого 2008 № 1 про визначення об'єкту будівництва до Генерального договору на забудову від 18 лютого 2008 №ФБ08.0102/08 та Переліку об'єктів інвестування, що надаються до розміщення Управителем ФФБ від 18 лютого 2008, об'єктами інвестування житлового призначення виступають 56 квартир та 5 офісних приміщень II черги будівництва будинку 37 в місті Кременчук Полтавської області квартал 278. Згідно графіку фінансування об'єкту будівництва від 18 лютого 2008 загальний розмір запланованого фінансування склав 16 259 449 грн.

За договором відступлення майнових прав від 18 лютого 2008 № ВП08.0102/08, з метою забезпечення своїх зобов'язань перед ВАТ "Кредитпромбанк" по Генеральному договору на забудову від 18 лютого 2008 № ФБ08.0102/08, позивач відступає на користь ВАТ "Кредитпромбанк" майнові права на 56 квартир та 5 офісних приміщень II черги будівництва будинку 37 в місті Кременчук Полтавської області квартал 278.

За договором доручення від 18 лютого 2008 № ДР08.0102/08 ВАТ "Кредитпромбанк" зобов'язується виконувати від імені та за рахунок позивача функції забудовника 56 квартир та 5 офісних приміщень II черги будівництва будинку 37 в місті Кременчук Полтавської області квартал 278.

За іпотечним договором від 18 лютого 2008 № ІП08.01.02/08 з метою забезпечення своїх зобов'язань перед ВАТ "Кредитпромбанк" за Генеральним договором на забудову від 18 лютого 2008 № ФБ08.0102/08, Товариство передає в заставу майнові права на об'єкти будівництва, що будуються, а саме 56 квартир та 5 офісних приміщень II черги будівництва будинку 37 в місті Кременчук Полтавської області квартал 278.

Оскільки, Фонд фінансування будівництва знайшов можливість залучити кошти у необхідній кількості тільки для 21 квартири та 5 офісних приміщень II черги будівництва будинку 37 в місті Кременчук Полтавської області квартал 278, позивач отримав кредитні кошти на будівництво II черги будівництва будинку 37 в місті Кременчук Полтавської області квартал 278 від ВАТ "Кредитпромбанк" в сумі 7,5 млн. грн. за кредитним договором від 18 лютого 2008 № 04/05/08-КЛТ.

З метою подальшої реалізації квартир II черги будівництва будинку 37 в місті Кременчук Полтавської області квартал 278 між позивачем та Державною іпотечною установою були укладені договори відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 25 серпня 2009 та від 01 вересня 2009 за якими підприємство передало Державній іпотечній установі 32 квартири II черги будівництва будинку 37 в місті Кременчук Полтавської області квартал 278 -114, 115, 118, 122, 126, 130, 134, 135, 138, 139, 142, 143, 144, 146, 149, 150, 153, 154, 157, 160, 161, 162, 165, 166, 169,170, 173, 174, 177 та 119, 136, 140.

Залишок квартир в кількості 11 одиниць II черги будівництва будинку 37 в місті Кременчук Полтавської області квартал 278, було реалізовано протягом 2010 фізичним особам.

Актом перевірки встановлено порушення підприємством пунктів 1.4, 1.6, 1.18 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ) пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого підприємством неправомірно занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість від реалізації об'єктів інвестування за звичайними цінами в загальній сумі 3086874 грн.

Контролюючий орган в обґрунтування невідповідності рівню звичайних цін вартості об'єктів інвестування посилається на наявність протоколу від 14 липня 2008 №22 засідання Комісії підприємства по визначенню поточної вартості вимірної одиниці - 1 кв.м. площі 9-ти поверхового 64-х квартирного житлового будинку в Полтавській області м. Кременчук квартал 278, буд 37, згідно додатку №1 якого, загальна вартість об'єкту інвестування становить 18 088 663, 75 грн.

Актом перевірки на підставі отриманих від Комунального господарства "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" технічних паспортів реалізованих квартир встановлено, що загальна інвентаризаційна вартість квартир склала 15 019 036 грн.

Оскільки загальна інвентаризаційна вартість квартир є нижчою за суму, яка зазначена позивачем згідно вищевказаного протоколу визначення поточної вартості об'єкту інвестування, податковий орган, посилаючись підпункт 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 №334/94-ВР (надалі - Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ) та на матеріали технічної інвентаризації дійшов висновку про невідповідність рівню звичайних цін вартості об'єктів інвестування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вартість деяких квартир згідно актів-приймання передачі квартир та інвентаризаційної вартості є меншою від вартості встановленої протоколом засідання Комісії підприємства та договором відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, а по деяким квартирам навпаки вартість згідно актів-приймання передачі квартир та інвентаризаційної вартості більша ніж вартість встановлена протоколом засідання Комісії підприємства та договором відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що порівнюючи загальну інвентаризаційну вартість квартир в сумі 15019036 грн на підставі технічних паспортів та загальну вартість квартир в сумі 18088663,75 грн, зазначену у протоколі засідання Комісії позивача по визначенню поточної загальної вартості об'єкту інвестування, відповідачем не враховано, що інвентаризаційна вартість квартир на суму 15019036 грн згідно технічних паспортів визначена в сукупності щодо 49 квартир, а згідно додатку до протоколу від 14 липня 2008 №22 вартість об'єктів інвестування на суму 18088663,75 грн визначено щодо 63 квартир.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону №168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

За змістом пункту 1.18 статті 1 Закону №168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції (абзац 2 підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР).

За приписами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Законом №334/94-ВР (334/94-ВР) визначено, що звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін, якщо не встановлено протилежне. При цьому база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається за звичайними цінами, у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків.

Вказаною нормою передбачена певна послідовність дій податкового органу при визначенні рівня звичайної ціни.

Відповідно підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 цього ж Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії"), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому, враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації"); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Натомість, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом (підпункт 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР).

Приписами підпункту 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР визначено, що у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Отже, звичайна ціна може бути визначена за правилами національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а також національних стандартів з питань оцінки майна та майнових прав лише у разі неможливості її визначення за попередніми нормами, тобто за інформацією про договори на ідентичні та однорідні товари.

За змістом підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, за змістом покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Натомість, як зазначалось раніше, відповідачем для аналізу рівня звичайних цін на квартири використано інформацію Комунального господарства "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" щодо інвентаризаційної вартості квартир згідно технічних паспортів та актів приймання-передачі реалізованих квартир. Податковим органом не визначались ціни за методом визначення цін на ринку ідентичних (однорідних) товарів, що встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовано доводами касаційної скарги. Відповідачем не було обґрунтовано правовими нормами методику свого розрахунку звичайної ціни реалізованого позивачем товару, за яким така звичайна ціна повинна визначатися без врахування рівня справедливих ринкових цін на ідентичні (однорідні) товари, а відразу повинна складати інвентаризаційну вартість такого товару.

Наведене свідчить про порушення податковим органом приписів пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР щодо порядку визначення звичайної ціни, який передбачає, що в першу чергу має бути застосовано метод визначення цін на ринку ідентичних (однорідних) товарів у спів ставних умовах, і лише при неможливості застосування такого методу застосовується метод з питань оцінки майна і майнових прав, визначений в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено, що вартість деяких квартир згідно актів-приймання передачі квартир та інвентаризаційної вартості є меншою від вартості встановленої протоколом засідання Комісії підприємства та договором відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, а по деяким квартирам навпаки вартість згідно актів-приймання передачі квартир та інвентаризаційної вартості більша ніж вартість встановлена протоколом засідання Комісії підприємства та договором відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, є спірним яку саме вартість в розрізі кожної квартири було визначено як договірну ціну, а яку вартість визначено як справедливу ринкову ціну для визначення бази оподаткування вказаних операцій із застосуванням звичайних цін.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про необґрунтованість визначення податковим органом вартості об'єкта будівництва.

В порушення вказаних положень законодавства, встановлена контролюючим органом загальна інвентаризаційна вартість квартир є нижчою від вартості квартир, визначеної у договорі відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, що не підпадає під визначення звичайної ціни, оскільки звичайна ціна на товари (послуги) має навпаки перевищувати договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з твердженнями скаржника, що операції з першої поставки новозбудованого житла, незалежно від джерел фінансування, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах, але не погоджується з визначенням бази оподаткування вказаних операцій, внаслідок не дотримання контролюючим органом вимог законодавства щодо застосування звичайних цін.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на судові рішення у справі №816/3064/13-а, оскільки в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2016 зазначено, що податковий орган має право застосовувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування, проте у даній справі судом апеляційної інстанції чітко встановлено, що податковим органом неправильно визначено саме базу оподаткування за вказаними операціями.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення.

Скаржник доводами касаційної скарги не довів суду правомірність і обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення та відсутність підстав для його скасування.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Судді		В.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник